Леся Українка – Хвилина розпачу



О горе тим, що вроджені в темниці!

Що глянули на світ в тюремнеє вікно.
Тюрма – се коло злої чарівниці,
Ніколи не розіб’ється воно.

О горе тим очам, що звикли бачить зроду

Каміння сіре, вогкий мур цвілий!
Їм сірим здасться все, як небо у негоду,
І світ, немов тюремний двір малий.

О горе тим рукам, що звикли у неволі

Носить кайдани ржаві та важкі,
На волю вирвуться, і там бридкі мозолі
Їм нагадають, хто вони такі.

О горе тим, що мають душу чесну!

Коли вони ще вірять у богів,
Благати мусять силу ту небесну:
“Пошли нам, боже, чесних ворогів!”

О горе нам усім! Хай гине честь, сумління,

Аби упала ся тюремная стіна!
Нехай вона впаде, і зрушене каміння
Покриє нас і наші імена!

16.09.1896


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Сто тисяч скорочено.
Ви зараз читаєте: Леся Українка – Хвилина розпачу