Марина Падалко – ти з серця мого вириваєш повільно вірші
Ти з серця мого вириваєш повільно вірші
Шматок за шматком
Щоб біль був якнайгострішим
Ти з серця мого вириваєш вірші методично
В нього нігті вганяєш
Ніби пінцет хірургічний
Ти з серця мого вірші вириваєш по слову
Інфаркт за інфарктом
Некроз за некрозом
Знову
Атор: Марина Падалко
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Олеся Крисько – Якби ж ти слухав стук мого серця Якби ж ти слухав стук мого серця, Та рахував би його удари, Розшифрував би у його герцах Всю потаємність ранкових марень. Якби ж відчув ти чим пахне небо, Пташиних співів весняні ноти, Що невагомо ллються у вуха Якби ж ти знав це, якби ж ти слухав! В передсвітанні, як завжди, знову Ховаю в грудях той […]...
- Христина Головко – Я шлю на факс всі коди мого серця Я шлю на факс всі коди мого серця І ще записую тобі на диск CD, А ти шліфуєш помилки мов скельця Замінюєш слова на звичні дні. Виписую тобі щасливі миті, Усі в рядок, щоб ти запам’ятав Тобі ж всі букви видаються злиті, Обманюєш, що звісно прочитав.. Складаю пазли із красивих ночей Змалювую всі клякси наших […]...
- Аня Тет – Не тривож мого серця у снах Не тривож мого серця у снах Не приходь гірким болем, по ночах Бо загублена наша весна – Не цвістиме вже квітнем пахучим Бо давно вже душа – дощами, І туманами, й снігом сповита Бо журба, що у грудях – каменем Все ще плаче за втраченим літом…...
- Змалювання внутрішньої краси сільських жінок-трудівниць у вірші М. Сингаївського “Від серця поклонюсь” З надзвичайним задоволенням я читаю вірш М. Сингаївського. У них стільки синівської любові до батьків, рідної землі, так багато щирої подяки хліборобам за їх щоденну працю. З глибокою пошаною звертається поет до матері і селянських жінок-трудівниць у вірші “Від серця поклонюсь”. Письменник згадує мамині пісні, які сповнили його серце добром та любов’ю до рідного краю; […]...
- Тарас Шевченко – Марина Неначе цвяшок, в серце вбитий, Оцю Марину я ношу. Давно б списать несамовиту, Так що ж? Сказали б, що брешу, Що на панів, бачиш, сердитий, То все такеє і пишу Про їх собачії звичаї… Сказали б просто – дурень лає За те, що сам крепак, Неодукований сіряк. Неправда! Єй-богу, не лаю: Мені не жаль, що […]...
- Мої вірші Я свою душу оголяю, Свої вірші я вам пишу. Та про кохання я не знаю, Лиш ці рядки я залишу. Вони залишаться навіки. Не зможуть з серця утекти. Але вливаються як ріки. І будуть вічно там текти. Оцінок ваших не боюся! Хоча насмішок не стерплю. А коли так – то засміюся. Й на стежку щастя […]...
- Якби вірші мої уміли воскрешати Якби я знав, як врятувать життя, Якби вірші мої уміли воскрешати. Хоча б ненависні людські серця, Мене можна було б поважати. Якби душу, як вірші, Зарифмував всі негаразди, Їх на листку змили б доші, І я б лапав з небес смарагди. Якби з рядками не згорали, Як згорають почуття в душі. Тоді люди би не […]...
- Оксана Боровець – Коли сніги сягнуть мого плеча Коли сніги сягнуть мого плеча, Охопить тиха віхола повіки – За крок у морок круки закричать, Сполохані ходою чоловіка. У постаті пізнаєш не себе, Роз’ятреного ватрами й вітрами, – Одну погрозу, зронену з небес, Одну монету з проданого краму. Дзвенять вітри і дзвонять у серця До тих, кого трима’ німа сторожа. А я біжу до […]...
- Iren Konst – Тихо. Це ти чекаєш мого голосу Тихо. Це ти чекаєш мого голосу, Ніжного шепотіння, Лагідних доторків губ До твоїх губ. Безболісно І безтурботно ми накриваємося Простирадлом і чекаємо півночі. Чекаємо нового дня сірого мегаполісу. І лише вночі з’являєшся справжній ти. Я хочу до тебе іти І нести Усі твої біди, усі непосильні твої хрести. Іти твоїми слідами босоніж, лише б іти, […]...
- Леся Українка – до мого фортепіано (Елегія) Мій давній друже! мушу я з тобою Розстатися надовго… Жаль мені! З тобою звикла я ділитися журбою, Вповідувать думки веселі і сумні. То ж при тобі, мій друже давній, вірний, Пройшло життя дитячеє моє. Як сяду при тобі я в час вечірній, Багато спогадів тоді встає! Картина повстає: зібравсь гурточок, Провадить речі, і співа, й […]...
- Від серця поклонюсь – Сингаївський Василь Знову чую, мов співає мати, Долітає голос до зорі. І мене виходять зустрічати Край дороги наші явори. Сонце з небокраю Встало рано-рано. Знову розмовляю З вами, рідна мамо. Ви співали дітям колискові, Ніжне серце сповнили добром. Ви життя давали колоскові, Щоб налився соком і зерном. Ваші материнські заповіти, Як найперші на землі стежки. Виростають роботящі […]...
- Марина Курило – На скроні тисне ніч На скроні тисне ніч, немов в Напрузі. Похмуро-сіра і важка Субстанція, З якою ви неначе давні друзі, А разом з тим тримаєте Дистанцію. І вже не відчуваючи загрози У вирі всеохоплючої тиші, Щоразу ти свою життєву прозу Охайно заримовуєш у вірші. Втрачаєш розум в мареві Вечірнім, В обіймах сутінків із запахом Вишень. І світ сьогодні […]...
- Андрій Любка – Я дімедролю. Читаю вірші Я дімедролю. Читаю вірші. Багато бухаю. Багато сплю. Залізаю у сон, наче у нішу. Я матюкаюсь. Але не курю. Я деградую. І пишу вірші. Багато бухаю. Багато сплю. Вилізаю зі сну, наче із ніші. Люблю кайфувати в вечірню пору. Я декламую незграбні вірші. Багато бухаю. Багато сплю. Знаєш, часи стали зліші. Знаєш, начхати мені на […]...
- Юлія Кириленко – Я не вмію читати вірші Я не вмію читати вірші І писати я їх не вмію, Просто часом я ними хворію, Ніби грипом, чи ще чимось іншим. Ось іду я собі спокійно, Перехожим вдивляюсь у вічі, Та не так, як на допиті слідчий, Лише тихо, легесенько, мрійно… Аж раптово хапає за комір, І вперед підганяє дужо, Вітер мій, що за […]...
- Надя Ковалюк – Блукають серця у складних лабіринтах Блукають серця у складних лабіринтах Із гострим бажанням: горіти, любити. Прострілені хмари стікають дощами І їм неважливо, що коїться з нами. Десь там у пустелях сховалося літо, Ще мить – листопади засиплять пів світу. А ти своє небо схиляєш так низько, І все, що здавалось далеким – вже близько. Можливо, за когось ти молишся небу […]...
- Христина Головко – Повільно вводиш самотність мені в вени Повільно вводиш самотність мені в вени І заливаєш, щоб навіки – воском, А осінь тче і з митей гобелени Думки біжать поромами під мостом. Завзято вводиш у мій час – тишу, І цементуєш – щоб навік – в останнє, Свою любов ти мов тягар облишиш, Вона ж осяде у тобі, мовчанням. Оскому слів натягнуть твої […]...
- Надя Ковалюк – Все частіше із серця летять Все частіше із серця летять ВІрші, І чорніші воронячих крил Ночі, А самотність чуттєві листи Пише І здається, у нас вже один Почерк… Залелій мою тугу в душі, Осінь! Бо остання струна вже у ній Рветься, Бо від тиші холодної дах Зносить Й поза зоною віри живе Серце… Ти скажи, може я щось не те […]...
- Герасим’юк Василь – Удосвіта – вірші Удосвіта – вірші. Слова молоді, Хоча й непривітні. І ти прошепочеш отак, як тоді: В сімнадцять, у квітні. І знову запахнуть, і знов зазвучать Твої розповиті. Кому ще потрібна така благодать У сивім столітті? Немов не набридла ця пісня стара В старому сторіччі, Коли настає благодатна пора І душі калічить....
- Дмитро Павличко – “Коли мені не допоможуть вірші… “ Коли мені не допоможуть вірші, То вже не допоможуть лікарі. У сни свої благословенні й віщі Я відійду самотньо на зорі. Тоді прийди, кохана, кроком тіні, Та серця ти за тим собі не рви, Що все життя віддав я Україні, Тобі ж – пучок могильної трави. Я знаю, мила, це несправедливо, Та поділить інакше я […]...
- Василь Симоненко – “де зараз ви, кати мого народу?..” Де зараз ви, кати мого народу? Де велич ваша, сила ваша де? На ясні зорі і на тихі води Вже чорна ваша злоба не впаде. Народ росте, і множиться, і діє Без ваших нагаїв і палаша. Під сонцем вічності древніє й молодіє Його жорстока й лагідна душа. Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто […]...
- Не для тебе мої вірші Не для тебе мої вірші. Не для тебе ці слова. Я не можу себе мучить більше, Бо болить моя голова. Я думав за тобою сховатись, Щоб забуть свого кохання очі. Та більш не можу я вбиватись, Бо її я знову хочу. Не тебе я хочу проваджати. Не тебе я хочу цілувать. Більш не можу я […]...
- Антонич Богдан-Ігор – Вірш про вірші Чоло в долоні похили, Чоло в долоні похили. В вазах строф цвітуть слова пахучі, мов квіти, Крізь шибу туги будеш в очі місяця глядіти. Туман обійме ночі злий, Туман, що в кольорі золи. Півкола на воді Розвівши, Поволі місяць сів. На галузі задуми листя виросте блакитних слів, Заслониш очі тишею, немов руками, а тоді Почуєш […]...
- Юля Миргородська – Перевезення серця з місця на місце Перевезення серця з місця на місце, В надії розгубити усе, що у ньому є. І десь далеко від дому заново народившись, Відчути, що б’ється, що все-таки серце живе. Є у горах престоли, а вітер – єдиний супутник. Подаруй йому тільки лабіринти своїх легень. Ризикни – розведи в різні сторони руки, Світ обійме тебе. Ти мов […]...
- Мої вірші – поезія кохання Мої вірші – поезія кохання, Поезія землі, життя, людей. І часом вони сповнені страждання, А часом божевільніших ідей. Не рідко вони мають світлі ноти, Не рідко пишуться вони, немов пісні, Хоч часом і звучать, як анекдоти, Та часто лиш ліричні і сумні… Вірші – слова, які з душі летять, Які так глибоко занурені у серці, […]...
- Герасим’юк Василь – Я вірші пишу Я вірші пишу Вночі в Прокураві, Я вірші пишу В татовій хаті, Доки сидять Під стіною на лаві Мої предки Вбиті й потяті. Доки сидять, Не зронивши ні слова, Доки сидять, Незворушні, незрушні, Моя душа, Як труна смерекова, Приймає прах, Вивільняючи душі. А звідки той прах, Давно зітлілий? А звідки ті душі, Давно відлетілі? І […]...
- Аналіз вірші Ліни Костенко “Страшні слова… “ Роздуми Ліни Костенко про значення слова в житті людини, про сутність поетичного мистецтва висловлені у вірші “Страшні слова, коли вони мовчать… ” (саме цим твором завершується збірка “Неповторність”). Авторка звіряється: слова – ніби живі згустки, що ввібрали в себе радощі й болі багатьох людей, які їх промовляли. Чутлива душа поета усе це вловлює, тому з […]...
- Олена довганюк – Люди йшли з мого життя Люди йшли з мого життя, Лишаючи на серці шрами. І залишились почуття В щоденнику між сторінками. Людей, що йдуть, я не тримаю, Бо знаю, що напевне не дарма. І тих, що вже пішли не повертаю, Бо вже мене для них нема. В душі вони прірву залишають, Розпаливши в серці біль. Почуття усі вбивають, Не докладаючи […]...
- Антонич Богдан-Ігор – два серця У вечір, в обрії, у спів Підем, обнявшись, перед себе. Мов черепицю із дахів, Зриває вітер зорі з неба. І, відділившись від юрби, Загорнемося в хутро ночі. Хай два серця – два голуби Співзвучно й тужно затріпочуть. 3 квітня 1935...
- Вияв синівської любові до батьків, рідної землі (за творами “Батьківське поле”, “Від серця поклонюсь”) (2 варіант) У віршах “Батьківське поле” та “Від серця поклонюсь” поет Микола Сингаївський оспівує своїх батьків, їх любов до праці. Це прості сільські трударі. Вірш “Батьківське поле” пройнятий любов’ю до рідної землі, наче “батьківське поле за ясенем” потом. У вірші оспівується вічна праця трударя-хлібороба, найсвятіша і невмируща. Бо хліб – це святиня, це символ трудової честі, звитяги […]...
- Семенко Михайль – Серця штори Що тобі каже не мапі море? Яка самотна у присмерк постать! Вирисуються у пітьмі твори – Тоді поїдем у гості. До рідних скель через степи і гори, Через Азію по веселій лінії. А тепер… Затули серця штори, Не буди туги осінньої....
- Отримав ліцензію у вигляді серця Отримав ліцензію у вигляді серця, Гарантію дали на нього до смерті, Залили, як в колбу гарячої крові, Вдихнули ще душу й сказали: “готовий..” Невдовзі навчили літати… мов вітер… Не треба було розганятись так сильно. Стрибнувши у прірву завдовжки в кохання, Запізно помітив… обламані крила.....
- Марина Смагіна – Сніг приходить благословенням Сніг приходить благословенням, Хмари розходяться вже надвечІр – Сяє тоді зоря Віфлеєма, Сяє до кожного, кожному в дім. Шлях світлом зрошує правильний, обраний – Кожному це є дороговказ До року чергового, до самого обрію – Щоб він ніколи, ніколи не згас. З першою зіркою, з першими чарами, З першою вірою в передРіздво Славимо Господа, славимо, […]...
- Ольга Анцибор – Вірші Подруга мене якось запитала Де в мене здібності такі взялись? І чи раніше я вже щось писала, Чи несподівано ці вірші полились? Мені й самій цього не зрозуміти, Я думаю про це з недавніх пір. А вірші йдуть і ніде їм подітись, Вони самі лягають на папір. Вони летять, наче пташки до неба, Вони пливуть, […]...
- Марина Лонська – Не врятує ні хміль, ні Забужко Не врятує ні хміль, ні Забужко, Ураган польового писання. Дістає він солдатську кружку, Й в “нержавійці” горить Оксана. Дістає з кирзача він ничку, Ну і хай посміються солдати, Бо у них такий гарний звичай- Геть усе на кпини підняти. Доламала прозова дівка, Всьому серцю – у вічність закрила. Кляті чоботи – маломірки І до жаху […]...
- Трагедія закоханого серця в ліричній драмі Івана Франка “Зів’яле листя” (1 варіант) Трагедія закоханого серця в ліричній драмі Івана Франка “Зів’яле листя” (1 варіант) Любов до Вітчизни своєї У ньому, як радісна даль, І огнена мука Мойсея, Й “Зів’ялого листя” печаль. / В. Сосюра / “Зів’яле листя”, – так говорить М. Мочульський про ліричну збірку Франка, і згадує слова Платона про людські душї: що Бог розкидав їх […]...
- Тарас Марищук – Перечитувати її вірші Перечитувати її вірші – Ті, що мої, але присвячені їй – це наче різати свої вени, щоразу глибше Та мати потребу тільки в ній. Цитувати з пам’яті рядки, Та сидіти поруч на холодній лавці, У якомусь парку чи зупинці; Вечеряти з нею; Читати вірші відомих поетів; Прокидатись з нею; Шукати на спині сліди її нігтів; […]...
- Дарина Брильова – Серця у тебе нема До мене ти більш не приходь. Чекання – невдячна справа.. Священна людськая плоть Для тебе лише забава. А я це й раніше знала : У тебе палали очі Жадаючим хворим жаром Зламати мене цьої ночі. Ніколи не буде цього! Ти зрадив усе, що міг, Ти сам себе видав словом, І бою не переміг. Йди геть, […]...
- Кучерявий Микола – А знати б твій адрес до серця А знати б твій адрес до серця, Прийти і вічно там жити. І пульсом кохання озветься На тілі, що кров’ю залите. Читати листи і радіти, Щоб погляд світив у палаті. Хотіти замерзнути в літо, А в зиму холодну палати. Із криком, щоб хмари почули, Пророки щоб всі прокидались, І словом не зводило скули, І краще […]...
- Ви всі приречені – я вам писала вірші Ви всі приречені – я вам писала вірші. Як схиблена, шукала рими найглибші. Мені в вас не вистачало трикрапок і ком, Загубилася тераз між рядками цілком… А втім, ви лягали тінями на папері. Стукали гучно у замкнені двері. Вривалися в мою свідомість нахабно, Зривали одяг і дивилися звабно…...
- Я б хотіла писати вірші Я б хотіла писати вірші, Щоб сказати тобі у сні, Як я сильно тебе кохаю І як сумно без тебе мені. Я не вірю, що ти чекаєш Вісточку з неба в вікні, Але все ж я тебе кохаю, Я б хотіла вернутись в ті дні. Тут немає високого пафосу І майстерної гри у словах, Тут-надія […]...
Сич-громовик.