Людмила Васильєва – Бабусі Катерині



Проходило літо. Стояла труна.
Додолу схилялись заплакані квіти…
Троянди, жоржини та айстра одна
Із сумом питали: Як будемо жити?
Хто буде любити нас так, як вона,
Хто нашу красу так старанно догляне,
Журилися квіти. Мовчала труна
І сонце в зениті хиталось як п”яне.
Холодною пусткою хата в дворі
Лишалася, як сирота при дорозі,
Скавчала собака в своїй конурі
Від того, що з нею проститись невзмозі.
І рухались тіні навколо чужі,
Одягши обличчя у маски скорботи
Діди і бабусі, жінки та мужі –
Як піздно

згадали ви ту, що навпроти…
А рік лиш тому – тільки стане у двір
Вона – все зрадіє, біжить, привічає.
Собака чи півень, людина чи звір
Немає різниці – усіх привітає
Усіх приголубить, що знайде сказать,
А як заспіває чарівної пісні,
Як навіть не вмієш – захочеш співать.
Все знала на світі. Про трави корисні.
А квіти любила… Весь двір як квітник
Хіба його з іншим двором порівняти?
Бабусю! Бабусю! А твій чоловік
Неначе дитина, що втратила матір.
Як жити без тебе, бабусю моя?
І хто привітає мене у порога?
Навколо мовчання. І сліз течія
Несе твою душу у царство до Бога!

15.05.2000 г.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Продовження твору ляльковий дім.
Ви зараз читаєте: Людмила Васильєва – Бабусі Катерині