Лілія Ніколаєнко – Моя душа з твоєю не римується

Related posts:

1. Лілія Ніколаєнко – Нічого особистого – лише поезія Твоя душа, немов бездонна амфора, А каяття – фальшиві самоцвіти… У наших діалогах лиш метафори, Ремарки протиріччя – непомітні. Твої слова – барвистий рій метеликів, Увечері помруть – і стане сумно… Рожевим димом недомовки стеляться… (у слів.. ти знаєш… є свої парфуми!) Ніяких ризиків… всі карти – козирі… Ми граємо на душі… і на вірші, […]...
2. Лілія Ніколаєнко – На все свій час На все свій час – як у святім Письмі, Та нині в мене часу забагато, Удосталь, щоб каратись і карати За ті плоди, що дав лукавий змій. Я мала небо, та не мала крил, Тепер мощу камінням шлях до раю, Що інші розкидали – я збираю, Мов на папері душ слова-дари… Я мала тишу, та […]...
3. Лілія Ніколаєнко – Останній вірш Останній вірш. думок гарячий біль. Палац вітрів зруйнований прозрінням. Душа вагітна тишею безсиль. У серце ж без гріха – летить каміння. Останній грім розірваних небес. У літерах-дощах – печальна сповідь. Не прийме жодна із твоїх адрес Дарунку запізнілої любові. Останній Рим ілюзій упаде. І винесе сумління грізний вирок. А спокій… Не знайду його ніде. Та […]...
4. Лілія Ніколаєнко – А знаєш, ненависть – це теж любов А знаєш, ненависть – це теж любов, Помножена на гордість і образи, Загублена в сувоях древніх мов, Покроєна іржавим лезом часу… Не всі святі, хто не пізнав гріха, Не всі лихі, у кого чорні крила. Я вірю в те, що ти мене кохав, Та суть твоя вбиває, а не цілить… Не зрушиться в душі болюча […]...
5. Лілія Ніколаєнко – Мольфаре, наближається гроза Мольфаре, наближається гроза… Серед зими дощем вагітні хмари. Трикапки затремтіли у сльозах І темно стало від облудних марень. Веде мене язичниця-любов Дорогою із гір – та все у прірву… Молитву шепче мовою дібров, Отруйний хміль із коренем не вирву. “Знайдеш його в наступному житті… ” – Мені сказала доля і розтала Снігами окаянних почуттів, І […]...
6. Лілія Ніколаєнко – Ну от. Тепер я старша ще на вірш Ну от. Тепер я старша ще на вірш. А ти іще на вірш від мене далі… Як постріли у душу – галас тиш. У скриньку серця – листопад печальний. Ти вільний, хай у прозах, і чужих… А я – повік заручниця образи. Вона – і муза, і щоденний гріх. А спогад, як лихвар скупого часу. […]...
7. Я буду твоєю лялькою вуду Твої слова ніяк не ідуть з голови. Дим і порох… Той погляд, яким дивилась ти. Ти просверлила наскрізь, забила всі болти. Тепер тебе боюся, тебе і темноти. Я буду твоєю лялькою вуду. Постійно під твоїм прицілом буду. Та марно вже тікати й ховатися всюди, Тепер я твоя жертва, я лялька вуду. Болить голова і десь […]...
8. Микола Вінграновський – душа наїлася, та бреше Душа наїлася, та бреше. А бреше як! і те і се. Що вуж, мовляв, корову ссе, А відьма жінці косу чеше. Мовляв, каміння – це вода. Нещастя – щастя. Радість – горе. Зажура – сміх. А сміх – біда. Зозуля – півень. Крапля – море. Що бороною розум чеше Цей вічний час в ім’я доби… […]...
9. Світлана дідух-Романенко – Я стану твоєю країною Я стану твоєю країною… Мої вигини будуть долинами, Мої перса вивищуватимуться пагорбами, Губи мої народять живе джерело, А з очей починатиметься блакить неба. Волосся заколоситься пшеничними нивами, Тонкі пальці стиснуть землю корінням лісів, А ноги прокладуть русло річкам. Я стану твоєю країною… А ти самим життям у ній…...
10. Дмитро Загул – “Мов та лілія ніжна і біла… “ Мов та ліля ніжна і біла, Що росте на дзеркальній воді, Так і ти в моїм серці зацвіла, Пелюстки розгорнула бліді. Нахилила маленьку головку І до серця шепочеш: люблю… І листками м’якенького шовку Оповила ти душу мою. Я з коханн і сохну, і млію, Та ніколи його не згашу, Бо в душі я твій образ […]...
11. Душа поета і душа природи (за поезією Ф. Тютчева) 1. Ф. Тютчев – відомий російський поет. (У поезії Федора Тютчева яскраво виражена любов до Росії, до природи. Він вважав, що природа має душу, що вона жива. Тютчев мріяв, щоб і його Душа злилася воєдино з душею навколишнього світу.) 2. Осінні роздуми поета. (Ф. Тютчев любив осінь. Про це свідчать його поетичні твори. Для нього […]...
12. Ковальчук Людмила – Трояндова душа Не заплітай троянди у волосся – Зруйнуєш у вінку красу тендітну. Давно вже мріялось, кохалось і збулося, Теперішнє стрімке назустріч вітру. Вінком трояндовим цвіте душа моя, Щаслива і сумна вона водночас. Для мене найдорожче лиш сім’я І ніжно-волошкові твої очі… Не залишай троянди на снігу. Зігрій теплом душі красу тендітну. Ти відведи годиноньку лиху І […]...
13. Мені нікому, окрім тебе, писати Я пишу листа про клени й птахів. Мені нікому, окрім тебе, писати. Ти мене на узбіччі життя якось стрів, Подарував усмішку та солодку вату. Ти казав, що треба дотягнути до ранку, Нашвидкуруч перебинтовував рани. Я зараз сиджу біля дому, на ганку, І занотовую всі твої обмани. Як мала дитина, знаю. Що поробиш? Мені треба пам’ятати […]...
14. Микола Хвильовий – “… То диму молоко душа на жито точить… “ … То диму молоко душа на жито точить, З телячих стійл йдемо в шатро сталевих днів, Маячить шлях один й не підуть наші очі Ловити злота цвіт, блукати по стерні. Бузок дзеленькотів про содові заводи, Дзизкучий дзиз опік в ту мить змарнілий зір, Коли заліз в твій спів – у мед золоторотий – Й зазнав, […]...
15. Його душа – мов Тронка у степах, Його душа – Собор надій високих. (Д. Кононенко) “Його душа – мов Тронка у степах, Його душа – Собор надій високих”. (Д. Кононенко) Коли цвітіння настає пора, Коли весна смичком струмка заграє, Тоді ми з днем народження вітаєм Славетного Олеся Гончара! / Д. Кононенко / Скільки б не пройшло весен і зим без Олеся Терентійовича Гончара, час не зітре пам’яті про великого сина […]...
16. “Душа в тебе погана. Погана якась душа”. Образ Степана Радченка в романі В. Підмогильного “Місто” Валер’яну Підмогильному належить одне з найпомітніших місць в українській літературі доби національного відродження. “… У всьому вигляді було щось витончене, не радянське, його зовнішність свідчила про внутрішню культуру. І справді, це був один із найкультурніших наших письменників”. Так напише про В. Підмогильного Ю. Бойко, який точно передав емоційний портрет письменника. Саме в романі “Місто” В. […]...
17. Таня Гелетюк – Я собі не належу Я собі не належу… Я належу дощам. І холодним туманом і морозним снігом. Я належу вітрам сивим-сивим як світ, Я цвітіння вишневе, я незірваний цвіт. Я чужа і незламна, я нестримна й жива, Мов та річка холодна, мов та річка стрімка. Я дитина природи, нерозумне дитя. І така безкінечна, як саме небуття… Я примхлива і […]...
18. Виклик – Старицький Михайло Ніч яка, господи! Місячна, зоряна: Ясно, хоч голки збирай… Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай! Сядем укупі ми тут під калиною – І над панами я пан… Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею Стелеться полем туман; Гай чарівний, ніби променем всипаний, Чи загадався, чи спить? Он на стрункій та високій осичині Листя […]...
19. Сергiй Червонозорянський – Саднит душа Саднит душа… Отчаявшись, рассудок, Уже не просит отдыха, уходит не спеша… И горькие слова, что муза шепчет в ухо, Звучат, как приговор, надежды все круша И жизнь – случайный крест, влекомый силой духа, Здесь потуги судьбы не стоят ни гроша...
20. Твоя душа мне стала всех родней Твоя душа мне стала всех родней, Твои глаза всех красивей на свете. Я на всегда хочу быть лишь твоей, И забывать о всех, о всей планете. Твое прикосновенье – моя дрожь, Твоя улыбка – мое сердцебиение. Поверь мне, это правда. Нет, не ложь, Хочу побыть твоей, хотя б еще мгновенье. Ты извини за мысли, слезы […]...
21. Надя Ковалюк – душа моя! Відкрийся і скажи Душа моя! Відкрийся і скажи: Чому всі карти сплутались в колоді? Кудись поділись всі мої тузи… А злодій час гуляє на свободі, Безжально забираючи роки. Де взяти стільки мудрості і сил? Черпнути з неба те велике вміння: Прожити так, щоб не обпікши крил, Впізнати порятунок і спасіння Для тонучих у морі сліз, вітрил. Чи правда […]...
22. Микола Вінграновський – Вже сказано ні в одлетілому літі Вже сказано “ні” в одлетілому літі, Хоч вчора-звечора було іще “так”, Червоно та біло у жовтому житі Зацвів та опався знервований мак. Ідеш чи стоїш, але слово за слово, Ідеш чи стоїш – за літами літа. Не встиг оглянутись, як слово солоно На сон твій, на крок, на літа обліта. 1965...
23. Михайло Старицький – Виклик ВИКЛИК Ніч яка, господи! Місячна, зоряна: Ясно, хоч голки збирай… Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай! Сядем укупі ми тут під калиною – І над панами я пан… Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею Стелеться полем туман; Гай чарівний, ніби променем всипаний, Чи загадався, чи спить? Он на стрункій та високій осичині […]...
24. Душа у шрамах Душа у шрамах – ніде вже й латати І серце стислось ніби їжачок. Та ти один навчиш знов відчувати, Не побоявшись моїх колючок. Ті очі повні ніжності й печалі Твій запах – терпкий спогад моїх снів. Відчуй мене, веди в безмежні далі Я піду за тобою в заметіль снігів. Ти обійми мене – не дай […]...
25. Душа Коли душа болить і плаче, Назад ти тільки не дивись, Бо в серці рана ще глибока – І це її лиш роз’ятрить. Минулого вже не повернеш… Сьогодні – це твоє життя! Тож не марнуй його даремно, Ти в світі не одна така!...
26. Ольга Анцибор – душа Кохання палало, кохання горіло, І душу самотню воно мені гріло. Я в небо злітала на крилах прозорих, Світив мені місяць, всміхалися зорі. Я ніжність в очах твоїх бачила, любий. Та раптом розлука, як чорная згуба, Камінням упала, стрілою злетіла, Коханню тендітнії крила побила. Взяла й понесла тебе в дім твій далекий, Ти з нею полинув, […]...
27. Павло Глазовий – добра душа Чоловік говорить жінці: – Ти сходи по воду. – Жінка глянула сердито: – У таку негоду? Та хороший же хазяїн в цю холодну пору Пожаліє і собаку вигнати із двору. – Чоловік змахнув руками: – О, пішла в атаку. Хто ж сказав, щоб ти с собою узяла собаку?...
28. Павло Мовчан – Вільна душа Спонукувана ким і за чиїм велінням, Ламаючи кістки, як шкаралущ насіння, Проламуючи час, позбувшися томління, Виламується з нас душа на облетіння. І облетівши скрізь, вертається, мов з свята, М’якесенька, мов віск, легесенька, як вата. Хоч більша, як була, вагоміша, значіша, Поширшало й крило – ширяння в нього інше. І вдарилась душа, мов хтось гніздо те […]...
29. Я раньше не знала, как умирает душа Я раньше не знала, как умирает душа Как рвется из тела, что нечем дышать Как дивно и страшно остаться в тиши И видеть, как боль твою душу крушит А все начиналось безоблачно так Любовь, поцелуи и улыбки навзнак Касания рук, объятий тепло Родной человек – и не нужен никто Но рано иль поздно приходит конец […]...
30. Микола Руденко – душа берези Нас – океан. Але ж кому у спадок Дісталось істини святе зерно? Якщо життя лише сліпий випадок – Яким безглуздям робиться воно! Я не просив його собі в дарунок На цій землі, де навіть Слово – крам, А переможець той, для кого шлунок – Носій всіх істин і єдиний храм. Ні, не просив. Хто ж […]...
31. Микола Руденко – Розум і душа Пригадую давніх років чудеса І в серці дитячому спалах: Я плакав тому, що на мене краса Сніжинкою з неба упала. Лежала вона на долоні – Та вмить Їй щось повеліло вмирати. Здавалося, небо ось-ось загримить Суворим засудженням страти. Тим часом на чорному тлі рукава Така ж нерозгадане гарна – Як розум, як диво! – З’явилась […]...
32. Павло Тичина – душа моя – послухай! Душа моя – послухай! – Як яблуня в цвіту. Моє життя, – кохана, – Мов срібнотканий сон. Життя моє – молитва Всевладниці Красі, Горіння – розцвітання В огні квіток-думок. Я стежу за хмарками, Ловлю їх світлий сум. Ах, серце ж те все в пісню Чудову переллє! Як ніч розкриє книгу – Я радо йду в […]...
33. Ольжич Олег – душа обважніла Душа обважніла, як жорна, В полоні страшного і злого. Земля благодатна і чорна До решти знеснлила ноги. І от її знов розбудила Хода круторої пари. І серцю, як перше, є мило Стрічати вечірню отару. Лише ковалі невсипучі, Куючи від сходу до сходу Металь небувалий, сліпучий, Ворожать майбутні походи....
34. Павло Мовчан – душа прозориться до дна Ніяковіючи Цвіте жовтенький підбіл. Пахнуть трави. Жовто-зелено, кучеряво Берези повняться. Теплінь… І на прозору волосінь Нанизує хмарини жайвір. Скрипить, розхитана іржаво, При окоренку вербна тінь, Мов скаржиться: така світлінь… Така ясінь! Лункі долоні Тримають склянки сонцеповні, І вінця тануть на губах, І, наче свічка в дзеркалах, Плід світиться в жіночім лоні. І вінця обрію склодув […]...
35. Павло Глазовий – Невинна душа У неділю ми на цвинтар З сусідом ходили. Як у нас навчились гарно Оформлять могили! Там граніт з лабрадоритом, Постаменти різні, Барельєфи мармурові, Огради залізні. І написи на могилах Продумані строго: Вгорі – кому поставлено, А внизу – від кого. “Під цим каменем покоїться Прах Петра дерюги, Що в розцвєті літ скончався Од тещи й […]...
36. Герасим’юк Василь – Йде мати і дитя несе Йде мати і дитя несе, Ховається в дорозі. Її під зорями спасе Короткий сон у стозі. Якраз під зорями Різдва Я – стіг сухого сіна. Овеча тепла голова, Повисмикавши зліва Найтонші стебла золоті Дитину гріє, лиже. Я тут поліг. Я – сіна стіг. Зі мною веселіше....
37. Степан Руданський – Аби душа чиста Два злодії опівночі Костьол обкрадають; Обшарили всі скарбони, Святих обдирають. І забрали, які були, Гроші під замками. Далі один на олтарик Пнеться з постолами. “Та що ж бо ти, брате, робиш? – Став другий казати.- Як-то можна святе місце Постолом валяти?” А той каже: “Мовчи, брате! Ми тут перед богом – Аби душа чиста була, […]...
38. Катя Гуйван – душа заплуталась в душі Душа заплуталась в душі Через тенета кілометрів, Кордонів, слів і кабелів, Крізь купу снів і почуттів І відірвалась від землі. Душа втопилася в Твоїй І розчинилася зимою, Пробігши кров*ю до основи Матеріальності подій. Дозволила напитись мрій І задихнутися від втоми, І обійняти Всесвіт Твій. Душа торкнулася Тебе Коли Ти спробував заснути, Не згадуючи все забути […]...
39. Анастасія Кравець – Оманлива весняная душа Оманлива весняная душа… І сонце світить, зваблює тінями. Мов виснажена змореними днями, Дивлюсь у вічі неба… блакитняві! Волоссям вітер грає, мов гротеск. І неважливо, що там буде далі. Емоції сьогодні – дивний сплеск! У мікс життя я додаю деталі! Фруктові дні, солодкі дивні сни… Сп’янілі миті в пристрасті кохання. Чекаю до наступної весни! Яка у […]...
40. Дмитро Загул – “Так любить душа одинока… “ Так любить душа одинока Далекий і тужний мотив: Журливе журчання потока І шелест пожовклих садів. Крізь шибку малого віконця Так любо дивитись мені В ту мить, як по заходу сонця Конають кроваві огні. В ту мить я пригадую знову Колишні щасливі часи, Пригадую давню розмову, Про що шелестіли ліси. І знову в душі невеселій Встають […]...