Ліна Костенко – Не треба класти руку на плече
Не треба класти руку на плече.
Цей рух доречний, може, тільки в танці.
Довіра – звір полоханий, втече.
Він любить тиху паморозь дистанцій.
Він любить час. Хвилини. дні. Роки.
Він дивний звір, він любить навіть муку.
Він любить навіть відстань і розлуку.
Але не любить на плечі руки.
У цих садах, в сонатах солов’їв,
Він чує тихі кроки браконьєра.
Він пастки жде від погляду, від слів,
І цей спектакль йому вже не прем’єра.
Душі людської туго і тайго!
Це гарний звір, без нього зле живеться.
Але не треба кликати його.
Він прийде сам і вже не відсахнеться.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Не треба класти руку на плече Не нужно рук на плечи класть, поверь. Движенье это можно только в танце. Доверие – такой пугливый зверь. Он любит тихий холодок дистанций. Он любит время. дни, года тоски. Он странный зверь, он любит даже муки, Он любит расстоянье и разлуки. Но он не терпит на плече руки. В садах ночных, в сонатах соловьев, Он […]...
- Ліна Костенко – Пишіть листи і надсилайте вчасно Пишіть листи і надсилайте вчасно, Коли їх ждуть далекі адресати, Коли є час, коли немає часу, І коли навіть ні про що писати. Пишіть про те, що ви живі-здорові, Не говоріть, чого ви так мовчали. Не треба слів, навіщо бандеролі? Ау! – і все, крізь роки і печалі....
- Ліна Костенко – Затінок, сутінок, день золотий Затінок, сутінок, день золотий. Плачуть і моляться білі троянди. Може це я, або хто, або ти Ось там сидить у куточку веранди. Може, він плаче, а може, він жде – Кроки почулись чи скрипнула хвіртка. Може, він встане, чолом припаде, Там, на веранді, чолом до одвірка. Де ж ви, ті люди, що в хаті жили? […]...
- Пісенька про космічного гостя (скорочено) – Костенко Ліна Достигають яблука ранети (*). Рання осінь листя золотить. Гарний хлопець з іншої планети, Може, завтра в гості залетить. Діло звичне – міжпланетні мандри. Усміхнеться, зніме свій шолом. Скаже: – Там, в сузір’ї Саламандри, Твій коханий бив тобі чолом. Я спитаю: – Є у вас поети? Як по-марсіанськи – макогін (1)? Знаєш, там туманність Андромеди, Хай […]...
- Ліна Костенко – О, не взискуй гіркого меду слави! О, не взискуй гіркого меду слави! Той мед недобрий, від кусючих бджіл. Взискуй сказать поблідлими вустами Хоч кілька людям необхідних слів. Взискуй прожить несуєтно і дзвінко. Взискуй терпіння витримати все. А справжня слава – це прекрасна жінка, Що на могилу квіти принесе....
- Ліна Костенко – Очима ти сказав мені: люблю Очима ти сказав мені: люблю. Душа складала свій тяжкий екзамен. Мов тихий дзвін гірського кришталю, Несказане лишилось несказанним. Життя ішло, минуло той перон. Гукала тиша рупором вокзальним. Багато слів написано пером. Несказане лишилось несказанним. Світали ночі, вечоріли дні. Не раз хитнула доля терезами. Слова як сонце сходили в мені. Несказане лишилось несказанним....
- Світлий сонет – Костенко Ліна Як пощастило дівчині в сімнадцять, В сімнадцять гарних, неповторних літ! Ти не дивись, що дівчинка сумна ця. Вона ридає, але все як слід. Вона росте ще, завтра буде вищенька. Але печаль приходить завчасу. Це ще не сльози – це квітуча вишенька, Що на світанку струшує росу. Вона в житті зіткнулась з неприємістю: Хлопчина їй не […]...
- Страшні слова, коли вони мовчать – Ліна Костенко Страшні слова, коли вони мовчать, Коли вони зненацька причаїлись, Коли не знаєш, з чого їх почать, Бо всі слова були уже чиїмись. Хтось ними плакав, мучивсь, болів, Із них почав і ними ж і завершив. Людей мільярди і мільярди слів, А ти їх маєш вимовити вперше! Все повторялось: і краса, й потворність. Усе було: асфальти […]...
- Ліна Костенко – Стояла груша, зеленів лісочок Стояла груша, зеленів лісочок. Стояло небо, дивне і сумне. У груші був тоненький голосочок, Вона в дитинство кликала мене. Ми з нею довго в полі говорили, Не чули навіть гуркоту доріг. Мої важкі, мої щоденні брили Старий Сізіф тим часом постеріг. Стояли ми одна супроти одної. Ні з чим не крились, не хотіли йти. Вона […]...
- Ліна Костенко – Пелюстки старовинного романсу Той клавесин і плакав, і плекав Чужу печаль. Свічки горіли кволо. Старий співак співав, як пелікан, Проціджуючи музику крізь воло. Він був старий і плакав не про нас. Той голос був як з іншої акустики. Але губив під люстрами романс Прекрасних слів одквітлі вже пелюстки. На голови, де, наче солов’ї, Своє гніздо щодня звивають будні, […]...
- Ліна Костенко – Виходжу в сад, він чорний і худий Виходжу в сад, він чорний і худий, Йому вже ані яблучко не сниться. Шовковий шум танечної ходи Йому на згадку залишає осінь. В цьому саду я виросла, і він Мене впізнав, хоч довго придивлявся. В круговороті нефатальних змін Він був старий і ще раз обновлявся. І він спитав: – Чого ти не прийшла У іншу […]...
- Ліна Костенко – Облога Полтави Розділ VIII Степи і ніч. І хвища над степами. Полтавський шлях сніги перемели. Вороже військо ломиться у брами. Глухі ворота. І мовчать вали. Стоїть обоз по груди у заметах. Вже встигли сани льодом обрости. Терпи, Полтаво. Помолись за мертвих, – Передні коні в’їхали в хрести! Полтава спить. А панство – чи не в гості. Сахнувся […]...
- Ліна Костенко – Старий годинникар Ще пароплавчики чаділи, наче праски, Ще ми шукали крем’яхи в піску, – На пограниччі дійсності і казки Стояв той дім за хмарами бузку. Там жив дідок, що схожий був на графа, В краватці чорній, не як всі діди. В трельяжі віддзеркалена карафа Була як сон криничної води. Усмішкою дитячої фортуни Було для нас потрапити в […]...
- Умирають майстри… – Костенко Ліна Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану. В барельєфах печалі уже їм спинилася мить. А підмайстри іще не зробились майстрами. А робота не жде. Її треба робить. І приходять якісь безпардонні пронози. Потираючи руки, беруться за все. Поки геній стоїть, витираючи сльози, Метушлива бездарність отари свої пасе. Дуже дививй пейзаж: косяками ідуть таланти. Сьоме небо своє […]...
- Ліна Костенко – Полтавський полк виходить на зорі Розділ II Багряне сонце. дужка золотава Стоїть над чорним каптуром гори. На п’ять воріт зачинена Полтава Ховає очі в тихі явори. Спадає вечір сторожко, помалу, Ворушить зорі в темряві криниць. Сторожа ходить по міському валу, І сови сплять в западинах бійниць. “Вартуй! Вартуй!” – з Курилівської брами. “Вартуй! Вартуй!” – від Київських воріт. Уже стоять […]...
- Життя іде і все без коректур… – Костенко Ліна Життя іде і все без коректур. І час летить, не стишує галопу. Давно нема маркізи Помпадур, І ми живем уже після потопу. Не знаю я, що буде після нас, В які природа убереться шати. Єдиний, хто не втомлюється, – час. А ми живі, нам треба поспішати. Зробити щось, лишити по собі, А ми, нічого, – […]...
- Олена Теліга – Не треба слів “Не треба слів. Хай буде тільки діло. Його роби – спокійний і суворий, Душі не плутай у горіння тіла, Сховай свій біль. Стримай раптовий порив”. Але для мене – у святім союзі Душа і тіло, щастя з гострим болем. Мій біль бринить. Зате, коли сміюся, І сміх мій рветься джерелом на волю. Не лічу слів. […]...
- Чекаю дня, коли собі скажу… – Костенко Ліна Чекаю дня, коли собі скажу: Оця строфа, нарешті, досконала. О, як тоді, мабуть, я затужу! І як захочу, щоб вона сконала. І як злякаюсь: а куди ж тепер?! Уже вершина, де ж мої дороги? … Він був старий. Старий він був. Помер. Йому лизали руки епілоги. Йому приснився жилавий граніт. Смертельна туга плакала органно, Він […]...
- Ліна Костенко – доля Наснився мені чудернацький базар: Під небом у чистому полі, Для різних людей, Для щедрих і скнар, Продавалися різні долі. Одні були царівен не гірш, А другі – як бідні Міньйони. Хто купляв собі долю за гріш. А хто – і за мільони. Дехто щастям своїм платив. Дехто платив сумлінням. Дехто – золотом золотим. А дехто […]...
- Ліна Костенко – Пісенька про космічного гостя ПІСЕНЬКА ПРО КОСМІЧНОГО ГОСТЯ Достигають яблука ранети. Рання осінь листя золотить. Гарний хлопець з іншої планети, може, завтра в гості залетить. Діло звичне – міжпланетні мандри. Усміхнеться, зніме свій шолом. Скаже: – Там, в сузір’ї Саламандри, твій коханий бив тобі чолом. Я спитаю: – Є у вас поети? Як по-марсіанськи – макогін? Знаєш, там туманність […]...
- Ліна Костенко – Тунгуський бог Я ж тебе вистругав, боже, З такого смаглявого дерева! Я ж вороною пір’їнкою вуса тобі малював! Я ж тобі, боже, повісив буси до самого черева! Жінку свою найсолодшу на ніч тобі дарував! Я ж тобі, боже, щоранку бив у священний бубон! Я ж не стругав собі бога більше ні з яких дров! Я ж тобі […]...
- Ліна Костенко – Гінець до гетьмана Розділ IV Тим часом гінець доганяє світання І клаптями ночі доточує дні. І кожна хвилина, здається, – остання, І крихта надії кричить йому: “Ні!” О скільки нам, Боже, ти степу одміряв! Долини і кручі, – якби навпростець! Трубіж, Переяслав, дніпро, Трахтемирів… – Невже я не встигну? Невже це кінець?! У Києві – пекло. У Хвастові […]...
- Ліна Костенко – А затишок співає, мов сирена А затишок співає, мов сирена. Не треба воску, я не Одіссей. Вже леви ждуть, і жде моя арена. Життя, мабуть,- це завжди Колізей. І завжди люди гинули за віру. Цей спорт одвічний віднайшли не ми. Тут головне – дивитись в очі звіру І просто – залишатися людьми. Коли мене потягнуть на арену, Коли на мене […]...
- Ліна Костенко – Страта Розділ V Світає, Господи, світає… Земля у росах, як в парчі. Маріє, діво Пресвятая, Це ти так плакала вночі? Якісь он квіти, сині-сині, На голу цеглу повились. Спиває ранок по росині, Як в нас під хатою колись. Тюремник виповз на прогулянку. Проходить варта по двору. Як швидко ніч оця прогулькнула! Сьогодні вранці я умру. Печаль […]...
- Ліна Костенко – Між іншим Коли я буду навіть сивою, І життя моє піде мрякою, А для тебе буду красивою, А для когось, може, й ніякою. А для когось лихою, впертою, Ще для когось відьмою, коброю. А між іншим, якщо відверто, То була я дурною і доброю. Безборонною, несинхронною Ні з теоріями, ні з практиками. І боліла в мене іронія […]...
- Ліна Костенко – Сніг у Флоренції. дія 3 Сад по коліна в білому тумані. Кують світанок молоточки птиць. З’являються невиспані Ченці, у чорних рясах – як рухомі тіні. Один – із фоліантом під пахвою. Перший монах Ну, вже отут. Усі ще сплять. дограєм. Другий монах Ні, трохи далі. Знов хтось переб’є. Перший монах Що за життя? Отак і повмираєм,- Все хтось дограти в […]...
- Ліна Костенко – Проща Розділ VI. … Чьвяхкотіла земля у старих постолах, Похилилися верби в осінному шматті. Повезли мою матір на білих волах, Неоплакану матір, неоплакану матір. Спочивай, моя мамо, там легше тобі. Там ніхто не завдасть невигойної муки. Я ішла за тобою одна у юрбі. От і всі твої, мамо, і діти, і внуки. Анікого, нікого нема на […]...
- Тут обелісків ціла рота… – Костенко Ліна Тут обелісків ціла рота. Стрижі над кручею стрижуть. Високі цвинтарні ворота Високу тишу стережуть. Звання, і прізвища, і дати. Печалі бронзове лиття. Лежать наморені солдати, А не проживши й півжиття! Хтось, може, винен перед ними. Хтось, може, щось колись забув. Хтось, може, зорями сумними У снах юнацьких не побув. Хтось, може, має яку звістку, Які […]...
- Ліна Костенко – Червоні краплі глоду Блюстителі, халтура – ваше хоббі. Ви, фабріканти вір і недовір, Зробити вам би по духовній пробі – Вас забракує кожен ювелір. Номенклатурні дурні, бюрократи, Пласкі мурмила в квадратурі рам! Ваш інтелект не зважать на карати, А щонайбільше просто на сто грам. Поету важко. Він шукає істин. Ми – джини в закоркованих пляшках. А ви, хто […]...
- Ліна Костенко – Сніг у Флоренції. дія 1 ДІЙОВІ ОСОБИ Джованфранческо Рустичі (Старий) Флорентієць Двоє ченців Брат домінік Три статуї святих у глибині саду Дев’ять муз, Вони ж – в подобі карнавальних флорентійок, Вони ж – в подобі преціозних дам Сублімований чортик Маріелла Дія відбувається в монастирі старовинного французького містечка Тур. XVI століття. Завіса розсувається, як брама. ДІЯ І Глухий закуток монастирського саду. […]...
- Ліна Костенко – Ой ні, ще рано думати про все Ой ні, ще рано думати про все. Багато справ ще у моєї долі. Коли мене снігами занесе, Тоді вже часу матиму доволі. А поки що – ні просвітку, ні дня. Світ мене ловить, ловить… доганя! Час пролітає з реактивним свистом. Жонглює будень святістю і свинством. А я лечу, лечу, лечу, лечу! – Григорій Савич! – […]...
- Ліна Костенко – Сніг у Флоренції. дія 2 І ось тоді, під місяцем уповні, на дерев’яних ребрах риштувань З’явився знову Чортик волохатий. Уламок дзеркальця потерши об коліно, Навів його на місяць і пускає по всьому саду зайчики магічні. Висвітлює дерева, обрис муру, надбиті плити, статуї святих. І потаємну стежку в бузині, і дірку в мурі, каменем прикриту. Магічне коло місячного сяйва спиняється на […]...
- Ліна Костенко – Біла симфонія Було нам тоді не до сміху. Ніч підняла завісу – Біла симфонія снігу Пливла над щоглами лісу. А ліс, як дрейфуюча шхуна, Скрипів, у льоди закутий… І хлопець, зворушливо юний, Сказав із дорослим смутком: – Ти пісня моя лебедина, Останнє моє кохання… В такому віці людина Завжди кохає востаннє. Бо то уже справа гідности – […]...
- Віяло мадам Полетики – Костенко Ліна Ідалія Полетика, Прославилася бабонька, Цькувала собі генія, знічев’я, просто так. Тепер в музеях Пушкіна Зі стін очима кліпає, За віяло ховається, коли екскурсовод Ні-ні та й скаже: – Ось вона, Та сама світська дамочка, Котра цькувала генія. Нікчемна, а й вона Отрути жменьку вкинула, де наклепи варилися, І є в його загибелі також її вина. […]...
- Пастораль ХХ сторіччя – Костенко Ліна Як їх зносили з поля! Набрякли від крові рядна. Троє їх, пастушків. Павло, Сашко і Степан. Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна Вже не виведе з горя отих матерів. А степам Будуть груди пекти ті залишені в полі гранати, Те покиддя війни на грузьких слідах череди. Отакі вони хлопці, кирпаті сільські аргонавти, Голуб’ята, анциболи, […]...
- Ліна Костенко – Сповідь Розділ III. … Пройшло життя. Не варт було і труду. Лише образи наберешся вщерть. Останні дні вже якось перебуду. Та вже й кінець. Переночую в смерть. А що в житті потрібно ще мені? Одбути всі ці клопоти земні. Оці останні клопоти одбуть, Іти туди, куди мене ведуть, – Аби одбути, все уже одбути, – І […]...
- Ліна Костенко – Біль єдиної зброї Слово, моя ти єдиная зброє, Ми не повинні загинуть обоє. Леся Українка Півні кричать у мегафони мальв – Аж деренчить полив’яний світанок… Мій рідний краю, Зроду ти не мав Нейтральних барв, тих прісних пуританок. Червоне й чорне кредо рукава. Пшеничний принцип сонячного степу. Такі густі смарагдові слова Жили в тобі і вибухали з тебе. Слова […]...
- Ліна Костенко – Берестечко (історичний роман) Це книга про одну з найбільших трагедій української історії – битву під Берестечком. Написана ще в 1966 – 67 роках, вона згодом не раз дописувалась на всіх етапах наступних українських трагедій – і після поразки 60-х років, і в безвиході 70-х, і в оманливих пастках 80-х. Протягом цього часу з конкретної поразки під конкретним Берестечком […]...
- Ліна Костенко – Весна, і смерть, і світле воскресіння Розділ IX Весна прийшла так якось несподівано! Зима стояла міцно до пори. Вітри війнули з півдня. І тоді вона Немов у Ворсклу з’їхала з гори. Ще сніг ковтала повідь широченна, І рала ждав іще тужавий лан. А під горою вишня наречена Вже до віночка міряє туман. Подовшав день. Полегшали ці тіні, Вечірні тіні спогадів і […]...
- Ліна Костенко – Якби знайшлась неопалима книга Розділ I. Частина 1. Влітку 1658 року Полтава згоріла дощенту. Горіли солом’яні стріхи над Ворсклою. Плавились бані дерев’яних церков. Вітер був сильний. Полум’я гуготіло. І довго ще літав над руїнами магістрату Легенький попіл Спалених паперів – Всіх отих книг міських Полтавських, Де були записи поточних судових справ. Може, там була і справа Марусі Чурай? Може, […]...
Задивляюсь у твої зірниці.