Людина і природа (за повістю Хемінгуея “Старий і море”). ІІ варіант

Велич людини – в усвідомленні її відповідальності.
А. де Сент-Екзюпері
Ернест Міллер Хемінгуей – видатний американський письменник XX століття, лауреат Нобелівської премії. Це була неповторна, талановита людина, яка мужньо і вільно прожила своє життя, не раз підтвердила сказану колись фразу: “Я нічого не боюся”. Творець відомих усьому світу романів “Прощавай, зброє”, “По кому дзвонить дзвін”, Хемінгуей писав повісті, оповідання, вірші, був прекрасним журналістом.
Навесні 1936 року Хемінгуей опублікував нарис, у

якому розповідав про епізод рибного лову в Гольфстрімі. Старий рибалка піймав велику рибу, що довго тягла човен. Коли його знайшли, риба була об’їдена акулами, а рибалка в розпачі ридав. Цей справжній випадок став основою для філософської повісті “Старий і море”, у якій автор розглядає важливі соціальні і моральні теми. Одна з них – взаємовідносини людини і природи.
Старий Сантьяго – колишній рибалка, що усе життя трудиться, борючись зі злиднями і небезпеками. Шрами на його руках “старі, як тріщини в давно вже безводній пустелі”. Усе його життя пов’язане з морем. Море годує рибалок. Але
воно нічого не хоче віддавати добровільно. Люди ведуть вічну боротьбу з океаном у боротьбі за існування. Ця боротьба зробила Сантьяго сильною і вольовою людиною. Тільки таким людям поступається природа частиною своїх багатств, якщо людина навчиться розуміти мову природи, відчувати її глибоке і складне життя. Проводячи багато днів в океані, старий Сантьяго відчуває себе частиною природи. Він розмовляє з зірками, з пійманою рибою, з маленькою пташкою. Герой Хемінгуея пов’язаний з морем якимись внутрішніми зв’язками. Навіть у старості очі його схожі за кольором на море. “Це були веселі очі людини, що не здається”, – пише Хемінгуей. Триденний двобій з пійманою рибою Сантьяго “виграв”. “Людина не для того створена, щоб зазнавати поразки. Людину можна знищити, але її не можна перемогти”, – говорить старий рибалка і доводить це своєю мужністю.
Сантьяго розуміє і відповідальність людини перед природою, почуває свою провину перед нею. Пійманій рибі він-говорить: “Рибо, я тебе дуже люблю і поважаю. Але я вб’ю тебе, перш ніж настане вечір… Зле тобі, рибо? Бачить Бог, мені самому не легше”. Старого обтяжує думка про те, що людина вимагає їжі в моря, вбиває своїх побратимів – риб, птахів, звірів. “Як добре, що нам не доводиться вбивати сонце, місяць, зірки… “
Повість “Старий і море” не тільки викликає гордість за Людину, яку не можна перемогти. Вона змушує задуматися про принципи її існування, про ставлення до життя і природи. Людина може багато чого, вона може бути сильнішою від самої природи. Але вона повинна розуміти свій вічний зв’язок з нею і вічну провину. Поки Людина керується совістю і розумом у стосунках з Природою, вона терпить наше співіснування і ділиться своїми багатствами.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Вірш про мову симоненко.
Ви зараз читаєте: Людина і природа (за повістю Хемінгуея “Старий і море”). ІІ варіант
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.