Людмила Васильєва – Коли її вели до ешафоту

Related posts:

1. Людмила Васильєва – Пам’яті Квітки Цісик Коли мені забракне віри, І сум мій розум огорта, Коли здається світ весь сірим, Й буденність їсть душі свята, Я умикаю спів чарівний Тієї жінки, що була Донькою нашої країни, В якій на жаль і не жила… В Америці переселенці Із українського села Уклали розум, душу й серце, Щоб дати донці два крила. Вони навчили […]...
2. Людмила Васильєва – Без тебе навіть дихати не можу Без тебе навіть дихати не можу, Не бачу світла сонця угорі, Молюсь! Але не чую голос Божий, Не розрізняю звуки й кольори. Без тебе взагалі я не існую, Без голосу твого нема життя, Своєю кров`ю твій портрет змалюю, Щоб не пішов твій образ в небуття. Щоб через п`ять чи десять тисяч років, Знайшов його допитливий […]...
3. Людмила Васильєва – дніпропетровськ Дніпропетровськ – ти серце України, Твій ритм усіх пробуджує від сну, У дні святкові, та в буденні днини Ти сяєш так, немов зустрів весну. Буваєш різним в кожну пору року, Зимою сивим, наче мудрий дід, А влітку ти зелене, ясне око Дитини, що народжена на світ. А наш дніпро – то кров твоїх артерій, Широкий […]...
4. Людмила Васильєва – Мені болить осінній вечір Мені болить осінній вечір, Стискає серце тихий щем, І міцно обіймає плечі Накидка зіткана дощем… Я – гість вологих тихих вулиць, Спостерігач без жодних прав, Я з іншого часу прибулець, Даруйте, що не з ваших лав. Іду без напрямку, без цілі, Мене бентежить кожний рух, Гойдають серце долі хвилі, Як той Ковчег серед наруг… Думки […]...
5. Людмила Васильєва – Бабусі Катерині Проходило літо. Стояла труна. Додолу схилялись заплакані квіти… Троянди, жоржини та айстра одна Із сумом питали: Як будемо жити? Хто буде любити нас так, як вона, Хто нашу красу так старанно догляне, Журилися квіти. Мовчала труна І сонце в зениті хиталось як п”яне. Холодною пусткою хата в дворі Лишалася, як сирота при дорозі, Скавчала собака […]...
6. Людмила Васильєва – Пам’яті Мерилін Така жіноча, ніжна Мерилін, Дивлюсь плакати тих часів як диво, Чарівний погляд з безлічі картин У кінозал ти кидаєш журливо. В тобі напевно сотні є причин Не піддаватись славі галасливій, Лише ти знаєш справжню Мерилін, Яка живе в душі, та нещаслива. Твоєму тілу заздрять та красі, Твій імідж – данина суворій моді, Чоловіки, як ті […]...
7. Людмила Васильєва – Присвята надзвичайній поетесі Присвята надзвичайній поетесі Нашого часу Ліні Костенко Коли перекладаю Ліну, Зі мною творяться дива, Тремтять, як лист, мої коліна, Та в горлі губляться слова. Коли торкаюся несміло Її поезій, дивний стан Душі охоплює все тіло, І почуття б’ють, мов фонтан. О, Ліно, Ліно! Що за силу Ти маєш в кожному рядку? Енергія твоя бурхливо Пульсує […]...
8. Людмила Васильєва – Буває доля б’є руками Буває доля б’є руками, Легенько плесне по щоці, І вже цілує до безтями: Лозина й пряник у руці. І нас це мало зачіпає, Зітхнувши тихо, ми йдемо, І кажемо, що научає Нас доля, начеб то в кіно. Буває доля батогами Б’є по плечах, по спині теж, І ми страждаємо ночами, “Чому – запитуємо – б’єш?” […]...
9. Людмила Васильєва – Ніжність Велику ніжність і любов несу до тебе В своїх долонях..Тихий дзвін лунає з неба, То янголи у дзвони б’ють в дзвіницях зрання, Благословляє сам Господь святе кохання.. Благословляє нас Господь, і сходить сонце, З ним уривається Весна до нас в віконце. Ти почуваєш, раптом щось забилось серце? Через весну, що ллє тепло, як із відерця! […]...
10. Людмила Васильєва – Небо Небо, наче розписна тарілка: Зорі, зорі – розсипом на ній, Ось – сузір’їв калинова гілка, Шлях Чумацький, що як світ старий. Десь там є планет холодні скелі, Довгі мандрівниць-комет хвости, У безмежній Космосу пустелі Безпорадність відчуваєш ти. Кажуть, як прислухатись, почуєш Музику Небесних Вищих Сфер, І почувши, все земне забудеш, Наче пам’ять хтось навмисно стер. […]...
11. Людмила Васильєва – Роксоланоманія Грає скрипка Ібрагіма, Сяють очі Хатідже, Зачаровано країна Віру в казку береже. Кожен вечір – до екрана Линуть тисячі жінок, Де славетна Роксолана, Знов життя дає урок. І даремно, що минуло З того часу п’ять століть… Серце трепетно відчуло Справжнього кохання мить. Так його не вистачає У реальному житті… Кожна потайки гадає: Як коханого знайти? […]...
12. Людмила Васильєва – Попіл на серці Мій коханий з виду красень, Та й на зріст високий! Синьоокий, чорнобровий… Тож ми того року Покохались, одружились. Думалось – навіки. Та із заздрістю дивились Інші, як каліки Заздрять тим, хто здоровіший, Так жінки погані Зажадали погубити, Знищити кохання. Все ходили біля двору – Трохи менші віком Ті жінки – та жартували з моїм чоловіком… […]...
13. Людмила Васильєва – Вони в чужу залізли хату Вони в чужу залізли хату, Шукали гроші та майно, Що можна вигідно продати.. Були мов гангстери в кіно. Здавалося їм все це грою, Та трохи лячно все ж було, Гуртом подались до розбою, Та не в своє, в чуже село. Перевертали всі матраци, У шафах рилися старих, Та не щастило їм щось вкрасти, У хаті […]...
14. Людмила Васильєва – Сипле цвіт із черемшини Сипле цвіт із черемшини, Одягає землю білим, На гілках її пташина Надриває серце співом. У нові зелені фраки Одяглися осокори, Листя їх, щоб не забракло Світла, тягнеться угору. О, Весна, п’янка отрута, Ти – солодка, ти – завзята, Огортає м’ята-рута Серце ніжним ароматом. Сипле цвіт із черемшини, Наче чисті біли сльози, І вклоняються долини Неба […]...
15. Людмила Васильєва – Хай мине років сто, або триста Хай мине років сто, або триста, До історії сплине наш час… І хвилює мене особисто, Що нащадки розкажуть про нас? Чи судитимуть наші онуки По заслузі, по справжнім ділам? Чи повірять у горе та муки, Що здолали на злість ворогам? Чи прийдуть до могил наших древніх Із повагою та відчуттям, Що жили ми таки недаремно, […]...
16. Людмила Васильєва – Закричали в небі журавлі Закричали в небі журавлі, Восени покинувши свій дім.. І цей голос рідної землі Обізвався в серці не однім… Він долинув дальніх берегів, І старий прокинувся дідусь Встав вночі, по хаті походив, І своє село згадав чомусь… Те село в далекій стороні, Де уперше він на землю став.. Ой які ж чудові там пісні, І дідусик […]...
17. Людмила Васильєва – Там де із трав духмяних килими Там де із трав духмяних килими, Любились ми! Злітали в небо літні явори – Ген догори! Шукали душі там, де небокрай, Свій рай… І ось знайшли! Навколо все дзвенить В цю мить! Лишились ми з тобою віч-на-віч В цю ніч… Твій поцілунок на вустах тремтить, Горить! Я чую погляд ніжний твій З-під мружих вій… Мене […]...
18. Людмила Васильєва – Серпень кошиком яблука носить Серпень кошиком яблука носить, Їх вродило так рясно цей рік, Соловейко в гаю каже: “досить Нічних співів!” ,й кудись раптом зник. Сумно сонях трясе головою, Чорні сльози роняє в бур’ян, У повітрі запахло журбою, Все щільніший ранковий туман. Вже до осені крок залишився, Павутинням сповиті гілки, Виноградне зелене намисто Із піснями збирають жінки. Синьоока розхристана […]...
19. Людмила Васильєва – О як же дійти мені згоди між вами? О як же дійти мені згоди між вами? Російська – то мова і тата, і мами, Але українська – то мова бабусі, Відлуння пісень, що забути боюсь я, То рідна земля, що мене колисала, І сон мій ранковий, в якім я літала! І як же мені дійти згоди між вами: Дві мови? Але ж не […]...
20. Людмила Васильєва – Привела Весна на землю трьох синів Привела Весна на землю трьох синів, Й наказала хлопцям працювати, Перший – Березень розворушив сніги Та на допомогу кликнув брата. Квітень розтопив сніги на воду, Щоб напились трави та дерева, З розкішшю розфарбував природу, І землі дав шати королеви. Довго працював та заморився.. Травень – син Весни, що був найстарший Надійшов, оглянув всі обійстя, Всі […]...
21. Василь Стус – Так тонко-тонко сни мене вели Так тонко-тонко сни мене вели Повз кучугури й урвища – додому, Туди, назустріч горю молодому, Де в кілька вод мої жалі текли Устами матері, дружини й сина. Знялась моя жалоба до небес, Бо замість дому був дубовий хрест Так грубо струганий. І в ту хвилину Я був збагнув: ховається життя За смерті паравани ажурові, Що, […]...
22. Людмила Григоренко – Коли весна прийде Пригріло сонце якось, немов зимі кінець, Немов весна прийшла серед негоди… Грів спину на даху старезний горобець І не зважав на вибрики природи. “Оце прийшла Весна?”- злякавши криком враз Горобчик молодий його спитався: “Ви ж бачили її живете ж довгий час… “ Старезний горобець заусміхався: “Я розкажу тобі та ти і сам малий Відчуєш її […]...
23. Людмила – моя улюблена героїня (за поемою О. Пушкіна “Руслан і Людмила”) Поема Пушкіна “Руслан і Людмила” починається з весілля доньки київського князя Людмили з князем Русланом. Людмила – юна, вродлива дівчина, закохана у свого нареченого. Вночі її викрав чарівник Чорномор. Бридкий карлик з довгою бородою оточив свою полонянку розкішними подарунками і всіма чарами, на які був здатний. Три служниці заплітали їй косу, одягали в розкішні шати, […]...
24. Калинець Ігор – Коли вона спала Коли вона спала Я вибудував для неї терем Приносив їй страви Коли вона спала Звикла до несподіванок Як до сходу сонця Вірила в чари крила Вже на другий день Грала вона так солодко Що тремтіла моя душа Як дека скрипки...
25. Коли мрії збуваються Ось і зірка ще одна упала… І день осінній знов погас! Вона жила і не зважала, На те, що проминув той час… Коли мрії всі збуваються, Чудним розмаєм кольорів, Коли молодим іще зітхається, Палітрою прекрасних почуттів! Ось і зірка ще одна упала, А бажання так і не збулось! Не втрачайте мрії зрання, Щоб жаліть не […]...
26. Дмитро Павличко – “Був день, коли ніхто не плаче… “ Був день, коли ніхто не плаче, Був ясний день, як немовля. Та я здригнувся так, неначе Твоє ридання вчув здаля. Я знаю – ти не заридала, А в світі, що гуде й гримить, Мене лиш пошепки назвала, До себе кликнула в ту мить....
27. Як добре коли ти любиш Як добре коли ти любиш… Як добре коли люблять тебе… Та часто цього ти не цінуєш, Мучиш його і себе… Як важко любити й страждати Коли не люблять тебе… Так важко некоханого цілувати, Обманювати всіх, і його, і себе… Як важко зі сльозами жити І тримати все у собі… Як важко розуміти, Що лиш він […]...
28. Людмила Лєгостаєва – Він десь воює аж на східному кордоні Він десь воює аж на східному кордоні, Вона лежить в будинку для пологів, Давно цим двом майбутня сниться доня, Вони її чекали дуже довго. Він їй листи палкі щоночі пише, Коли є час, він дуже часто дзвонить. Їй боляче і крик зриває тишу Наблизилось – сама собі говорить.. Вона сумує :він не з нею поруч, […]...
29. Маша Карамнова – І що залишиться в тебе, коли вона піде? І що залишиться в тебе, коли вона піде? Залишиться сніг, залишаться ранки й ночі, Залишаться дірки в кишенях й усі твої злидні, Усі твої справи, проблеми і сновидіння пророчі. Коли вона піде, ти навіть і не заплачеш – Ти готувався до цього, знав, що так буде. Вона завжди кидає тих, хто для неї багато значить, […]...
30. Христина Головко – Коли ти знову прийдеш у свій пустий дім Коли ти знову прийдеш у свій пустий дім Й мегаполіс надіб’є твоє серце, немов горня Не дивуйся, що стільки темені в нім, Тіні напевно, мають її ім’я.. Коли ти на десять замків знову зачиниш двері І вечір залишить тобі їдкий дим Не дивуйся, коли вона в не в твоїй атмосфері Залишає тебе під важкістю зим… […]...
31. Сергій Жадан – Коли вона повернулась, ближче вже до зими Коли вона повернулась, ближче вже до зими, Всі свої літні речі вимінявши на квиток, В теплих її кишенях ховались портові дими, А кров мала колір висушених Трояндових пелюсток. І я гортав її книги в перці, кориці й вині, І слухав собі неуважно, як вона залива, І як виростають у темряві, зріючи на глибині, Чорний камінь […]...
32. Дмитро Павличко – “Все не те, коли нема любові… “ Все не те, коли нема любові. Почуття й слова – тріски дубові, Дні – болящі, немічні старці, Магістралі – темні манівці, Яблуневий цвіт – зола летюча, Небеса – асфальтна сіра туча, Сміх – петля на горлі, булка – глей, Пісня – хоч бери і сам заблей! Ось – любов! дими – дихання липи, Почування й […]...
33. Микола Вінграновський – Уже тоді, оповесні, коли Уже тоді, оповесні, коли Горища пахнуть першим сіном І гарбузи цвітуть між картоплями, Уже тоді прощання полохливе Носив я в серці – ношу кам’яну. Мені вже бачились підбиті горем очі, І повні вуха сліз на вицвілій подушці, І губ краї, опущені в печаль… І ще тоді, оповесні, я думав, Що ти знайдеш себе у дітях […]...
34. Герасим’юк Василь – Коли моя мати заходить до церкви Коли моя мати заходить до церкви, Вона нікого не помічає, Доки іде на своє місце. Вона зупиняється Маленькою дівчинкою, Майже прозорою У золотому повітрі Під склепінням Маленької карпатської церкви. Дівчинка оглядається І, коли впевнюється, Що її мама Стоїть позаду, Одразу бачить усіх. Вона вже знає, де хто стоїть. І все вона чує: Як тонко виводить […]...
35. Людмила Лєгостаєва – Якщо ти завтра підеш на війну Якщо ти завтра підеш на війну, Я, попри все, піду с тобою поруч, Думки страшні й жахи я прожену, Нехай моя в пригоді буде поміч. Якщо стріляти будеш ворогів, Я мовчки подаватиму патрони, Зціпивши зуби, проковтнувши гнів, Разом долати легше перепони. Якщо навколо йтиме справжній бій, Я піт тобі втиратиму, мій сокіл, Де ти – […]...
36. Павло Мовчан – “В день молодого сонця, коли в росі трава… “ В день молодого сонця, коли в росі трава Й під голову лежачу вода не підплива, Коли очима в’яжеш повітря у вузли, Усі свої похибки безжально спопели. Свою умовну міру, якою міряв світ, Усю свою зневіру, струмливий в жилах лід – Усе відкинь, зречися, махни на все крилом І серце, наче списом, протни сухим стеблом, Бо […]...
37. Надя Ковалюк – Коли до вікон примоститься надвечір’я Коли до вікон примоститься надвечір’я Й народиться найперша із зірок, Ти заплети мені мереживом надію В квітучий, оксамитовий вінок. І поцілунками осип гаряче тіло, Немов багряним листям восени. Свої зізнання – з обережністю, невміло Мені в коліна ніжно поклади. Заворожи мене солодкими губами, П’янкими, як троянди пелюстки. Увесь наш простір оповитий почуттями Нестримної взаємної жаги. […]...
38. Ковальчук Людмила – Трояндова душа Не заплітай троянди у волосся – Зруйнуєш у вінку красу тендітну. Давно вже мріялось, кохалось і збулося, Теперішнє стрімке назустріч вітру. Вінком трояндовим цвіте душа моя, Щаслива і сумна вона водночас. Для мене найдорожче лиш сім’я І ніжно-волошкові твої очі… Не залишай троянди на снігу. Зігрій теплом душі красу тендітну. Ти відведи годиноньку лиху І […]...
39. Коли кохання лізе в душу Коли кохання лізе в душу, Коли щаслива кожну мить. Я посміхатись завжди мушу, Бо вже нічого не болить. Душа не плаче, серце не болить, А очі з блиском вже не від сльози. Усе навколо грається, дзвенить, Він доторкнувся ніжно до душі. Любов зігріє нас в оці морози, Вона нам подарує ніжність двом. І не проллються […]...
40. Ольга Паламарчук – де ти є, коли кличуть морози? Де ти є, коли кличуть морози? Де ти є, коли вода заливає шляхи? Де ти є, коли осінь пророкує хвороби І листям залипають її брудні сни? Де ти був, коли німіла від крику? Де ти був, коли блювала од квітів весни? Де ти був, коли горіли останні листи І за вітром з даху розлітався попіл? […]...