Ліна Костенко – Ой ні, ще рано думати про все

Ой ні, ще рано думати про все.
Багато справ ще у моєї долі.
Коли мене снігами занесе,
Тоді вже часу матиму доволі.

А поки що – ні просвітку, ні дня.
Світ мене ловить, ловить… доганя!

Час пролітає з реактивним свистом.
Жонглює будень святістю і свинством.

А я лечу, лечу, лечу, лечу!
– Григорій Савич! – тихо шепочу.

Минає день, минає день, минає день!
А де ж мій сад божествених пісень?

Он бачиш, хто сидить в тому саду?
Невже я з ним розмову заведу?

Невже я з’їм те яблуко-гібрид,
Що навіть дух його

мені набрид?!

… Прикипіли ноги до постаменту, хліб у торбі
Закам’янів. – Біда,- каже Григорій Савич.-
Він мене таки спіймав, цей світ, добре хоч,
Що на тому світі. Нічого, якось відштовхнуся
Від постаменту, та й підемо.

… От ми йдемо. Йдемо удвох із ним.
Шепоче ліс: – Жива із кам’яним!
– диви, дива! – дивується трава.-
Він кам’яний, а з ним іде жива!

І тільки люди зморщили чоло:
– Не може бути, щоб таке було.

Та їх давно вже хтось би зупинив!
… Тим часом ми проходимо крізь час.

Він твердо ставить кам’яну стопу.
Йдемо крізь ніч, крізь бурю у степу.
Крізь дощ і сніг, дебати і дебюти.
Ми є тому, що нас не може бути.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Твір мініатюра весна.
Ви зараз читаєте: Ліна Костенко – Ой ні, ще рано думати про все
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.