Леся Українка – “Якби оті проміння золоті… “

Related posts:

1. Леся Українка – “Якби вся кров моя уплинула отак… “ Якби вся кров моя уплинула отак, Як сі слова! Якби моє життя Так зникло непримітно, як зникає Вечірнє світло!.. Хто мене поставив Сторожею серед руїн і смутку? Хто наложив на мене обов’язок Будити мертвих, тішити живих Калейдоскопом радощів і горя? Хто гордощі вложив мені у серце? Хто дав мені одваги меч двусічний? Хто кликав брать […]...
2. Леся Українка – “далі, далі від душного міста!” Далі, далі від душного міста! Серце прагне буять на просторі! Бачу здалека, – хвиля іскриста Грає вільно по синьому морі. Тож сповнилось мені те бажання, – Подались ми на море хутенько, І по хвилях морських погуляння Почала ми в неділю раненько. А у тую неділеньку рано Сине море чудово так грає, Його сонечко пестить кохано, […]...
3. Леся Українка – “Якби я знав, що їм нема рятунку… “ Якби я знав, що їм нема рятунку, Що близько смерть і згуба неминуча, То я благав би марева в пустині: Хто мусить погибати на безвідді, Нехай же бачить хоч надію марну, І поки згаснуть очі, хай блищить їм, Леліючи, далека срібна хвиля, Нехай кивають пальми їм привітно, Мов прохолоду й спокій обіцяють. Нехай конаючий собі […]...
4. Леся Українка – Lied ohne Klang Якби мої думи німії Та піснею стали без слова, Тоді б вони більше сказали, Ніж вся оця довга розмова. Якби мої думи німії На струни проречисті впали, Зайшлись би плачем мої струни І сміхом дитячим заграли. Мов хвиля морська в ясну бурю І темна, й блискуча, й раптова, І сонцеві рідна, й безодні Була б […]...
5. Леся Українка – Si (Settina) Сім струн я торкаю, струна по струні, Нехай мої струни лунають, Нехай мої співи літають По рідній коханій моїй стороні. І, може, де кобза найдеться, Що гучно на струни озветься, На струни, на співи мої негучні. І, може, заграє та кобза вільніше, Ніж тихії струни мої. І вільнії гуки її Знайдуть послухання у світі пильніше; […]...
6. Леся Українка – На Земмерінгу Кучері темні уквітчала хмарка Цвітом з гранати огнистим, Лине туди, де здалека біліє Шпиль своїм чолом пречистим. Лине і щедро квітки розсипає Геть по всім небі навколо, Хоче зогріти палкими квітками Теє холоднеє чоло. Квітка торкнула, і сніг загорівся, Мов золотеє багаття, Шпиль усміхнувся новою красою, Наче по слову закляття. Пташкою хмарка летить до шпилечка. […]...
7. Леся Українка – “Обгорта мене туга, болить голова… “ Обгорта мене туга, болить голова, Стіни й стеля гнітять, мов темниця… Де ж ви, де, мої щирі, одважні слова? Де поділась моя чарівниця, Молода моя муза, і горда, й смутна, Жалібниця-порадниця тиха? Я ж без неї тепера така самотна Серед сього безкрайого лиха. Сеє лихо моє, мов туман восени, Без краси-блискавиці, без грому, Без раптового […]...
8. Леся Українка – Вітряна ніч Чорна-чорна та глибока ніч – (Є такі тут погляди жіночі) – Вітер мчить шалено із півночі, Мов тікає від погоні пріч. Розігрівся щось вітрець мій рідний, Став палкий, неначе той Хамсін, Запальний, рвачкий Сахари син, – Чи давно ж покинув край мій бідний? Там він по конаючих снігах Волочив важкі та вогкі шати, Забирався холодом […]...
9. Леся Українка – Спогад з Євпаторії Море стелиться чорним, важким оксамитом, Небо чорне і хмарне тяжіє вгорі, Тільки де-не-де, мов передсмертним останнім привітом, Промовляє зоря до зорі. Невидимками крадуться чорні ворожії хвилі, Тихо, тихо, мов хитрих злочинців гурти, І причаїли гомін, і скрили всі гребені білі, Ледве дишуть… підкрались і вдарили зразу в борти, Потрясли корабель наш і з реготом геть […]...
10. Леся Українка – Сон (Посвята Александрі С-вій) Був сон мені колись: богиню ясну Фантазії вбачали мої очі, І друга любого подобу красну Богиня прийняла тієї ночі. Той самий вираз і усмішка мила, Той самий погляд довгий, розумливий, На плечах лиш барвисті мала крила, Вінець над чолом з лавру святобливий. Вона іде! Непереможна сила Мене примушує за нею простувати По […]...
11. Леся Українка – “У чорную хмару зібралася туга моя… “ У чорную хмару зібралася туга моя, Огнем-блискавицею жаль мій по ній розточився, Ударив перуном у серце, І рясним дощем полились мої сльози. Промчалась та буря-негода палка надо мною, Але не зломила мене, до землі не прибила, Я гордо чоло підвела, І очі, омиті сльозами, тепер поглядають ясніше, І в серці моїм переможнії співи лунають. Весняная […]...
12. Леся Українка – де тії струни, де голос потужний Де тії струни, де голос потужний, Де теє слово крилате, Щоб заспівали про се лихо Щастям і горем багате? Щоб понесли все приховане в мурах Геть на просторі майдани, Щоб переклали на людськую мову Пісню, що дзвонять кайдани? Єрусалим мав свого Єремію, Що голосив серед поля; Чом же свого Єремії не має Наша зруйнована воля? […]...
13. Якби Якби ти бачив мої сни, Якби відчув мої бажання, То, мабуть, ти б простив мені Мої безглузді сподівання. Якби почув мої думки, Якби заглянув мені в душу, То підпалив би сторінки Роману, що читати мушу. Якби згадав все те, що я Давно забути намагаюсь, Якби почув мої слова, Хоча я так мовчать стараюсь, Якби ти […]...
14. Леся Українка – “Ой піду я в бір темненький… “ Ой піду я в бір темненький, там суха смерека, Як розпалю ясну ватру, видно всім здалека. Запалала при смереці смолова ялиця: Горить моя досадонька, мов сухая глиця. Розбуялась досадонька з вогнем на просторі, Розсипала палкі іскри, мов яснії зорі. Як упаде з гори іскра, наче з неба зірка, Та як влучить в саме серце, – […]...
15. Леся Українка – “Чом я не можу злинути угору… “ Чом я не можу злинути угору, Туди, на те верхів’я золоте, Де місяць просвітив біляву хмарку? Я ж бачила, як хмарка та вродилась: Вона повстала з гучного потоку Туманом білим, парою без барви І тихо поплила понад водою Глибокими ярами далі вгору, Поволі підвелась, немов насилу, І вгору подалась. Вона чіплялась За смерекові гребені зелені, […]...
16. Леся Українка – Байдари Дорога довга. Чагарі, долини, На небі палкому ніде ні хмари. Ми їдемо, спочинку ні хвилини. Коли зненацька чую: “Ось Байдари!” Дивлюся: брама, сиві дві скелини… О, що се? Чудо чи потужні чари? Немов заслона впала і відкрила Натури дивні, краснії дари, Що досі від людських очей ховались. Щоб тута жити, треба мати крила! Вже люди, […]...
17. Леся Українка – Ніобея Діти, діти мої, чи я ж вас навіки втеряла? За що покарана я? За те, що так гордо впевнялась На дітей моїх любих, на їх чарівную красу І на славний мій рід, що я з Прометея походжу? Що ж, богине страшна, хіба діти мої, що ти вбила, Не найкращі були серед людських і божих дітей? […]...
18. Леся Українка – “Ви щасливі, пречистії зорі… “ Ви щасливі, пречистії зорі, Ваші промені – ваша розмова; Якби я ваші промені мала, Я б ніколи не мовила слова. Ви щасливі, високії зорі, Все на світі вам видко звисока; Якби я так високо стояла, Хай була б я весь вік одинока. Ви щасливі, холоднії зорі, Ясні, тверді, неначе з кришталю; Якби я була зіркою […]...
19. Леся Українка – “Тиху задуму вечірнюю… “ Тиху задуму вечірнюю Напрасна буря розвіяла. Білу чуприну розтріпавши, Сивії брови насупивши, З чорних очей розсипаючи То блискавиці палючії, То градовиння холоднеє, Гналась вона навісна. Перешуміла. Та досі ще Сльози важкі ронить дерево, Бережно-тихо спускаючи З віття на віття і в діл… Сумно по гаю осиковім Тіні блукають похилії, Тіні від хмар дощових. Місячним світлом […]...
20. Леся Українка – “Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися… “ Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися, Поле і гай у серпанки тонкі повилися, Марево біле покрило і річку, й сагу, Вітер з полудня несе без кінця ту югу. Світло сліпить, та не грає веселе проміння, Вітер гуде, та задуха гнітить, мов каміння. Так у розлуці з тобою кохання моє Світить і смутить, буяє й […]...
21. Леся Українка – дим “для нас у ріднім краю навіть дим Солодкий та коханий… ” Так колись Казав старий Гомер: сліпії очі, Либонь, не гриз тоді легенький дим З багаттів хатніх; жертви й гекатомби Палилися не часто, більше в співах… “для нас у ріднім краю навіть дим Солодкий та коханий… ” Без упину Я думала собі оці слова, Простуючи […]...
22. Леся Українка – “Минаю я, було, долини й горн… “ Минаю я, було, долини, й гори, І моря гучного непевнії простори, Чужі краї обступлять навкруги, Захопить ніч; на горах чорні тіні, На морі хвилі, тумани в долині Здаються наче справді вороги. І серце, хоч і звикле до блукання, До чужини, до вічного змагання, Чогось, бувало, плаче в тій порі, Немов дитина, в темряві забута, Немов […]...
23. Леся Українка – “Уста говорять: “він навіки згинув!… “ Уста говорять: “він навіки згинув!” А серце каже: “ні, він не покинув!” Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча? Тремтить-бринить, немов сльоза гаряча, Тут в глибині і б’ється враз зі мною: “Я тут, я завжди тут, я все з тобою!” Так завжди, чи в піснях забути хочу муку, Чи хто мені стискає дружньо руку, Чи […]...
24. Олеся Крисько – І якби на усіх тих вокзалах І якби на усіх тих вокзалах, Де ти зупинятимешся, Готували би каву таку, Як мені до смаку – З молоком, А не так, як ти любиш – геть чорну, Ти би згадував те, Як щоранку мене Переконував, Що було б до снаги, Якби свої смаки Я змінила і стиль, Та, пробач, тебе зовсім не слухала… […]...
25. Леся Українка – “Ой, здається, не журюся… “ Ой, здається – не журюся, таки ж я не рада, Чогось мені тяжко-важко, на серці досада. Ой кину я ту досаду геть на бездоріжжя, Зійшла моя досадонька, як мак серед збіжжя; А я той цвіт позриваю та сплету віночка, Кину його, червоного, в воду до поточка: Пливи, пливи, мій віночку, до самого моря, Може, буря […]...
26. Леся Українка – Леся Українка – Камінний господар (4) Оселя командорова в Мадріді. Опочивальня донни Анни, велика, пишно, але в темних тонах убрана кімната. Високі вузькі вікна з балконами сягають сливе до підлоги, жалюзі на них закриті. донна Анна у сивій з чорним півжалобній сукні сидить при столику, перебирає в скриньці коштовні покраси і приміряє їх до себе, дивлячись у свічадо. Командор (увіходить) Чого […]...
27. Леся Українка – На пам’ять 31 іюля 1895 року Тепер прощай! Хто знає, чи надовго. Миг може, хутко будем походжати По горах київських та по гаях волинських, А може, поки зійдемося знову, Води багато утече з річок І сліз з людських очей. Хто теє знає? Колись я думала для тебе на прощання Увити гарне рондо чи сонет І рифмами уквітчати навколо, Немов гільце весільне, […]...
28. Леся Українка – Божа іскра Вороги: Геть їх, поетів! навіщо їх співи? Хто тепер слухать їх рад? Нас оглушили вже “тихі мотиви” “Снів” тих, “фантазій”, “балад”! Чули ми й тую “громадськую тугу”, Все то слова голосні, Хату нагріти в зимовую фугу, – Навіть на те не судні! Годі тих співів! і так уже сумно. Поспіхом спів ваш бринить… Слова не […]...
29. Леся Українка – Весна зимова Тихо і тепло, так наче і справді весна. Небо неначе спалахує часом від місяця ясного світла, Міняться білі хмаринки то сріблом, то золотом. Ледве на місяць наплине прозорая хмара, Коло на ній засіяє, мов одсвіт далекий веселки. Зорі між дрібними хмарками наче таночки заводять, Сніг на верхів’ї узгір’я блищить так яскраво, Що видається не раз, […]...
30. Леся Українка – У пустині Сказав господь: “Мені належить помста! Той, хто не вірить у дива господні, Не вартий бачить їх. Поки не згине Останній з вас, отруєних зневір’ям, Не ввійде мій народ в обітовану землю!” Так говорив господь через свого пророка, І слово божеє лунало сумно Серед пустині. Потім наш пророк Зійшов на гору, щоб здалека глянуть На ту […]...
31. Леся Українка – Примара Я бачу їх, як вони йдуть, здалека, з правіку, йдуть без упину і без кінця, довгою зграєю. Початок тої зграї згубився вдалині, кінця не видко у тьмі, аж непевність бере, чи є той кінець і початок, чи се не коло величезне, безвихідне кружить перед очима моїми, кружить, кружить і нема йому впину. Сила їх пройшла […]...
32. Леся Українка – до товариша Чи згадали хоч раз ви про мене в тюрмі, Як про вас я спогадую, хвора? Як ростинам бракує життя в вогкій тьмі, Так обом нам бракує простора. Темна доля забрала життя мого рай. Вам його темна сила забрала. Через весь поневолений рідний ваш край Наче зла хуртовина заграла. Ох, тепера мене у недолі моїй Не […]...
33. Леся Українка – “… Так прожила я цілу довгу зиму… “ … Так прожила я цілу довгу зиму. Зима минула, і весна настала, – Для мене все однакова пора. Мій час пливе собі так тихо-тихо, Як по ставку пливе листок сухий. Чудне життя… якби часами серце Живим жалем і болем не проймалось, Не знала б я, чи справді я живу, Чи тільки мріється мені життя крізь […]...
34. Леся Українка – Уривки з листа Товаришу мій! не здивуйте з лінивого вірша. Рифми, дочки безсонних ночей, покидають мене, Розмір, неначе химерная хвиля, Розбивається раптом об кожну малу перешкоду, Ви даремне шукали б у ньому дев’ятого валу, Могутньої хвилі, що такт одбива течії океану. Думки навіває мені тепер Чорнеє море – Дике, химерне воно, ні ладу, ні закону не знає, Вчора […]...
35. Якби вірші мої уміли воскрешати Якби я знав, як врятувать життя, Якби вірші мої уміли воскрешати. Хоча б ненависні людські серця, Мене можна було б поважати. Якби душу, як вірші, Зарифмував всі негаразди, Їх на листку змили б доші, І я б лапав з небес смарагди. Якби з рядками не згорали, Як згорають почуття в душі. Тоді люди би не […]...
36. Леся Українка – Безсонна ніч Цілу ніч до зорі я не спала, Прислухалась, як море шуміло, Як таємная хвиля зітхала – І як серце моє стукотіло. Ночі темної дивні почвари Заглядали в безсоннії очі, І страшніші, ніж сонні кошмари, Ті привиддя безсонної ночі. Думки-гадки, мов птахи нічнії, Налетіли, тяжкі та суворі, Ох, непевні ті думи страшнії, Наче хвилі у північ […]...
37. Леся Українка – Ізольда Білорука Основа сеї поеми взята з середньовічного роману “Трістан та Ізольда”, що колись у численних версіях на різних мовах був широко розпросторений по всіх європейських, в тім числі і по слов’янських сторонах. Зміст його – фатальне та нещасливе кохання лицаря-васала Трістана і його королеви Ізольди Злотокосої. Се кохання повстало з чарівного дання, любовного напою, випитого через […]...
38. Леся Українка – “Ні, ти не вмреш, ти щастя поховаєш… “ Ні, ти не вмреш, ти щастя поховаєш Під білим покривом несправджених надій, Кришталі сліз над ним порозсипаєш, Убрані в іскри любих, марних мрій; І буде спати щастя, мов царівна, Що на скляній горі знайшла труну, Життя ж твоє, мов нитка, довга, рівна, Протягнеться кудись удалину. І часто ти безсонними ночами До любої труни шукатимеш стежок […]...
39. Леся Українка – Жалібний марш Вмер батько наш! Та й покинув нас! Ох, і смутний настав час! Сиротою наша мати зосталась! Звідки ж тебе виглядати? Чи по степах, чи по лугах шукати? Чи сокола послати? Батечку ж наш! Та вернись до нас! Та порадь же ти, батьку, нас, Як без тебе в світі жити Україні При лихій годині? Вирядили ми […]...
40. Леся Українка – Ра-Менеїс Ра-Менеїс була горда цариця, дочка фараонів, Гарна й страшна, мов Урея, змія золотая, Що обвивала подвійний вінець двох Єгиптів, Мала чоло діамантове й темні рубінові очі. Вдача в цариці була, мов Нілу підступнії води, Що випливають з таємних джерел, не відомих нікому; Влада цариці була, немов африканськеє сонце, Мов потужний самум, що не хоче й […]...