Марія Андріївна – справжній вчитель (за твором “Перший диктант”)

Остап Вишня народився другим у сім’ї, де було сімнадцятеро дітей. Тому він був добре обізнаний з життям багатодітної родини. Про це він пише в творі”Перший диктант”. В сім”ї всього дванадцятеро дітей. В селі, де вони жили не було школи. А батькам дуже кортіло, щоб їх діти вивчились читати й писати. До села, де була школа, “десятки кілометрів туди й сюди”. А ще більшим лихом були чоботи, бо не було їх і не було на що купити. І двоє старших дітей, яким вже настав час ходити до школи, ходили по черзі, через день, у чоботах, перероблених з

бабусиних. Учителька, до якої діти ходили, була дуже старенька і дуже добра. Звали її Марія Андріївна. Її дуже любили всі учні. Вона часто залишала у себе дітей, яким було далеко іти, годувала, вкладала спати. “Сама сидить біля столу та все читає, все читає та кахикає… І коли вона старенька, спала, хтозна”. Було це давно, а її могилу досі квітами прикрашають її колишні учні. І ось, коли хлопчик ходив до школи вже третю зиму, вчителька вирішила провести з учнями третьої групи диктант. Це було для них нове завдання. Тим більше, що писати треба було російською мовою, бо на рідній мові за царя в школах не дозволялось навчати.

З шістнадцяти учнів ніхто не написав добре. Але Марія Андріївна не лаялася, не принижувала гідність дітей, а лагідно їх наставляла. Вона весело сміялась над помилками казала, що треба старатись і виправлятися. Вчителька була добра, щира, любила дітей і вони відповідали їй взаємністю.

Я вважаю, що Марія Андріївна дійсно була вчителем з великої літери. Вона самовіддано навчала дітей, хоча була “дуже старенька й кволенька”, читала людям листи з “далекої солдатчини”. Для неї не було поганих дітей, вона всім була, як мати. І навчала їх не тільки букви читати й писати. Своїм життям, своїм відношенням до людей вона навчала учнів добру, справедливості, людяності. Я вважаю, що саме такою є і повинен бути справжній учитель.