Леся Українка – “Якби я знав, що їм нема рятунку… “
Якби я знав, що їм нема рятунку,
Що близько смерть і згуба неминуча,
То я благав би марева в пустині:
Хто мусить погибати на безвідді,
Нехай же бачить хоч надію марну,
І поки згаснуть очі, хай блищить їм,
Леліючи, далека срібна хвиля,
Нехай кивають пальми їм привітно,
Мов прохолоду й спокій обіцяють.
Нехай конаючий собі шепоче:
Вже близько рай… земля обітована…
І я б сказав: так, брате, се твій рай!
І не було б неправдою те слово,
Але я знаю, що хоч нема рятунку,
Та ще останній час не зараз прийде,
І
Я їм кажу: “Не вірте, то омана”, –
Почесніше їм гинуть без надії,
Одважно дивлячись суворій долі в очі,
Як людям загартованим годиться,
Ніж пережити марева оману,
І знов побачити пустиню мертву,
І плакати безсило, як дитина,
Розпещена й одурена. О сором!
Якби я знав, що є надія справжня,
Що сила в пустиню перейти,
Я б не боявся ні того безвіддя,
Ні марева, аби воно вело вперед,
А не назад, нехай би навіть
Пережили вони яку оману
На півдороги, вже ж би до мети
Стояли ближче, все ж би їм скрасило
Те марево хоч втому подорожню.
Я б їм
Такий вам буде справді той оазис,
Куди ми йдем, збирайтеся ж на силі.
Якби я знав, що тая сила є…
А що ж я знаю? Те, що ми в пустині,
Що на безвідді, що на нас чигають
Шакали, барси, тигри, хиже птаство,
І знаю я, що те, за чим народ мій
Очима стежить, – марево зрадливе.
X. – Як можеш ти се знати?
L. – Бо я знаю,
Що лев з ягням не може мирно жити,
Хіба що змінять так свого натуру,
Аж прийдеться їм дати інші назви,
Як житимуть ті інші, я не знаю
І можу все повірити про них,
А поки ще ягня ягням, лев левом,
То для ягнят один можливий рай:
Той, де зовсім нема левів. Хто хоче
Пасти і берегти свою отару,
Нехай її боронить, хай приставить
Собак і пастухів, сам взявши зброю,
А не навчає тих ягнят покори,
Бо й так вони були покірні зроду
І будуть аж довіку, хоч би всіх
Мав лев пожерти. І довіку лев
Не втомиться ягнят покірних жерти:
Котре не з’їв учора, з’їсть сьогодні,
Помилує сьогодні, завтра з’їсть,
Аби його пустити до кошари.
А ваша віра: не протився злому!
Бодай той лев сьогодні вас пожер
Одразу всіх, як маєте ви скніти
В покірності ягнячій! Що за радість
Із вашого життя? Нащо живете?
Щоб вовну віддавать синедріону?
Лій напасати для царя-екзарха?
А потім все-таки лев-цезар прийде
І щонайкращих візьме на обід,
А може, й всіх!
X. – То буде божа воля.
(Легенда про Як Ізраїля).
L. – Як бридко ти промовив сі слова!
Душа моя од їх перевернулась.
Мов з людських уст овечий голос чую.
Ізраїля нащадок так говорить!
Не дивно, що з нащадками такими
Не може бути вже Єгова в спілці,
Як був з їх славним прадідом колись.
X. – Нам невідомі всі шляхи господні,
Тепер господь нових обранців має.
Обранець божий той, хто вбогий духом,
А вірою багатий, хто найбільше боїться господа.
L. – Ні, власне, той,
Хто не боїться!
X. (мов громом поражений). – Що се ти сказав?
Як ти одважився таке промовить?
L. – Я те кажу, що вичитав в законі.
Там сказано, як предок наш Ізраїль
До бою став одважно проти бога,
І з ним боровся цілу ніч до світа,
І, бачивши його одвагу й силу,
Став спільником Ізраїлю сам бог.
Обранець той, хто бога не боїться,
Бо йдуть до спілки тільки рівний з рівним.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Твір збереження в поемі євшан зілля.