Ліна Костенко – Виходжу в сад, він чорний і худий

Виходжу в сад, він чорний і худий,
Йому вже ані яблучко не сниться.
Шовковий шум танечної ходи
Йому на згадку залишає осінь.

В цьому саду я виросла, і він
Мене впізнав, хоч довго придивлявся.
В круговороті нефатальних змін
Він був старий і ще раз обновлявся.

І він спитав: – Чого ти не прийшла
У іншу пору, в час мого цвітіння?

А я сказала: – Ти мені один
О цій порі, об іншій і довіку.

І я прийшла не струшувать ренклод
І не робить з плодів твоїх набутку.
Чужі приходять в час твоїх щедрот,
А я прийшла у час твойого смутку.

Оце і є усі мої права.
Уже й зникало сонце за горбами –
Сад шепотів пошерхлими губами
Якісь прощальні золоті слова…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)




Уайльдівські парадокси.
Ви зараз читаєте: Ліна Костенко – Виходжу в сад, він чорний і худий
Copyright © Українська література 2020. All Rights Reserved.