Ліна Костенко – Хуртовини
Циферблат годинника на розі
Хуртовини снігом замели…
Нам з тобою, видно, по дорозі,
Бо ішли й нікуди не прийшли.
Знов ті самі вулиці незрячі
І замету хвиля снігова.
Нам з тобою легко так, неначе
Вітер нам підказує слова.
– Підкажи найлагідніше слово,
Я його слухняно повторю.
Розгуляйся буйно і раптово,
Заглуши усе, що говорю! –
Не було ні зустрічі, ні туги.
Не було пориву і жалю.
Я спокійна.
Я щаслива з другим.
Я тебе нітрохи не люблю.
А якщо заплачу і руками
Я торкну ясне твоє чоло, –
Нас не бачать леви біля брами:
Левам очі снігом замело.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Ліна Костенко – Біла симфонія Було нам тоді не до сміху. Ніч підняла завісу – Біла симфонія снігу Пливла над щоглами лісу. А ліс, як дрейфуюча шхуна, Скрипів, у льоди закутий… І хлопець, зворушливо юний, Сказав із дорослим смутком: – Ти пісня моя лебедина, Останнє моє кохання… В такому віці людина Завжди кохає востаннє. Бо то уже справа гідности – […]...
- Ліна Костенко – Мій шпиталь Abyssum abyssus invocat! Ruysbroek Admirabillis Безодня смерти і безодня Життя спіткались на межі, А на лезі її сьогодні Знова нап”ятий він лежить. Лежить, мов жертовна офіра, Якій жерців байдужий спір І тільки існування міра Вся зосередилася в зір. Та у серпанку гарячковім Він нерухомістю повік Зорить на дні минулі знову Аж по грізний двадцятий рік. […]...
- Моя любове! Я перед тобою… – Костенко Ліна Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни. Лиш не зроби слухняною рабою, Не ошукай і крил не обітни! Не допусти, щоб світ зійшовся клином, І не присни, для чого я живу. Даруй мені над шляхом тополиним Важкого сонця древню булаву. Не дай мені заплутатись в дрібницях, Не розміняй на спотички доріг, […]...
- Ліна Костенко – Моя любове! Я перед тобою ЛІНА КОСТЕНКО Моя любове! Я перед тобою. Бери мене в свої блаженні сни. Лиш не зроби слухняною рабою, не ошукай і крил не обітни! Не допусти, щоб світ зійшовся клином, і не присни, для чого я живу. Даруй мені над шляхом тополиним важкого сонця древню булаву. Не дай мені заплутатись в дрібницях, не розміняй на […]...
- Ліна Костенко – … І не дивуй, що я прийду зненацька … І не дивуй, що я прийду зненацька. Мені ще ж побороти переляк. На штурм Бастилій – просто. На Сенатську. А от до тебе – я не знаю як. Вже одпручалась гордістю і смутком, Одборонилась даллю, як щитом. Як довго йшла до тебе, як нехутко, І скільки ще і сумнівів, і втом! Прийми мою понівечену […]...
- Ліна Костенко – Тунгуський бог Я ж тебе вистругав, боже, З такого смаглявого дерева! Я ж вороною пір’їнкою вуса тобі малював! Я ж тобі, боже, повісив буси до самого черева! Жінку свою найсолодшу на ніч тобі дарував! Я ж тобі, боже, щоранку бив у священний бубон! Я ж не стругав собі бога більше ні з яких дров! Я ж тобі […]...
- Ліна Костенко – Я кину все. Я вірю в кілометри Я кину все. Я вірю в кілометри – Обвітрені, задихані і злі. Багато їх у матінки деметри, Котра була богінею землі. О, розмотай шляхи мені, богине! Світ за очі від себе забіжу. Рятуй мене, врятуй мене, бо гине Моя душа, задивлена в чужу. Так ніжно, так беззахисно, так віддано, Так всупереч тверезому уму. Врятуй мене […]...
- Ліна Костенко – Облога Полтави Розділ VIII Степи і ніч. І хвища над степами. Полтавський шлях сніги перемели. Вороже військо ломиться у брами. Глухі ворота. І мовчать вали. Стоїть обоз по груди у заметах. Вже встигли сани льодом обрости. Терпи, Полтаво. Помолись за мертвих, – Передні коні в’їхали в хрести! Полтава спить. А панство – чи не в гості. Сахнувся […]...
- Віяло мадам Полетики – Костенко Ліна Ідалія Полетика, Прославилася бабонька, Цькувала собі генія, знічев’я, просто так. Тепер в музеях Пушкіна Зі стін очима кліпає, За віяло ховається, коли екскурсовод Ні-ні та й скаже: – Ось вона, Та сама світська дамочка, Котра цькувала генія. Нікчемна, а й вона Отрути жменьку вкинула, де наклепи варилися, І є в його загибелі також її вина. […]...
- Ліна Костенко – Ми виїхали в ніч Ми виїхали в ніч. І це було шаленство. Збиралось на грозу. Ми виїхали в ніч. Притихлі явори стояли безшелесно. І зблиснула гроза – як вихопила ніж! Осліплені на мить, ми врізалися в пітьму. Машину повело, і ми згубили шлях. Усі мої ліси, удень такі приватні, Схрестилися вночі із небом на шаблях. Я думала в ту […]...
- Ліна Костенко – Заворожи мені, волхве! “Заворожи мені, волхве! Заворожи мені, волхве… “ Сидить по мавпі на зорях, на місяцях, Респектабельні пілігрими В комфортабельних “Волгах” “ходять” по шевченковських місцях. Вербують верби у монографії. Вивчають біо – і гео-графію. Полюють в полі на три тополі… А цікаво, багато б із них потрафили Пройти шляхами його долі? Давайте чесно. Не кнопки ж ми […]...
- Ліна Костенко – Притча про ріку Давно колись була ріка діала. І цар персидський на імення Кір. І лотоси біліли, мов піали. І берег грав вогнями, як факір. То царське військо йшло на переправу. Священний кінь з недогляду втонув. І Кір порушив проти неї справу. Судив ту річку. І таке утнув: Він присудив, щоб не було діали. Він смертний вирок їй […]...
- Ліна Костенко – Між іншим Коли я буду навіть сивою, І життя моє піде мрякою, А для тебе буду красивою, А для когось, може, й ніякою. А для когось лихою, впертою, Ще для когось відьмою, коброю. А між іншим, якщо відверто, То була я дурною і доброю. Безборонною, несинхронною Ні з теоріями, ні з практиками. І боліла в мене іронія […]...
- Ліна Костенко – Перш, ніж півень запіє Петро – не Юда. Він любив Учителя. І вуст він зроду був би не отверз. … Коли вели Ісуса до мучителя, Була сльота. Петро апостол змерз. А тут раби і слуги архирейські Такий вогонь великий розвели! Петро подумав: – Я лише погріюсь, Бо хтозна, чи ще прийдеться коли. Він підійшов до ницих і бундючних, І […]...
- Ліна Костенко – Ображений Торквемада Я інквізитор. Ну, і що із того? Чи то такі вже злочини страшні? Я не хвалюся. Віку золотого, Звичайно ж, не було і при мені. Ну, катував. Ну, навертав до лона. Палив багаття вищі голови. Я їх убив, ну, може, півмільйона… Ану згадайте – скільки вбили ви?...
- Ліна Костенко – Скіфська баба Ти, скіфська баба, кам’яна незграба, Стоїш в степах… Курай і бугила… Яка ж ти баба, ну яка ж ти баба?! За сто віків дитя не привела! Були б у нього кремінь-ноженята, Ото вже б гупотіло по ланах! Чого смієшся? Космос нежонатий, А ти стоїш одна у полинах. Невже ж таки ніхто не женихався? А висить […]...
- Ліна Костенко – Сніг у Флоренції. дія 1 ДІЙОВІ ОСОБИ Джованфранческо Рустичі (Старий) Флорентієць Двоє ченців Брат домінік Три статуї святих у глибині саду Дев’ять муз, Вони ж – в подобі карнавальних флорентійок, Вони ж – в подобі преціозних дам Сублімований чортик Маріелла Дія відбувається в монастирі старовинного французького містечка Тур. XVI століття. Завіса розсувається, як брама. ДІЯ І Глухий закуток монастирського саду. […]...
- Ліна Костенко – За чорно-синьою горою За чорно-синьою горою, на схилку радісного дня, Малює хмари пурпурові якесь веселе чортеня. Зеленим пензликом тополі – кривенькі кігтики в крові. Пасуться коні нетипові у сутеніючій траві. Долина з чашею туману, а далі схил і небосхил – Усе кургани та й кургани ще не заораних могил. Так що ж ти, схоже на шуліку, у тебе […]...
- Ліна Костенко – Старий годинникар Ще пароплавчики чаділи, наче праски, Ще ми шукали крем’яхи в піску, – На пограниччі дійсності і казки Стояв той дім за хмарами бузку. Там жив дідок, що схожий був на графа, В краватці чорній, не як всі діди. В трельяжі віддзеркалена карафа Була як сон криничної води. Усмішкою дитячої фортуни Було для нас потрапити в […]...
- Ліна Костенко – Сповідь Розділ III. … Пройшло життя. Не варт було і труду. Лише образи наберешся вщерть. Останні дні вже якось перебуду. Та вже й кінець. Переночую в смерть. А що в житті потрібно ще мені? Одбути всі ці клопоти земні. Оці останні клопоти одбуть, Іти туди, куди мене ведуть, – Аби одбути, все уже одбути, – І […]...
- Анна Лисенко – Як там та дівчинка, що біля тебе? Як там та дівчинка, що біля тебе? Пахне жасмином, м’ятою, чаєм? Курить без фільтру чи любить цукерки? Як там вона? Як її звати? Як тобі з нею: спокійно чи дико? Куриш перед сном чи засинаєш одразу? Вона тобі пристань чи кінцева зупинка? Не те щоб цікаво. Просто дай знати… Якщо часом спитаєш, то я теж […]...
- Ліна Костенко – Коректна ода ворогам Мої кохані, милі вороги! Я мушу вам освідчитись в симпатії. Якби було вас менше навкруги,- Людина може вдаритись в апатію. Мені смакує ваш ажіотаж. Я вас ділю на види і на ранги. Ви – мій щоденний, звичний мій тренаж, Мої гантелі, турники і штанги. Спортивна форма – гарне відчуття. Марудна справа – жити без баталій. […]...
- Ліна Костенко – Казочка про трьох велетнів У чистім полі, в полі на роздоллі, Де колосочки проти сонця жмуряться, Вернигора, Вернивода й Вернидуб – Три велетні – Зібралися та й журяться. – Ми велетні, ми велетні, ми велетні. Ми телепні, ми телепні, ми телепні! І сила ж є, і серце не мізерне, І сто віків ні вмерти, ні заснути, – Все вернем, […]...
- Ліна Костенко – Сніг у Флоренції. дія 2 І ось тоді, під місяцем уповні, на дерев’яних ребрах риштувань З’явився знову Чортик волохатий. Уламок дзеркальця потерши об коліно, Навів його на місяць і пускає по всьому саду зайчики магічні. Висвітлює дерева, обрис муру, надбиті плити, статуї святих. І потаємну стежку в бузині, і дірку в мурі, каменем прикриту. Магічне коло місячного сяйва спиняється на […]...
- Ліна Костенко – Проща Розділ VI. … Чьвяхкотіла земля у старих постолах, Похилилися верби в осінному шматті. Повезли мою матір на білих волах, Неоплакану матір, неоплакану матір. Спочивай, моя мамо, там легше тобі. Там ніхто не завдасть невигойної муки. Я ішла за тобою одна у юрбі. От і всі твої, мамо, і діти, і внуки. Анікого, нікого нема на […]...
- Ліна Костенко – Гроза проходила десь поруч Гроза проходила десь поруч. Було то блискавка, то грім. Дорога йшла кудись на Овруч в лісах і травах до колін. Латаття ніжилось в озерах, хитали ряску карасі. Черкнула блискавка по зелах, аж полягали вони всі. Над світом білим, світом білим хтось всі спіралі перегрів. А хмари бігли, хмари бігли і спотикалися об грім. Гроза погримувала […]...
- Ліна Костенко – Ой ні, ще рано думати про все Ой ні, ще рано думати про все. Багато справ ще у моєї долі. Коли мене снігами занесе, Тоді вже часу матиму доволі. А поки що – ні просвітку, ні дня. Світ мене ловить, ловить… доганя! Час пролітає з реактивним свистом. Жонглює будень святістю і свинством. А я лечу, лечу, лечу, лечу! – Григорій Савич! – […]...
- Ліна Костенко – дідова Балка Розділ VII Зима старенькі стріхи залатала. Сніги рожево міняться в полях. На всі ворота замкнена Полтава Козацьку чату вислала на шлях. Їх кілька душ, у них далекі очі. Між ними Іскра і Лесько Черкес. Сніги, сніги… Сліди ще тільки вовчі. Порожній степ і тиша до небес. Гризуть вудила коні з нетерплячки. Поривчий вітер вихолку несе. […]...
- Ліна Костенко – Астральний зойк Добридень, люди! Вбитий на снігу, Я спам’ятався в зоряній пустелі. І все, що має на землі вагу, Осипалось, як мертві імортелі. Там, на землі, щось падало, цвіло, Було рожеве, синє і зелене. Мені вітри позичили крило, Я бачив землю за віки від мене. Я натомився жити без душі. Нема на чому записати строфи. Усі арапи-предки […]...
- Пастораль ХХ сторіччя – Костенко Ліна Як їх зносили з поля! Набрякли від крові рядна. Троє їх, пастушків. Павло, Сашко і Степан. Розбирали гранату. І ніяка в житті Аріадна Вже не виведе з горя отих матерів. А степам Будуть груди пекти ті залишені в полі гранати, Те покиддя війни на грузьких слідах череди. Отакі вони хлопці, кирпаті сільські аргонавти, Голуб’ята, анциболи, […]...
- Ліна Костенко – Біль єдиної зброї Слово, моя ти єдиная зброє, Ми не повинні загинуть обоє. Леся Українка Півні кричать у мегафони мальв – Аж деренчить полив’яний світанок… Мій рідний краю, Зроду ти не мав Нейтральних барв, тих прісних пуританок. Червоне й чорне кредо рукава. Пшеничний принцип сонячного степу. Такі густі смарагдові слова Жили в тобі і вибухали з тебе. Слова […]...
- Ліна Костенко – Ісус Христос розп’ятий був не раз Ісус Христос розп’ятий був не раз. Там, на Голгофі, це було уперше. Умер од смерті, може,- від образ, І за життям не пожалів, умерши. А потім розп’яли на полотні, У мармурі, у гіпсі і в граніті. А потім розп’яли його в мені, І розп’яли на цілім білім світі. І тіло з’їли, кров’ю запили. Ще рік, […]...
- Страшні слова, коли вони мовчать – Ліна Костенко Страшні слова, коли вони мовчать, Коли вони зненацька причаїлись, Коли не знаєш, з чого їх почать, Бо всі слова були уже чиїмись. Хтось ними плакав, мучивсь, болів, Із них почав і ними ж і завершив. Людей мільярди і мільярди слів, А ти їх маєш вимовити вперше! Все повторялось: і краса, й потворність. Усе було: асфальти […]...
- Ліна Костенко – Страта Розділ V Світає, Господи, світає… Земля у росах, як в парчі. Маріє, діво Пресвятая, Це ти так плакала вночі? Якісь он квіти, сині-сині, На голу цеглу повились. Спиває ранок по росині, Як в нас під хатою колись. Тюремник виповз на прогулянку. Проходить варта по двору. Як швидко ніч оця прогулькнула! Сьогодні вранці я умру. Печаль […]...
- Ліна Костенко – Сніг у Флоренції. дія 3 Сад по коліна в білому тумані. Кують світанок молоточки птиць. З’являються невиспані Ченці, у чорних рясах – як рухомі тіні. Один – із фоліантом під пахвою. Перший монах Ну, вже отут. Усі ще сплять. дограєм. Другий монах Ні, трохи далі. Знов хтось переб’є. Перший монах Що за життя? Отак і повмираєм,- Все хтось дограти в […]...
- Чекаю дня, коли собі скажу… – Костенко Ліна Чекаю дня, коли собі скажу: Оця строфа, нарешті, досконала. О, як тоді, мабуть, я затужу! І як захочу, щоб вона сконала. І як злякаюсь: а куди ж тепер?! Уже вершина, де ж мої дороги? … Він був старий. Старий він був. Помер. Йому лизали руки епілоги. Йому приснився жилавий граніт. Смертельна туга плакала органно, Він […]...
- Ліна Костенко – Пелюстки старовинного романсу Той клавесин і плакав, і плекав Чужу печаль. Свічки горіли кволо. Старий співак співав, як пелікан, Проціджуючи музику крізь воло. Він був старий і плакав не про нас. Той голос був як з іншої акустики. Але губив під люстрами романс Прекрасних слів одквітлі вже пелюстки. На голови, де, наче солов’ї, Своє гніздо щодня звивають будні, […]...
- Мій перший вірш написаний в окопі – Костенко Ліна Мій перший вірш написаний в окопі, На тій сипкій од вибухів стіні, Коли згубило зорі в гороскопі Моє дитинство, вбите не війні. Лилась пожежі вулканічна лава, Стояли в сивих кратерах сади. І захлиналась наша переправа Шаленим шквалом полум’я й води. Був білий світ не білий вже, а чорний. Вогненна ніч присвічувала дню. І той окопчик […]...
- Ліна Костенко – Чомусь пам’ятаю, що річка звалася Леглич Чомусь пам’ятаю, що річка звалася Леглич. Було в ній каміння – як сто бегемотячих спин. А той цибатий, на клуні, звався лелечич. А те запахуще – любидра, канупер і кмин. Чомусь пам’ятаю – вночі ревли бегемоти. Виходили з річки і дуже чомусь ревли. І падали груші, і звались вони бергамоти. Воли ремигали, і звались вони […]...
- Ліна Костенко – Гінець до гетьмана Розділ IV Тим часом гінець доганяє світання І клаптями ночі доточує дні. І кожна хвилина, здається, – остання, І крихта надії кричить йому: “Ні!” О скільки нам, Боже, ти степу одміряв! Долини і кручі, – якби навпростець! Трубіж, Переяслав, дніпро, Трахтемирів… – Невже я не встигну? Невже це кінець?! У Києві – пекло. У Хвастові […]...
Твір на тему риси яянина у мені.