Малишко Андрій – Перепілка (Збірка)



1982 рік, видавництво “Веселка”

Дощик
Вихопивсь дощик поміж заграв:
Чоботи сині, синя сорочка,
Сині мелодії понапинав
З неба широкого аж до листочка;
Синіми стрілами закресав,
Сині листочки дрібно писав –
Людям, озерам, лукам за обрій,
Ох і смішний же!
І добрий-добрий!
І запроторились водні гущі,
І посміхнулися темні пущі,
Навіть дуби із важкої породи
Чухали голови від насолоди.
… Вихопивсь дощик поміж заграв.

Бабуня-трава
Бабуня-трава, жовтокоса й тиха,
Глянула з-під снігу, а

в небі сонцем.
Глянула вдруге – жайворон в’ється,
Молоточками дзвонить в синю тарілку
– Еге ж, виходьте, мої травенята,
Березень!

І висипали малі травенята
Рястом, проліском, білим роменом,
В луг, на подвір’я, попід ворота.
А чотири травки в глиняний горщик
Вскочили на підвіконня –
І заглядають в хату.

Соловейку-солов’ю
Соловейку-солов’ю
Я приспівочку зів’ю,
Свіжу та барвисту,
З золотого листу.

З того листу, що в долині,
На кленині, на калині,
На березовій корі,
На дубочку угорі.

Листя, листя, не шасти,
Соловейка захисти
Од важкого

грому,
Вітру-бурелому.

Од яркої блискавиці,
Щоб не сліпнули очиці,
Од дощу в світанки білі,
Од метілі-заметілі,
Холоднючої зими.

Перепілка
Ой летіла птиця –
Пе-ре-пе-ли-ця.
Не під небесами –
Житами, вівсами,
Гречками медвистими,
Пшеницями чистими.

Хвалилася птиця –
Пе-ре-пе-ли-ця:
– Здрастуй, спілий колосе,
Ясна зірко,
Діточок я вивела Аж семірко!

– Не хвалися, птице,
Пе-ре-пе-ли-це!
Під моїми ж вусами,
Світлими та русими,
Зерна не облічено,
Числами не мічено:
Сім по сім
Та ще сім,
Та в вершечку двадцять два,
Отакі мої слова,
Отакі ідуть жнива!

Пшениченька
Над полями промені,
Зірка чиста.
На полях пшениченька
Колосиста.

Гей, гей, вся умита,
Теплим сонцем оповита
На полях пшениченька
Колосиста.

А за нею простори
І з дубами,
Білі хмари плавають
З голубами.

Гей, гей на просторі
За колоссям, наче в морі,
Білі хмари плавають
З голубами.

Бусол
Він прилітає з далекого краю,
Не спочиваючи, лине, лине.
Здається, на світі миліш немає,
Чим наше подвір’я, стара яворина.

Спочине звечора в темному лузі,
Де в синій заводі чайка кигиче,
А потім купається собі в галуззі,
Гніздо лаштує, буслиху кличе.

Ячмінь
Тато кажуть, у артілі
Вже посіяли ячмінь,
Колоски, як вуса білі,
Кинуть влітку темну тінь.

Вітер зірветься гультяйко: –
Поле й ліс – моє усе! –
Колосків злотисту зграйку
В синє небо понесе.

Понавішує, постеле
Вище лісу, вище хмар,
І небес висока стеля
Аж засвітиться як жар.

Місяць стане у дозорі,
Явір кине довгу тінь,
Люди скажуть: – Гарні зорі!
А воно ж, мабуть, не зорі,
А з артілі наш ячмінь.

Кізка
Бігла кізка по мосту,
Збила куряву густу.
Тут листочок, там листочок
Схопить, хопить і навскач.
Он яка рогата, бач!
Он яка, бач!

А назустріч не орда,
Суне з поля череда.
Кізка вправо, кізка вліво,
В неї роги, мов рогач.
Он яка завзята, бач!
Он-яка, бач!

Де взялися пастухи,
Молодці, не лінюхи,
Прип’яли козу за роги,
А вона у крик, у плач…
Он яка завзята, бач!
Он яка, бач!

Колискова
Спи, засни, моя дитино,
Спи, моє маля,
Ніч іде в гаї, в долини,
Трави нахиля.

Хай тобі ця ніч насниться,
Що в огнях сія.
Будеш завтра в світ дивиться,
Зіронько моя!

Перша ніч твоя почата
В співах солов’я,
Дай же мамі рученята,
Зіронько моя.

Посміхнись до мене, сину,
І зрадію я,
Не хвилину і не днину –
Я навік твоя.

Сплять ліси, поля, криниці,
Шепіт ручая.
Ти відкрий, відкрий очиці,
Юносте моя.

Підеш ти по Україні,
Де життя буя.
Виростай, моя дитино,
Зіронько моя!

Заєць-побігаєць
Зайцю довговухий,
В лісі щось гуде.
Слухай мене, слухай,
Мисливець іде.

Заєць той хитрющий
Скік та скік.
– Я з мисливцем дружбу
Заведу навік.

Буду йому ранками
Роси стрясать,
Буду йому в південь
Дітей колисать.

Йди, мисливцю лютий,
Баюньки-бай,
Зайця-побігайця
Не бий, не стріляй!

Оженився горобець
Оженився горобець
На старій синиці,
А синиця як синиця –
Плете рукавиці.

Щоб тепліше горобцю
На снігу, на морозцю –
Чи сінця внести покіс,
Чи по дрова бігти в ліс.

Є ще в неї інщі дари:
Є ціпок-ясенець,
Круглі сині окуляри,-
Постаріє ж горобець!

Кіт-воркіт
Кіт-воркіт біля воріт
Чеше лапкою живіт.
З’ївши мишу-побіганку,
Що робити по сніданку?

Чи погнати біля хати
Вслід за голубом-гінцем?
А чи вуси-довгоруси
Почесати гребінцем?

Що робити, кіт не знає
За ворітьми у кущі.
А над ним веселка грає,
Золоті несе дощі.

Сніг
Із самого раннього ранку,
Неначе пройшли весілля,
Летіли, кружляли білянки
В байраки, луги 1 поля.

Полотна послали льонові
Од гаю по хатній поріг,
Садам роздали по обнові,
А мати сміється: – То сніг!

То,- каже,- із раннього ранку,
Неначе пройшли весілля,
Летіли, кружляли білянки
В байраки, луги і поля.

А місяць зійшов урочисто,
Побрів до блакитних стежок,
Все небо мітлою підчистив
І зсипав останній сніжок.

Вечори, як сиві котики
Вечори, як сиві котики,
В нас ночують у дворі,
З ними вітру теплі дотики,
Промінь синьої зорі.

Перший бавиться з дитиною:
– Люлі, спи, мале, пора.-
Другий ходить за долиною,
Ясні проліски збира.

Третій вечір в кузні дзенькає,
Лемеші кує, мов жар,
Доки шаблею тоненькою
Місяць виблисне, звіздар.

І тоді вони посходяться,
В хаті сядуть при мені,-
Мати їм дає вечеряти
Борщ і кашу в казані.

Осіннє листя
– Мамо, мамо, пошийте ковдру
Із осіннього листя в лісі,
Щоб зелені, багряні, жовті
І легенькі, немов метелики,
Біля мене жили листки.

А бабуся розкаже казку
Про героїв у Волгограді
І під ковдру з листків осінніх
Покладе мене тихо спать.

І зашепче дубове листя:
– Спи, дитино, бо я з тобою.-
А герої: – Ні, ми з тобою! –
І шумітиме світ у ліжку,
Заколисуючи мене.

Півень
З півнем в нас – одна морока,
Він ночує на току,
Тільки ніч заплющить око,-
Він уже й ку-ку-рі-ку!

Вже йому давала проса,
Хліб покришений, що є,
Поклює, погляне скоса,
Потім знову за своє.

Ну, а тільки ляжу в ліжко,
В сон, як в зоряну ріку,
Він, хитрун, помовче трішки,
Потім знов – ку-ку-рі-ку!

Що робить мені? Ану ж бо,
Хто розкаже, у чім річ?
Чи, можливо, в нього служба
Кукурікати всю ніч?

Бо як зірка блисне згірно,
То в артілі голова
Свій годинник ставить вірно,-
Так, як півень заспіва!

Кораблик
Наш струмок біжить в долині,
Стугну-річку знаєш ти?
У дніпро із нею плине,
Де лежить село Плюти.
А з дніпром у Чорне море
Шлях-дорога немала,
Під високі сніжні гори,
До грузинського села.
Гей, кораблику школярський,
Швидше, дужче пропливай,
У кубанський, чи аджарський,
Чи в грузинський тенлий край.

То-то буде там розмови,
Як побачать ув імлі
Наш кораблик паперовий
З української землі!

Хвалилася гречка
Хвалилася гречка-
Чорновершечка:
– Встану з сонцем попереду,
Вип’ю дощик і росу,
Наточу я в кухлі меду,
Людям в хату понесу.

А ячмінь їй у одвіт:
– В мене теж хороший цвіт,
У колгоспі мене знають,
З мене пиво на весь світ!

А ячменю житній сніп:
– З мене буде добрий хліб,
Я з колгоспниками знаюсь,
Я доспію в десять діб!

З мене, бач, не булка свіжа,
Пироги також не ті…
Але хліб мій – добра їжа
Для мандрівника в путі!

Блискавиця блисне в гонах
Блискавиця блисне в гонах,
Загуркоче грім, як звір.
Сотня поясів червоних
Упаде із неба в двір.

Ну, а ми за тим простежим,
Як заб’ються ручаї,
Поясами підпережем
Білі платтячка свої.

Вірі Павлівні в дарунок
В школу пояс понесу,
Наче блискавки відлунок,
Що скотилася в росу.

Хай зав’яже непомітно,
Хай поносить на часок
Той огнистий, променистий.
Блискавичний поясок.

Підкови
Місяць виклепав підкову
І сміється: – Це моє.-
А коваль говорить: – Знову
Щось заліза не стає.

Місяць другу дзвінко клепле,
Поклепав і зник, і зблід,
У горнилі місце тепле,
На ковадлі синій слід.

А коваль розгнівавсь дуже,
Фартушину зняв з плеча:
– Що ж ти,- каже,- робиш, друже,
В нас заліза нестача.

Місяць кинув ті підкови
Дідусеві-ковалю
І пішов собі в діброви,
Потемнівши од жалю.

Та зате у нас в загоні
З гір високих і крутих
Копитами крешуть коні
На підковах золотих!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір есе краса ясунарі кагабата.
Ви зараз читаєте: Малишко Андрій – Перепілка (Збірка)