Ліна Костенко – Тунгуський бог
Я ж тебе вистругав, боже,
З такого смаглявого дерева!
Я ж вороною пір’їнкою вуса тобі малював!
Я ж тобі, боже, повісив буси до самого черева!
Жінку свою найсолодшу на ніч тобі дарував!
Я ж тобі, боже, щоранку бив у священний бубон!
Я ж не стругав собі бога більше ні з яких дров!
Я ж тобі в ніздрі сережку!
Щоб ти не світив мені пупом,
Я ж золоті пацьорки звідси ось відпоров!
Я ж тобі – зуб акули! Я ж тобі – роги марала!
Я ж просив тебе, боже, щоб ти захистив мій чум!
Землі мої віднято… діти мої повмирали…
Я ж просив тебе, боже. Ти мене, боже, не чув?
Зорі мої кедрові кров’ю моєю нагусли.
Вітер моєї свободи плюнув мені в лице.
Ти думав, як ми нещасні, ти думав, як ми тунгуси,
То ми вже до всього звикли, то видержим вже і це?!
Я ж був ладен валятись тебе тут під ногами,
А ти віддав мою землю на глум моїх ворогів!
Може, клячать даремно люди перед богами?
Може, іноді треба бити своїх богів?
Може, іноді варто кидати їх у полум’я?
Де ж мої землі… і діти… і найсолодша жона?
Я ж тобі губи мазав кров’ю найкращого оленя!
А ти мені так віддячив?!
Так на ж тобі, на тобі, на!!!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Ліна Костенко – Астральний зойк Добридень, люди! Вбитий на снігу, Я спам’ятався в зоряній пустелі. І все, що має на землі вагу, Осипалось, як мертві імортелі. Там, на землі, щось падало, цвіло, Було рожеве, синє і зелене. Мені вітри позичили крило, Я бачив землю за віки від мене. Я натомився жити без душі. Нема на чому записати строфи. Усі арапи-предки […]...
- Ліна Костенко – Біль єдиної зброї Слово, моя ти єдиная зброє, Ми не повинні загинуть обоє. Леся Українка Півні кричать у мегафони мальв – Аж деренчить полив’яний світанок… Мій рідний краю, Зроду ти не мав Нейтральних барв, тих прісних пуританок. Червоне й чорне кредо рукава. Пшеничний принцип сонячного степу. Такі густі смарагдові слова Жили в тобі і вибухали з тебе. Слова […]...
- Ліна Костенко – Псалом 16 Єдиний Боже! Все обсіли хами. Веди мене шляхетними шляхами. І не віддай цим людям на поталу,- Вони вже іншу віру напитали. Одплач в мені, одплач і одболи,- Вони ж моїми друзями були!...
- Ліна Костенко – … І не дивуй, що я прийду зненацька … І не дивуй, що я прийду зненацька. Мені ще ж побороти переляк. На штурм Бастилій – просто. На Сенатську. А от до тебе – я не знаю як. Вже одпручалась гордістю і смутком, Одборонилась даллю, як щитом. Як довго йшла до тебе, як нехутко, І скільки ще і сумнівів, і втом! Прийми мою понівечену […]...
- Ліна Костенко – Гінець до гетьмана Розділ IV Тим часом гінець доганяє світання І клаптями ночі доточує дні. І кожна хвилина, здається, – остання, І крихта надії кричить йому: “Ні!” О скільки нам, Боже, ти степу одміряв! Долини і кручі, – якби навпростець! Трубіж, Переяслав, дніпро, Трахтемирів… – Невже я не встигну? Невже це кінець?! У Києві – пекло. У Хвастові […]...
- Ліна Костенко – доля Наснився мені чудернацький базар: Під небом у чистому полі, Для різних людей, Для щедрих і скнар, Продавалися різні долі. Одні були царівен не гірш, А другі – як бідні Міньйони. Хто купляв собі долю за гріш. А хто – і за мільони. Дехто щастям своїм платив. Дехто платив сумлінням. Дехто – золотом золотим. А дехто […]...
- Ліна Костенко – Скіфська баба Ти, скіфська баба, кам’яна незграба, Стоїш в степах… Курай і бугила… Яка ж ти баба, ну яка ж ти баба?! За сто віків дитя не привела! Були б у нього кремінь-ноженята, Ото вже б гупотіло по ланах! Чого смієшся? Космос нежонатий, А ти стоїш одна у полинах. Невже ж таки ніхто не женихався? А висить […]...
- Ліна Костенко – Затінок, сутінок, день золотий Затінок, сутінок, день золотий. Плачуть і моляться білі троянди. Може це я, або хто, або ти Ось там сидить у куточку веранди. Може, він плаче, а може, він жде – Кроки почулись чи скрипнула хвіртка. Може, він встане, чолом припаде, Там, на веранді, чолом до одвірка. Де ж ви, ті люди, що в хаті жили? […]...
- Ліна Костенко – Ісус Христос розп’ятий був не раз Ісус Христос розп’ятий був не раз. Там, на Голгофі, це було уперше. Умер од смерті, може,- від образ, І за життям не пожалів, умерши. А потім розп’яли на полотні, У мармурі, у гіпсі і в граніті. А потім розп’яли його в мені, І розп’яли на цілім білім світі. І тіло з’їли, кров’ю запили. Ще рік, […]...
- Ліна Костенко – Сніг у Флоренції. дія 1 ДІЙОВІ ОСОБИ Джованфранческо Рустичі (Старий) Флорентієць Двоє ченців Брат домінік Три статуї святих у глибині саду Дев’ять муз, Вони ж – в подобі карнавальних флорентійок, Вони ж – в подобі преціозних дам Сублімований чортик Маріелла Дія відбувається в монастирі старовинного французького містечка Тур. XVI століття. Завіса розсувається, як брама. ДІЯ І Глухий закуток монастирського саду. […]...
- Ліна Костенко – Я кину все. Я вірю в кілометри Я кину все. Я вірю в кілометри – Обвітрені, задихані і злі. Багато їх у матінки деметри, Котра була богінею землі. О, розмотай шляхи мені, богине! Світ за очі від себе забіжу. Рятуй мене, врятуй мене, бо гине Моя душа, задивлена в чужу. Так ніжно, так беззахисно, так віддано, Так всупереч тверезому уму. Врятуй мене […]...
- Старенька жінко, Магдо чи Луїзо!.. – Костенко Ліна Старенька жінко, Магдо чи Луїзо! Великий світ, холодні в нім вітри. У нас ще й досі круппівське залізо Виорюють у полі трактори. Ну, як там вальси – чи гримлять у Відні? Як доктор Фауст – бореться зі злом? У нас навіки хлопці наші рідні Живуть собі у рамочці за склом. Я не скажу ні слова […]...
- Ліна Костенко – Ображений Торквемада Я інквізитор. Ну, і що із того? Чи то такі вже злочини страшні? Я не хвалюся. Віку золотого, Звичайно ж, не було і при мені. Ну, катував. Ну, навертав до лона. Палив багаття вищі голови. Я їх убив, ну, може, півмільйона… Ану згадайте – скільки вбили ви?...
- Тут обелісків ціла рота… – Костенко Ліна Тут обелісків ціла рота. Стрижі над кручею стрижуть. Високі цвинтарні ворота Високу тишу стережуть. Звання, і прізвища, і дати. Печалі бронзове лиття. Лежать наморені солдати, А не проживши й півжиття! Хтось, може, винен перед ними. Хтось, може, щось колись забув. Хтось, може, зорями сумними У снах юнацьких не побув. Хтось, може, має яку звістку, Які […]...
- Ліна Костенко – Ми виїхали в ніч Ми виїхали в ніч. І це було шаленство. Збиралось на грозу. Ми виїхали в ніч. Притихлі явори стояли безшелесно. І зблиснула гроза – як вихопила ніж! Осліплені на мить, ми врізалися в пітьму. Машину повело, і ми згубили шлях. Усі мої ліси, удень такі приватні, Схрестилися вночі із небом на шаблях. Я думала в ту […]...
- Ліна Костенко – Заворожи мені, волхве! “Заворожи мені, волхве! Заворожи мені, волхве… “ Сидить по мавпі на зорях, на місяцях, Респектабельні пілігрими В комфортабельних “Волгах” “ходять” по шевченковських місцях. Вербують верби у монографії. Вивчають біо – і гео-графію. Полюють в полі на три тополі… А цікаво, багато б із них потрафили Пройти шляхами його долі? Давайте чесно. Не кнопки ж ми […]...
- Ліна Костенко – Я хочу на озеро Світязь Я хочу на озеро Світязь, В туман таємничних лісів. Воно мені виникло звідкись, У нього сто сот голосів. Воно мені світить і світить, Таке воно в світі одне. – Я Світязь, я Світязь, я Світязь! Невже ти не чуєш мене?! І голосом дивним, похмурим, Як давній надтріснутий дзвін: – Батурин, Батурин, Батурин! – Лунає мені […]...
- Ліна Костенко – Між іншим Коли я буду навіть сивою, І життя моє піде мрякою, А для тебе буду красивою, А для когось, може, й ніякою. А для когось лихою, впертою, Ще для когось відьмою, коброю. А між іншим, якщо відверто, То була я дурною і доброю. Безборонною, несинхронною Ні з теоріями, ні з практиками. І боліла в мене іронія […]...
- Ліна Костенко – Ой ні, ще рано думати про все Ой ні, ще рано думати про все. Багато справ ще у моєї долі. Коли мене снігами занесе, Тоді вже часу матиму доволі. А поки що – ні просвітку, ні дня. Світ мене ловить, ловить… доганя! Час пролітає з реактивним свистом. Жонглює будень святістю і свинством. А я лечу, лечу, лечу, лечу! – Григорій Савич! – […]...
- Ліна Костенко – Коректна ода ворогам Мої кохані, милі вороги! Я мушу вам освідчитись в симпатії. Якби було вас менше навкруги,- Людина може вдаритись в апатію. Мені смакує ваш ажіотаж. Я вас ділю на види і на ранги. Ви – мій щоденний, звичний мій тренаж, Мої гантелі, турники і штанги. Спортивна форма – гарне відчуття. Марудна справа – жити без баталій. […]...
- Ліна Костенко – Весна, і смерть, і світле воскресіння Розділ IX Весна прийшла так якось несподівано! Зима стояла міцно до пори. Вітри війнули з півдня. І тоді вона Немов у Ворсклу з’їхала з гори. Ще сніг ковтала повідь широченна, І рала ждав іще тужавий лан. А під горою вишня наречена Вже до віночка міряє туман. Подовшав день. Полегшали ці тіні, Вечірні тіні спогадів і […]...
- Ліна Костенко – Страта Розділ V Світає, Господи, світає… Земля у росах, як в парчі. Маріє, діво Пресвятая, Це ти так плакала вночі? Якісь он квіти, сині-сині, На голу цеглу повились. Спиває ранок по росині, Як в нас під хатою колись. Тюремник виповз на прогулянку. Проходить варта по двору. Як швидко ніч оця прогулькнула! Сьогодні вранці я умру. Печаль […]...
- Пісенька про космічного гостя (скорочено) – Костенко Ліна Достигають яблука ранети (*). Рання осінь листя золотить. Гарний хлопець з іншої планети, Може, завтра в гості залетить. Діло звичне – міжпланетні мандри. Усміхнеться, зніме свій шолом. Скаже: – Там, в сузір’ї Саламандри, Твій коханий бив тобі чолом. Я спитаю: – Є у вас поети? Як по-марсіанськи – макогін (1)? Знаєш, там туманність Андромеди, Хай […]...
- Ліна Костенко – Пісенька про космічного гостя ПІСЕНЬКА ПРО КОСМІЧНОГО ГОСТЯ Достигають яблука ранети. Рання осінь листя золотить. Гарний хлопець з іншої планети, може, завтра в гості залетить. Діло звичне – міжпланетні мандри. Усміхнеться, зніме свій шолом. Скаже: – Там, в сузір’ї Саламандри, твій коханий бив тобі чолом. Я спитаю: – Є у вас поети? Як по-марсіанськи – макогін? Знаєш, там туманність […]...
- Ліна Костенко – дума про братів неазовських (драматична поема) Драматична поема, старовинний лейтмотив якої Звучить то тихше, то голосніше, залежно од вітрів історії ДІЙОВІ ОСОБИ Павлюк Томиленко Сахно Черняк І всі, і всі, що їм по дорозі стрічаються На місці їде віз, і все з ним розминається – Дерева, люди, обрії, зірки. На возі двоє спиною до спини, Вони сидять, закуті у кайдани, – […]...
- Українське альфреско – Ліна Костенко Над шляхом, при долині, біля старого граба, Де біла-біла хатка стоїть на самоті, Живе там дід та баба, і курочка в них ряба, Вона, мабуть, несе їм яєчка золоті. Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини, І вишні чорноокі стоять до холодів. Хитаються патлашки уздовж всії стежини, І стомлений лелека спускається на хлів. Чиєсь дитя […]...
- Ліна Костенко – дідова Балка Розділ VII Зима старенькі стріхи залатала. Сніги рожево міняться в полях. На всі ворота замкнена Полтава Козацьку чату вислала на шлях. Їх кілька душ, у них далекі очі. Між ними Іскра і Лесько Черкес. Сніги, сніги… Сліди ще тільки вовчі. Порожній степ і тиша до небес. Гризуть вудила коні з нетерплячки. Поривчий вітер вихолку несе. […]...
- Віяло мадам Полетики – Костенко Ліна Ідалія Полетика, Прославилася бабонька, Цькувала собі генія, знічев’я, просто так. Тепер в музеях Пушкіна Зі стін очима кліпає, За віяло ховається, коли екскурсовод Ні-ні та й скаже: – Ось вона, Та сама світська дамочка, Котра цькувала генія. Нікчемна, а й вона Отрути жменьку вкинула, де наклепи варилися, І є в його загибелі також її вина. […]...
- Ліна Костенко – Очима ти сказав мені: люблю Очима ти сказав мені: люблю. Душа складала свій тяжкий екзамен. Мов тихий дзвін гірського кришталю, Несказане лишилось несказанним. Життя ішло, минуло той перон. Гукала тиша рупором вокзальним. Багато слів написано пером. Несказане лишилось несказанним. Світали ночі, вечоріли дні. Не раз хитнула доля терезами. Слова як сонце сходили в мені. Несказане лишилось несказанним....
- Ліна Костенко – Проща Розділ VI. … Чьвяхкотіла земля у старих постолах, Похилилися верби в осінному шматті. Повезли мою матір на білих волах, Неоплакану матір, неоплакану матір. Спочивай, моя мамо, там легше тобі. Там ніхто не завдасть невигойної муки. Я ішла за тобою одна у юрбі. От і всі твої, мамо, і діти, і внуки. Анікого, нікого нема на […]...
- Ліна Костенко – А затишок співає, мов сирена А затишок співає, мов сирена. Не треба воску, я не Одіссей. Вже леви ждуть, і жде моя арена. Життя, мабуть,- це завжди Колізей. І завжди люди гинули за віру. Цей спорт одвічний віднайшли не ми. Тут головне – дивитись в очі звіру І просто – залишатися людьми. Коли мене потягнуть на арену, Коли на мене […]...
- Розкажу тобі думку таємну – Костенко Ліна Розкажу тобі думку таємну, Дивний здогад мене обпік: Я залишуся в серці твоєму На сьогодні, на завтра, навік. І минатиме час, нанизавши Сотні вражень, імен і країн, – На сьогодні, на завтра, назавжди! – Ти залишишся в серці моїм. А чому? То чудна теорема, На яку ти мене прирік. То все разом, а ти – […]...
- Пастораль ХХ сторіччя – Костенко Ліна Як їх зносили з поля! Набрякли від крові рядна. Троє їх, пастушків. Павло, Сашко і Степан. Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна Вже не виведе з горя отих матерів. А степам Будуть груди пекти ті залишені в полі гранати, Те покиддя війни на грузьких слідах череди. Отакі вони хлопці, кирпаті сільські аргонавти, Голуб’ята, анциболи, […]...
- Моя любове! Я перед тобою… – Костенко Ліна Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни. Лиш не зроби слухняною рабою, Не ошукай і крил не обітни! Не допусти, щоб світ зійшовся клином, І не присни, для чого я живу. Даруй мені над шляхом тополиним Важкого сонця древню булаву. Не дай мені заплутатись в дрібницях, Не розміняй на спотички доріг, […]...
- Мій перший вірш написаний в окопі – Костенко Ліна Мій перший вірш написаний в окопі, На тій сипкій од вибухів стіні, Коли згубило зорі в гороскопі Моє дитинство, вбите не війні. Лилась пожежі вулканічна лава, Стояли в сивих кратерах сади. І захлиналась наша переправа Шаленим шквалом полум’я й води. Був білий світ не білий вже, а чорний. Вогненна ніч присвічувала дню. І той окопчик […]...
- Ліна Костенко – Сповідь Розділ III. … Пройшло життя. Не варт було і труду. Лише образи наберешся вщерть. Останні дні вже якось перебуду. Та вже й кінець. Переночую в смерть. А що в житті потрібно ще мені? Одбути всі ці клопоти земні. Оці останні клопоти одбуть, Іти туди, куди мене ведуть, – Аби одбути, все уже одбути, – І […]...
- Ліна Костенко – Облога Полтави Розділ VIII Степи і ніч. І хвища над степами. Полтавський шлях сніги перемели. Вороже військо ломиться у брами. Глухі ворота. І мовчать вали. Стоїть обоз по груди у заметах. Вже встигли сани льодом обрости. Терпи, Полтаво. Помолись за мертвих, – Передні коні в’їхали в хрести! Полтава спить. А панство – чи не в гості. Сахнувся […]...
- Ліна Костенко – Сніг у Флоренції. дія 3 Сад по коліна в білому тумані. Кують світанок молоточки птиць. З’являються невиспані Ченці, у чорних рясах – як рухомі тіні. Один – із фоліантом під пахвою. Перший монах Ну, вже отут. Усі ще сплять. дограєм. Другий монах Ні, трохи далі. Знов хтось переб’є. Перший монах Що за життя? Отак і повмираєм,- Все хтось дограти в […]...
- Ліна Костенко – Майже переклад з провансальскої Марнували літечко, марнували. А тепер осінні вже карнавали. Душа задивиться в туман і марить обрисами літа. Чи, може, це приснилось нам Купання в річці Геракліта?...
- Ліна Костенко – Хуртовини Циферблат годинника на розі Хуртовини снігом замели… Нам з тобою, видно, по дорозі, Бо ішли й нікуди не прийшли. Знов ті самі вулиці незрячі І замету хвиля снігова. Нам з тобою легко так, неначе Вітер нам підказує слова. – Підкажи найлагідніше слово, Я його слухняно повторю. Розгуляйся буйно і раптово, Заглуши усе, що говорю! – […]...
Розповідь про свою кімнату в художньому стилі.