Мадригал

Related posts:

1. Альбомна лірика Альбомна лірика – вірші переважно салонного гатунку чи суто інтимного призначення, започатковані у французькій поезії (мадригал, рондо). Вони з’являлися і в українській ліриці (Я. Головацький, “В альбом Ізмаїлу Срезневському”, І. Франко, “В альбом пані О. М.”, особливо – у доробку В. Пачовського і та ін.), маючи передовсім коло приватних інтересів та рефлексій. Подеколи А. л. […]...
2. Віршова спадщина Климентія Зіновіїва та Івана Некрашевича Давня українська література – праоснова всієї української літератури. Віршову спадщину давньої української літератури переважно становлять твори на релігійну тематику. За жанрами це були епіграми, елегії, панегірики, сатиричні вірші. Видатними поетами XVI-XVIII століть були Климентій Зіновіїв, Іван Некрашевич, Касіян Сакович, Лазар Баранович та інші. Серед віршованих творів найбільше було віршів сатирично-гумористичних, які спиралися на народний гумор. […]...
3. Богдан Рубчак – Мадригал Крихітно пола Мана моя дама. Тремтить дробина Очей в очах. Мана Уст на мені. Дрижить. Дотиків сніг за Сипав на сни – На близнята задум Коханого тіла, Що мозку вощини В його меду. В призмі зору Її промінь роз Битий. В розчині ночі Блідо освітлений Плянеток рій: Чоло – монастир, Стегна – Турецький рай, Волосся […]...
4. Мелодрама Мелодрама (грецьк. melos – пісня, drama – дія) – 1-У XVII-XVIII ст. у Франції й Італії – те ж саме, що й опера. 2. Із середини XVIII ст. – драматичний твір, в якому діалоги та монологи дійових осіб супроводжувалися музикою (“Пігмаліон” Ж.-Ж. Руссо, 1762; “Орфей” Є. Фоміна, текст Я. Княжніна, 1792 та ін.). 3. Різновидність […]...
5. Інтерлюдія Інтерлюдія (лат. interludere – грати в інтервалах) – музична композиція, яка виконувалася між актами вистави для ілюстрації чи варіювання тональності п’єси, заміни декорацій або обстановки. В ширшому смислові – словесна чи мімічна сценка, яка перериває основну дію. В українській шкільній драмі XVII-XVIII ст. виконувалися сольні чи хорові канти (як правило, моралізаторські, оцінні за змістом), а […]...
6. Інтермедія Інтермедія (лат – intermedius – проміжний, середній) – невеличкий розважальний драматичний твір, який виконують між актами вистави. В європейському театрі пережила кілька видозмін – від коментувань дияволом і Богом попередньої дії, інтерпретацій античних сюжетів до музичних і танцювальних номерів (інтерлюдій). В українській драматургії XVII-XVIII ст., де в основному експлуатувалися старо – та новозавітні сюжети, які […]...
7. Бароко Бароко (італ. barocco – дивний, химерний) – напрям у мистецтві та літературі XVII-XVIII ст., якому належить важливе місце у поступі європейської культури. Б. прийшло на зміну Відродженню, але не було його запереченням. Художня система Б. надзвичайно складна, їй властиві мінливість, поліфонічність, ускладнена форма. Література Б. характеризується поєднанням релігійних і світських мотивів, образів, тяжінням до різних […]...
8. Ксенії Ксенії (грецьк. хеnіа – гостинність) – в античній поезії – лаконічні дотепні вірші з похвалою на чиюсь адресу. Найпопулярнішим автором К. вважається римський поет Марціал. Зверталися до цього жанру Й.-В. Гете, Ф. Шіллер. У сучасній українській поезії К. майже не спостерігаються, хоч подеколи трапляються, набуваючи епіграмного вигляду....
9. Одинадцятискладник Одинадцятискладник – у силабічному віршуванні – віршовий рядок із одинадцяти складів. У європейській поезії розвинувся із античного ямбічного триметра. Італійський 0. мав обов’язкові наголоси на 10-му і 4-му (або 6-му) складах. Польський 0. з XVI ст. засвідчив обов’язкові наголоси на 10-му і 4-му складах і цезуру після 5-го, звідси поширився й на українську поезію: Йди […]...
10. Юрій-Осип Федькович – Пречиста діво, радуйся, Маріє! ПРЕЧИСТА ДІВО, РАДУЙСЯ, МАРІЄ! У сине море сонце ясне тоне своє І світло, ніби кров, червове По всій країні доокола сіє; А там зазульку в гаю десь чувати, А там дзвіночок став селом кувати, Там, в борі, вітер листом шелевіє: Пречиста діво, радуйся, Маріє… Пречиста діво, радуйся, Маріє… Он молод жовняр ляг си на мураві, […]...
11. Вервиці до Страдальної Матері Божої В ім’я Отця… (Зр.) Початок: 1. Маріє Милосердя, виєднай нам гарячу віру в Господа Бога. 2. Маріє Милосердя, виєднай нам сильну надію на Господа Бога. 3. Маріє Милосердя, виєднай нам гарячу любов до Господа Бога. На великих зернятах: Слава Отцю… Богородице Діво,.. На малих зернятах: Маріє Милосердя, молися за нас. Закінчення: Радуйся, Царице Радуйся, Мати […]...
12. Щоденник Щоденник – літературно-побутовий жанр, фіксація побаченої, почутої, внутрішньо пережитої події, яка щойно сталася. Щ. пишеться для себе і не розрахований на публічне сприймання, у ньому нотуються переважно явища особистого життя, здебільшого у монологічній формі, хоча може бути й внутрішньо діалогічна (полеміка із самим собою, з уявним опонентом тощо). Ці ознаки особистого Щ. сприяли його поширенню […]...
13. Шаїрі Шаїрі – чотирирядкова строфа на шістнадцять складів з дактилічним або парокситонним моноримним римуванням. ПІ. – панівний у грузинській поезії до XVIII ст. віршовий розмір, простежується у найдавніших пам’ятках грузинської лірики, цією строфою написано відому поему Ш. Руставелі “Витязь у тигровій шкурі”, перекладену українською мовою М. Бажаном. Крім “високого ПІ.”, який використав грузинський поет, він застосував […]...
14. Становлення та розвиток драматургії в давній українській літературі Становлення та розвиток драматургії в давній українській літературі I. Виникнення драматичної літератури в Україні. (Драматична література тісно пов’язана з розвитком українського театру, шкільним навчанням. Це були віршові діалоги, які складали викладачі вищих шкіл, тому й називалися шкільними. Основні жанри драматургії давньої української літератури – шкільні драми, інтермедії.) II. Характеристика драматичних творів XVII-XVIII століть. 1. Виникнення […]...
15. Силабо-тонічне віршування Силабо-тонічне віршування (грецьк. syllаbe – склад і tonos – наголос) – система віршування, в основу якої покладено принцип вирівнювання наголошених та ненаголошених складів, їх чергування, кількість та місце розташування ритмічних акцентів у віршовому рядку. В українській поезії С.-т. в. з’явилося у XIX ст., прийшовши з російської поезії, витіснивши силабічну систему та співіснуючи з національним коломийковим […]...
16. Юрій Федькович – Пречиста діво, радуйся, Маріє! У синє море сонце ясне тоне, І своє світло, ніби кров, червоне, По всій країні доокола сіє; А там зозульку в гаю десь чувати, А там дзвіночок став селом кувати, Там в борі вітер листям шелевіє: Пречиста діво, радуйся, Маріє… Пречиста діво, радуйся, Маріє! Он молод жовняр ліг си на мураві, Личко студене, шати му […]...
17. Феофан Прокопович та його драма “Володимир” Феофан Прокопович та його драма “Володимир” I. Феофан Прокопович – один із яскравих представників стилю бароко в українській та світовій літературі. (Бароко – стиль у мистецтві й літературі ряду країн XVI-XVIII століть, який характеризується урочистістю, пишністю, складністю, підвищеною мальовничістю. Українське бароко тісно пов’язане з козацтвом, із життям верхівки тогочасного суспільства. Ф. Прокопович – письменник та […]...
18. Світло материнського серця (за поезією Б. Олійника “Пісня про матір”) I. Величальна пісня матері – упродовж віків в українській поезії (від Шевченкового “Там матір добрую мою… ” до Тичининого “Матері забуть не можу… “; жінка-мати – краса світу, його безмежність і незбагненність, заступниця, порадниця, наставниця: рідний дім, квітучий сад, запашний степ, наша Батьківщина). II. Уславлення й возвеличення Матері в поезії Б. Олійника. 1. Вплив біографічних […]...
19. Романтизм – визначення Романтизм (франц. romantisme) – літературний напрям, що виник наприкінці XVIII століття в Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX століття. Термін “романтизм” упроваджують безпосередньо його перші представники – німецькі романтики. Причому поняття романтизму, або ж романтичного мистецтва, означало сучасну літературу й мистецтво (зокрема в теоретичних працях А. В. Шлегеля). До […]...
20. Українська література епохи бароко: історичні умови, чільні представники, найвизначніші набутки Бароко – літературний і загально-мистецький напрям, що зародився в Італії та Іспанії в середині XVI століття, поширився на інші європейські країни, де існував упродовж XVI-XVIII століть. Поетика літературного бароко поєднує різнорідні, протилежні елементи й форми. Бароко гармонійно сполучає трагічне з комічним, піднесене з вульгарним, жахливе з кумедним. Примхливо синтезуються в ньому християнські та язичницькі елементи. […]...
21. Бурлеск Бурлеск (італ. burlesque від bиrlа – жарт) – вид комічної, пародійної поезії та драматургії, генетично пов’язаний із народною сміховою культурою, акцентований на свідомій невідповідності між змістом і формою. Найраннішим прикладом Б. вважається “Батрахоміомахія” – сутичка жаб і мишей, пойменованих за аналогією до персонажів “Іліади” Гомера. Б. набув популярності у європейських літературах XVII-XVIII ст., особливо у […]...
22. Фігурний вірш Фігурний вірш (лат, figura – зовнішній вигляд, образ) – вірш, в якому синтезовано властивості звукових та візуальних мистецтв, втілені у винахідливій, переважно графічній, формі. Запроваджений еллінським поетом Сіммієм (збереглося три його вірші – у вигляді сокири, крил та яйця), поширились у європейських, особливо у новоєвропейських літературах XVII ст., набуваючи найнесподіваніших конфігурацій. Висвітлювалися Ф. в. і […]...
23. Канти Канти (лат. cantus – спів, пісня) – різновид старовинної хорової пісні величального змісту, близької за мелодією до псалмів, за мотивами – до оди. Виконувалися без музичного супроводу у святкові дні та з нагоди урочистих подій. Поширювались в Україні у XVI-XVIII ст. латинською та книжною українською мовою, мали як релігійний, так і світський зміст. Розповсюджувачами К. […]...
24. Антипод Антипод (грецьк. antipodes – протилежний) – художній образ, який своїм змістом, поглядами, рисами характеру, моральними якостями тощо контрастний, протилежний іншому. Наприклад, у народних казках яскравими образами-антиподами є персонажі-добротворці і злотворці; в українській бароковій літературі XVII-XVIII ст. – Божа Любов і Вражда; Надія, Спокій, Покора і Ненависть, Лють, Злоба (своєрідні персонажі-символи). У новітній літературі, з поглибленням […]...
25. Імажизм Імажизм (фр. image – образ) – модерністська течія у світовій літературі, наріжним каменем якої є поняття образу як самодостатньої одиниці поетики художнього твору. Зародилася в англо-американських мистецьких колах на початку XX ст. Теоретиком вважається Т.-Е. Г’юм – засновник клубу “Школа імажизму”. Пізніше цей напрям у літературі представляли Е. Паунд, Р. Олдінгтон, дж. Г. Флетчер, Т.-С. […]...
26. Ригоризм Ригоризм (фр. rigorisme, від лат. rigor – твердість, суворість) – непохитне дотримання певних, переважно морально-етичних принципів, аж до дріб’язкової суворості та прискіпливої фанатичності. Класичним прикладом тенденційного Р. може бути серія послань Івана Вишенського, не сприйнята українством XVII ст., оскільки аскетичний пафос не відповідав духові національної ментальності, щедро ліричної, зорієнтованої на гармонійне співжиття з природою. Мотиви […]...
27. Вервиця до Матері Божої В ім’я Отця… (Зр.) На великих зернятах: Непорочна Діво Маріє, Мати Божа, що не мала тіні гріха, доручаю Тобі чистоту свого серця. На малих зернятах: О Мати Любові, Болю, Перемоги, Милосердя, молися за нас, грішних. Закінчення: Достойно є воістину величати Блаженною Тебе, Богородицю, Всеблаженну, і Пренепорочну, і Матір Бога нашого. Чеснішу від херувимів і незрівнянно […]...
28. Чернігівські Атени Чернігівські Атени – культурний осередок другої половини XVII – середини XVIII ст., організований чернігівським архієпископом та поетом, представником літературного бароко Лазарем Барановичем. Гурток пов’язувався з Новгород-Сіверською друкарнею, заснованою 1674 і переведеною 1679 до Троїцького Іллінського монастиря в Чернігові. Складався з письменників – вихованців Києво-Могилянської академії (Лазар Баранович, Олексанр Бучинський, Іван Величковський, Іоаникій Галятовський, Стефан Яворський, […]...
29. Буколіка Буколіка (грецьк. boukolos – пастух; boucolikos – пастуший, сільський; tа boucolica – пастуша пісня) – жанр античної поезії, в якому мовилося про вільне, безтурботне, щасливе життя на селі. Започаткований в Елладі (Теокріт, III ст. до н. е.), він розвинувся у творчості Мосха (II ст. до н. е.), Вергілія (І. ст. до н. е.) та ін., […]...
30. Кодизована мова Кодизована мова – засекречена мова певної соціальної групи (див.: Слово, Жаргон). Так, співочі братства XVII-XVIII ст., які строго регламентували діяльність кобзарів та лірників, мали свій статут, касу, корогву та особливу, “лебійську”, мову. У художній літературі К. м. має вигляд анаграми, глосолалії тощо, за нею простежується фольклорна традиція (замовляння, дитячі лічилки і т. п.), магія культового […]...
31. Маринізм Маринізм (лат. marinus – морський) – морська тематика в художній літературі, позначена не тільки естетичним переживанням морських краєвидів та життя моряків, а й часто поривом у незвіданий простір, жагою відкриття нового. Представниками поетичної мариністики в українській літературі можна вважати Т. Шевченка (“Гамалія”), Лесю Українку (цикл “Кримські спогади”, “З подорожньої книжки”), П. Карманського (вірші із збірки […]...
32. Панегірик Панегірик (грецьк. logos panegyrikоs – урочиста промова) – поетичний жанр, найхарактерніша ознака якого – вихваляння та уславлення визначної події чи подвигів видатної людини. Він наявний у західноєвропейських літературах а XVI ст. Славлячи тогочасних можновладців, автори порушували і злободенні питання суспільства. В українській літературі П. з’явилися наприкінці XVI ст. (“Просфонема”, 1591). Але панегіричні елементи наявні були […]...
33. Лапідарність Лапідарність (лат. lapidarius, від lapis – камінь) – виняткова стислість і чіткість у висловлюванні думок, економне вико-ристання художніх засобів. Л. притаманна народним прислів’ям, приказкам, коломийкам, анекдотам. В українській літературі властива новелам В. Стефаника, Гр. Тютюнника, поезії Є. Плужника, М. Зерова та ін. Л. має синонім “лаконізм” (грецьк. lakonismos – стислість, притаманна мовленню спартанців – мешканців […]...
34. Ауто, або Ауту Ауто, або Ауту (іспан. та португ. auto) – одноактна драматична вистава релігійно-алегоричного змісту, поширена в Іспанії та Португалії у другій половині XIII і відома до XVIII ст. Спочатку виконувалася трьома-чотирма аматорами. У XVI-XVII ст. набула видовищних ознак, близьких до містерії. до цього жанру зверталися Лопе де Вега, Тірсо де Моліна, особливо П. Кальдерон де ла […]...
35. Ритурнель Ритурнель (фр. ritournelle, від італ. ritorno – повернення) – строфа провансальської, італійської та французької поезії; вірш на три або чотири строфи. Кожна строфа складається з короткого (часто з одного слова) рядка, котрий римується із третім довгим, витворюючи своєрідне кільце, другий – лишається неримованим холостим. У сучасній поезії не вживається, хоча трапляються поодинокі випадки, як-от вірш […]...
36. Гіпердактилічна рима Гіпердактилічна рима – співзвуччя слів, у яких наголошуєте м четвертий, п’ятий, навіть шостий склад від краю. Маю; властива європейській, зокрема українській поезії, крім певних експериментальних винятків, – М. Рильський ( вікно” із циклу “Вікна говорять”), М. Рудницький, М. Ба тощо. Характерна для російської лірики, живленої власними фольклорними джерелами, – “Пісня про купця Калашникова” М. Лермонтова, […]...
37. Аполог Аполог (грецьк. apologos – оповідь) – коротка морально-повчальна повість з підтекстом, близька до притчі. Героями тут виступають предмети, звірі, птахи, рослини. А. виник на Сході (“Панчатантра”, “Калила і димна” та ін.), його елементи спостерігаються у “Повісті про Варлаама та Йоасафа”, якою свого часу зацікавився І. Франко. Перші згадки про А. наявні в українських поетиках XVII-XVIII […]...
38. Художні особливості поезії І. Бродського I. Новаторський характер поезії Бродського (вірші поета схожі на симфонічні твори завдяки насиченій і виваженій композиції, головна ідея не висловлюється прямо, а завжди ухильно й натяком, поет шукає нові можливості виразності слова і звертання до читача). II. Характерні риси поетики І. Бродського. 1. Великі тексти (ламають звичні для нашого часу уявлення і повертають нас у […]...
39. Апофегма Апофегма ( грецьк. apoph ma thegma стислий виклад, влучне короткі оповідати про репліку чи витівку мудреця, митця, просто розумної, дотепної людини. Найпопулярніші герої А – діячі античного світу. Естетичним центром А. є кмітливість, мудрість, дотепність, дошкульність, швидка і несподівана реакція. Типова форма реакції – репліка. А. була дуже поширеним жанром у європейській літературі від античності […]...
40. Силабічне віршування Силабічне віршування Силабічне віршування (грецьк. syllаbe – склад) – система віршування, в основу якої покладена рівна кількість складів (часто – 13, рідше – 11) при невпорядкованому вільному розташуванні наголошених та ненаголошених. С в. характеризується також парним римуванням, переважно паракситонним, метричною константою, тобто коли наголос припадає на клаузулу та на відповідний склад перед цезурою, котра ділить, […]...