Лист з фронту

Блукала якось по музейним залам,
У нас, як всюди, краєзнавчий є музей.
Історію Луганщини читала,
Гортала сторінки життя людей.
Червоно-чорний зал подій воєнних:
В кутку фашиська бомба, мов химера,
Солдатська каска – свідок днів буремних,
Пожовклий лист дружині офіцера.
Про що він пише їй? Може про горе?
Мовляв, в цій бійні помирати мушу,
Бо смерть повсюди розлилась, як море.
Дай прочитаю, зазирну їм в душу…
“Війна триває… Люди й досі гинуть.
А я благаю Бога про одне:
Хай місяці течуть, немов години,

/> Хай швидше ця війна для всіх мине.
Я в вогняному дикому полоні
А серце плаче, туже за тобою.
Війна на дворі. Та в своїй долоні
Тримаю міцно я смертельну зброю. Так хочуть кулі моє серце вразить.
Та не піддамся їхньому бажанню.
Я не поранений за рік іще ні разу,
Бо береже мене твоє кохання.
Тому і не загину, як мій друг загинув.
Отой, що був мені і братом, і сусідом.
То не людей, то все війни провина
Вона керує зараз нашим світом.
Колись знайшов листа в його шухляді
Сусідка з Батьківщини написала.
Казала, що вже горю не зарадить
Дружину і дітей перестріляли…
/> Коли ж ворожа куля, смертоносна
Ударила в бою його у груди
Він посміхнувсь мені, мовляв:
“Нічого, йду до своїх,
І гірше вже не буде.”
Учора пташка стукала в віконце
Я запитав: “Чому ти прилетіла?
Розповісти, що скоро зійде сонце?
Чи новину сумну сказать хотіла?”
До мене хай вона не прилітає,
Хай не приносить новини сумної,
Тому, що я давно, напевне знаю
Що ти не тут, та я завжди з тобою.
Я зустріч нашу в мрії кожній и бачу,
Я подумки вдивляюсь в твої очі.
Той жах війни нічого вже не знизить,,
В майбутнє рветься серце, жити хоче.
З блакиття неба промінь визирає.
Вдивляються у нього наші діти,
На мир він цілий світ благословляє,
Замість вогню він всим дарує світло.
І кожну мить я доленьку благаю
Хай збереже одне життя безгрішне.
Життя тієї, котру я кохаю,
Яка за мене молиться безвтішно.”
Я прочитала. Кров застигла в жилах.
Ніяк не можу відірвати очі.
Яке кохання душу охопило у дні війни,
Мов сонце в темній ночі!
Живе кохана, і душа радіє.
Вона далеко, і серденько плаче.
Про це кохання, мабуть кожна мріє,
Коли любов не вимага віддачі.
Коли журба не зазирає в хату,
Як хтось живе весь час тільки тобою.
І наші дні веселі і крилаті,
А не затьмарені кривавою війною.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Мій улюблений герой захар беркут.
Ви зараз читаєте: Лист з фронту
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.