Лілія Ніколаєнко – Останній вірш
Останній вірш. думок гарячий біль.
Палац вітрів зруйнований прозрінням.
Душа вагітна тишею безсиль.
У серце ж без гріха – летить каміння.
Останній грім розірваних небес.
У літерах-дощах – печальна сповідь.
Не прийме жодна із твоїх адрес
Дарунку запізнілої любові.
Останній Рим ілюзій упаде.
І винесе сумління грізний вирок.
А спокій… Не знайду його ніде.
Та відпущу рядки в далекий вирій.
Останній лист у вічність – епілог,
Тускніє дрібно-зоряний мій почерк.
Не буду я у списку перемог.
А ти не вчиниш цей блаженний злочин
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Лілія Ніколаєнко – На все свій час На все свій час – як у святім Письмі, Та нині в мене часу забагато, Удосталь, щоб каратись і карати За ті плоди, що дав лукавий змій. Я мала небо, та не мала крил, Тепер мощу камінням шлях до раю, Що інші розкидали – я збираю, Мов на папері душ слова-дари… Я мала тишу, та […]...
- Лілія Ніколаєнко – Ну от. Тепер я старша ще на вірш Ну от. Тепер я старша ще на вірш. А ти іще на вірш від мене далі… Як постріли у душу – галас тиш. У скриньку серця – листопад печальний. Ти вільний, хай у прозах, і чужих… А я – повік заручниця образи. Вона – і муза, і щоденний гріх. А спогад, як лихвар скупого часу. […]...
- Лілія Ніколаєнко – А знаєш, ненависть – це теж любов А знаєш, ненависть – це теж любов, Помножена на гордість і образи, Загублена в сувоях древніх мов, Покроєна іржавим лезом часу… Не всі святі, хто не пізнав гріха, Не всі лихі, у кого чорні крила. Я вірю в те, що ти мене кохав, Та суть твоя вбиває, а не цілить… Не зрушиться в душі болюча […]...
- Лілія Ніколаєнко – Мольфаре, наближається гроза Мольфаре, наближається гроза… Серед зими дощем вагітні хмари. Трикапки затремтіли у сльозах І темно стало від облудних марень. Веде мене язичниця-любов Дорогою із гір – та все у прірву… Молитву шепче мовою дібров, Отруйний хміль із коренем не вирву. “Знайдеш його в наступному житті… ” – Мені сказала доля і розтала Снігами окаянних почуттів, І […]...
- Лілія Ніколаєнко – Моя душа з твоєю не римується Моя душа з твоєю не римується, До тебе не дублюються ключі. А жахи бродять по безлюдних вулицях, Утікши з кінозалів уночі. Мої думки холодним сонцем зморені. В дешевих барах не злічити їх… Твої кишені вщент набиті зорями. В паяців ти на них купуєш сміх. Твої слова не в такт дощам і сумнівам. Ти в чергах […]...
- Лілія Ніколаєнко – Нічого особистого – лише поезія Твоя душа, немов бездонна амфора, А каяття – фальшиві самоцвіти… У наших діалогах лиш метафори, Ремарки протиріччя – непомітні. Твої слова – барвистий рій метеликів, Увечері помруть – і стане сумно… Рожевим димом недомовки стеляться… (у слів.. ти знаєш… є свої парфуми!) Ніяких ризиків… всі карти – козирі… Ми граємо на душі… і на вірші, […]...
- Іван Андрусяк – Останній промінь надії Одного разу пропив я усе що мав Залишився в мене останній промінь надії І я пожбурив його на прилавок Шинкар не сподівався такого гешефту Він розумівся на цьому і впізнав одразу Що то не якийсь непотріб Не примха прислужника Ні жадоба купця Ані мандраж спадкоборця А лиш абсолютна жорсока надія Прекрасна Високопробна Аристократична Надія загибелі […]...
- Останній листок (скорочено) – О’Генрі Стислий переказ У невеликому кварталі Гриніч-Вілідж, де вулиці химерно переплуталися, а плата за помешкання була низькою, художники заснували колонію. Студія Сью та джонсі розташовувалася нагорі триповерхового будинку. Вони оселилися тут у травні, а в листопаді в колонії почала лютувати пневмонія, забираючи десятки життів. джонсі, мініатюрна й тендітна, також захворіла. Вона лежала непорушно і дивилася у […]...
- Вірш Миколи Руденка – Шлях сумління Моя душа – це світ з материками, Де серед гір снується сто доріг. Любив блукати я по них роками І душу від сліпих марнот беріг. Я шанував людське самовладання І твердив, вірячи, що я – пророк: Поезія – це чисте споглядання Загадок неба, таїнства зірок. Сягав поза сонця духовним оком, Вивчав говірку світла і пітьми. […]...
- Вірш Сосюри Володимира – Наближення зими у всьому серце чує Наближення зими у всьому серце чує: І в шелесті листків, і в вітрі, і в стежках, Що ждуть, коли блакить в сніжинках завирує, І срібний стане сад, і забіліє шлях. Наближення зими… Пісень пташиних звуки Замовкли в деревах оголених, смутних… Синіє холодно земля в сльозах розлуки Із літом і теплом у мареві доріг… Наближення зими. […]...
- Останній лист довженка – Стус Василь Прозаїки, поети, патріоти! Давно опазурились солов’ї, Одзьобились на нашій Україні. А як не чути їх? Немає сил. Столичний гамір заважкий мені. І хочу вже на затишок, і, може, На спокій хочеться на придеснянський, І хочеться на мій селянський край. Пустіть мене до себе. Поможіть Мені востаннє розтроюдить рану, Побачити дніпро, води востаннє У пригірш, із […]...
- Надя Ковалюк – Сьогодні – мій останній із листів Сьогодні – мій останній із листів: Без докорів, без сліз і звинувачень. ВпізнАєш почерк серця між рядків, Бо всі слова тепер не мають значень… Пробач мене, що в люту заметіль Я зігрівалась спогадом про тебе, Пробач широкі обрії надій, Які собою закривали небо. Пробач, що не твоя і нічия, Що зачиталась на чужій сторінці, Що […]...
- Гуманізм твору О. Генрі “Останній листок” Справжнє ім’я чудового американського новеліста О. Генрі – Вільям Сідней Портер. Письменника називають співцем долі маленької людини. У його творах немає визначних подій, його персонажі не є видатними особистостями або людьми, здатними на подвиг. Його герої – це звичайні люди, що діють у звичайних обставинах, з маленькими радощами та великим сумом. Вони добрі, але часто […]...
- Микола Руденко – Останній журавлиний крик Останній журавлиний крик, Останнє золото берези. Їдкий туман в кістки проник, Мов заборонок хижі леза. За лазнею рясний будяк Сприймаю, мов живу принаду. І жуючи важкий глевтяк, Вертаюсь думкою в блокаду. Навіщо, Господи, зберіг Мене у людопаді тому?.. І на захарканий поріг Несу гірку дідівську втому. Та впавши між пітних речей, Знесилений, у мить відчаю […]...
- Дмитро Загул – “Мов та лілія ніжна і біла… “ Мов та ліля ніжна і біла, Що росте на дзеркальній воді, Так і ти в моїм серці зацвіла, Пелюстки розгорнула бліді. Нахилила маленьку головку І до серця шепочеш: люблю… І листками м’якенького шовку Оповила ти душу мою. Я з коханн і сохну, і млію, Та ніколи його не згашу, Бо в душі я твій образ […]...
- Особливості матеріалізації Овідієвих метаморфоз у романі К. Рансмайра “Останній світ” Поштовхом для написання роману “Останній світ” стала робота К. Рансмайра над прозовими перекладами “Метаморфоз” Овідія, які замовило одне поважне німецьке видавництво. На кілька років Овідієві “Метаморфози” заполонили уяву письменника. У “Задумі до роману” К. Рансамайр подав таку характеристику свого твору: “Тема – зникнення і реконструювання літератури, поезії; матеріал – “Метаморфози” Публія Овідія Назона”. “Останній світ” […]...
- Відгук про оповідання Д. Олдріджа “Останній дюйм” ОЛДРІДЖ ДЖЕЙМС (нар. 1918) Англійський письменник, який народився в Австралії, в родині редактора газети. Друга світова війна стала для Олдріджа не тільки школою виживання, але й відправною точкою його літературної діяльності: він пише військові репортажі, змальовує людину на межі драматичної ситуації. Книга “Каїрі, цикл австралійських оповідань, збірка оповідань, романи різних років відтворюють боротьбу і перемогу […]...
- Іван Багряний – Антон-Біда – Герой Труда (Розділ останній) “Великий тато” дуба дав, Хоч був і несмертельний. Та тільки ж він заповідав Всій братії безчельній, – Як “дєло честі”, Як всього Секрет “благоустройства”, Як “дєло слави” і, того, Ну, “доблєсті й геройства”, Як першу справу на роду: В п і й м а т ь! В п і й м а т ь т […]...
- Порозуміння та єднання людей в екстремальній ситуації (за твором “Останній дюйм”) Зумій примусити серце, нерви, тіло собі служити. Р. Кіплінг Джеймс Олдрідж в оповіді “Останній дюйм” зображує події, які вражають своєю гостротою й проникливістю, показує силу волі й силу духу людини в екстремальних обставинах на – межі можливого. Професіональний пілот Бен – самодостатня особистість. Досвідченого професіонала, льотчика малої авіації з двадцятирічним стажем ніби цілком влаштовує його […]...
- Вірш про маму Життя мені подарувавши, Вона в слід за мною йшла. Ніколи не забувавши, У перший клас мене вела. Уже підріс я і у життя пішов… Вечорами з нею спілкувався, ЇЇ платок червоний я знайшов І ним лиш милувався. Роки спливають швидко, Як годинник бє години. Та ніжне її личко Все в моїм серці лине. Цей пліт […]...
- О. Генрі – великий гуманіст кам’яних джунглів (за новелою “Останній листок”) Миттєвість, зупинись… И. В. Гете Неперевершений, справжній майстер короткого оповідання О. Генрі увійшов в історію літератури на тлі бурхливого розвитку капіталу та бізнесу, коли навала комерціалізації американського суспільства придушувала та винищувала в людях почуття доброти й духовності. О. Генрі – псевдонім Вільяма Портера, який мав важку долю, навіть якось був ув’язнений. Перша проба пера письменника […]...
- Останній дюйм (скорочено) – Олдрідж джеймс У свої сорок три роки Бен був досвідченим льотчиком, але польоти і досі приносили йому задоволення. На жаль, з цим було покінчено: після сорока про справжню льотну роботу належало забути. до того ж у нього не склалися стосунки з дружиною, а десятирічний син деві був чужим і незрозумілим обом батькам. Цього разу Бен, виконуючи політ […]...
- Вірш Миколи Руденка – Вузлик на пам’ять Помруть чи ні римовані рядки – Істотно, Та не цим піклуюсь нині: Чим стану я, коли мої кістки Камінням зробляться в могильній глині? Невже нічим?.. Адже ж я жив, я був Не каменем в ярку, не мінералом. Чи марно я пекельний гарт здобув, Йдучи між лезом і зміїним жалом? Заради чого стільки сліз і мук, […]...
- Вірш Миколи Руденка – Життя ріки Річки для мене – це живі істоти. Хто стверджує, що в них душі нема? Людські страждання, радості й скорботи Вони вбирають в себе тайкома. Гніздяться думи у важких туманах, Шумлять над водами дощем рясним. І очерет, що шелестить в лиманах, Звіряє їх висотам неземним. Ріка несе любов, коли у воду Красуня рушить з небом на […]...
- “Останній листок” – зворушлива історія самовідданої дружби і самопожертви (за однойменною новелою О’Генрі) “Останній листок” – зворушлива історія самовідданої дружби і самопожертви (за однойменною новелою О’генрі) Видатний американський письменник О’генрі писав свої новели з життя звичайних мешканців Америки свого часу. Тому його твори мали такий великий успіх серед читачів. Вони були близькі кожному, бо кожен міг побачити в персонажах новел своє особисте оточення, або навіть уявити себе одним […]...
- Вірш – Ниють рани дощів Ниють рани дощів на шалених вітрах мого тіла І гарячі думки обпікають мій мозок із зовні. І колишніх дитячих мрій півонії повні Наче кров пролились на мої білі крила. І зтікають хвилини, на вічно, в далекеє Вчора І холодні сніги замітають примарне Майбутнє. Грає скрипка, а може то арфа чи лютня, Чи сверло, що сверлить […]...
- Коли біда ріднить (за оповіданням Дж. Олдріджа “Останній дюйм”) 1. Батько й син летять на підводні зйомки. (Політ не зблизив батька й сина. Батько залишається байдужим до Деві, як і мати, дружина Бена. Деві прожив десять років, немов у крижаній пустелі, без тепла, без ласки. Він завжди відчував самотність. У кабіні “Остера” він також не відчув затишку.) 2. “Повітряна наука” батька. (Під час польоту […]...
- Звеличення духовних цінностей у новелі О’Генрі “Останній листок” О’ГЕНРІ (1862-1910) Справжнє ім’я – Уільям Сідней Портер. Американський прозаїк, автор понад 200 новел, гуморесок. Герої оповідань О’Генрі-прості люди, звичайні американці: клерки, ковбої, фермери. Вони не вирішують глобальні проблеми, а живуть буденним життям, в якому є і смішне, і сумне, підлість, і шляхетність. Відомі збірки О’Генрі: “Чотири мільйони” (1906), “Серце Заходу” (1907), “Голос міста” (1909), […]...
- Вірш Ліни Костенко – Спини мене (аудіо-версія) Спини мене отямся і отям Така любов буває раз в ніколи Вона ж промчить над зламаним життям За нею ж будуть бігти видноколи Вона ж порве нам спокій до струни Вона ж слова поспалює вустами Спини мене спини і схамени Ще поки можу думати востаннє Ще поки можу але вже не можу Настала черга й […]...
- У кожному а нас – художник Берман (за новелою О. Генрі “Останній листок”) Випадок, який трапився нещодавно в нашім дворі, мимоволі нагадав мені сюжет новели видатного американського письменника О. Генрі “Останній листок”. Наш двір оточують старовинні будинки, які збудовані ще задовго до Великої Вітчизняної війни. Двір великий, чимось нагадує сквер – так багато в ньому дерев. Переважають тополі. Деякі з них – ровесники нашого дому. Спеціалісти комунального господарства […]...
- Павло Мовчан – Останній сніг Відбуваючи покуту, Білість втративши лунку, Мов ганчірка, сніг забутий Дотлівав собі в ярку. Вкритий рваним шаром бруду, Він відразу викликав: Сніг – не сніг, якась полуда Чи облуда ворушка. Споневажений землею, Він відблискував сталево Недоречно при траві, Переживши власний вік. Та комусь він був потрібен, Хтось відвідував його, Хтось, хто танув теж безслідно, Кого чистий […]...
- Вірш Миколи Руденка – Ще раз про свободу Як соромно мені за себе – За ті змарновані роки, Коли вважав: земля і небо Гульвісам служать залюбки. Мене не мучило сумління Ні наяву, ні серед сну – Гадав: це право покоління, Котре пройшло через війну. Ночей і днів було не шкода – Аби вино й товариші. Гадав: оце ж і є свобода – Свобода […]...
- Вірш – Відповідь Насправді не люблю, насправді не кохаю Насправді не обманював тебе Я полюбив свій спокій і словесні зграї Нічого душу непокірну не займе Але сьогодні, знаєш, я закоханий у вечір Але сьогодні, чуєш, я говорю про любов І в цю секунду ти приходиш не до речі І в цю секунду я іду до неї знов До […]...
- Прощання (вірш про школу) Ми дякуємо школі за старання, За вкладені у нас любов й тепло, Ми залишаємо для неї побажання, Бо у життя доросле вже йдемо. Кохана, люба, школа, ти із нами Навчалася читати і писать Пройшла цими терністими шляхами За це спасибі хочемо сказать. А першій вчительці, що немов матуся, Навчала нас мудрості й доброти, Низенько до […]...
- Вірш Миколи Руденка – Гроза в горах І тиша. І гори. І небо, й ріка, Що зорі шліфує в собі об каміння. В незрушнім повітрі сторожкість така, Мов скоїтись має якесь потрясіння. Вслухайся, завважуй: дихнув вітерець – І глипнуло око, що з обрію стежить. Провалля зітхнуло, як в темряві мрець, Котрому воскреснути зараз належить. Зненацька ножі полум’яні з-за хмар Відрізали землю від […]...
- Останній міст полковника – драч Іван Вдарили сурми в маєво листя зеленого, Крила наметів лячно залопотіли, Зорі летіли в очі молодо і черлено, І сон оксамитив непрочумане тіло. Багнетами хряснули карабіни холодні, Сіялась ніч крізь рожеве решето. Смачно кричали сколошкані взводні, І шикувались солдати нарешті. Ковтали останні сонливі шепоти, Сопіли друзям у теплі потилиці. В уяві блукали несмілі прожекти, У що […]...
- Вірш про війну (вірш до дня Перемоги) В огонь закутана земля, Червоні маки, як жар, багровіють, Клич бойовий долітає здаля, Голі згарища де-не-де тліють. Юний хлопець іде з автоматом, Він один – із полону утік І тепер у загін із докладом Поспішає, як горний потік. Він долає і голод, і втому І, навчившись на біль не зважать, По дорозі заходить додому – […]...
- Вірш Миколи Руденка – Іще б мені хоч раз відвідати поляну Іще б мені хоч раз відвідати поляну, Де в травах гомонять дуби-богатирі; Де золото кульбаб надвечір гасне тьмяно І повагом пливе шуліка угорі; Де в осоці верба, підгризена бобрами, Мов скеля, нависа над талом молодим; Де треба, щоб зладнать з лихими Комарами, З сирого кізяка густий добути дим. Тут, кажуть, уночі горять вогні болотні Чи […]...
- Тема людської великодушності у новелі О. Генрі “Останній липок” 1. Чудернацький Грінвіч-Вілідж. (Люди мистецтва завжди шукали помешкання, за яке платити треба небагато та яке викликає романтичні почуття, надихає на створення неабияких живописних творів.) 2. Дівчини-художниці Сью і Джонсі. (Одна із штату Мен, друга – із штату Каліфорнія. Вікна їхньої кімнати виходять на глуху цегляну стіну. Вони сподівалися завоювати визнання у цінувальників живопису.) 3. Тяжка […]...
- Юлія Алейнікова – Сьогодні разом, певно, ми востаннє Сьогодні разом, певно, ми востаннє. Востаннє бачу блиск твоїх очей. З тобою бути. Ось моє бажання! Блукати разом в теміні ночей. В останній раз моя рука в твоїй, В останній раз блукаєм під зірками… Це ти довів реальність моїх мрій, А завтра мрії будуть під замками. А завтра не знайду твоїх слідів, А завтра уже […]...
Поет повинен бути людиною твір.