Марта Тарнавська – E pluribus unum



Скінчився гімн. В черзі до мікрофону
Стоїть промовців терпеливий ряд,
І перший з них почав своє вітання.
Не знаю, хто він. Що сказав – не тямлю.
Напевно щось про берег цей гостинний,
Про те, що нам тут раді, що нас жде
Добробут, мир, і продуктивна праця,
Яку тут цінять, як ніде у світі,
Про те, що будувалась ця країна
Руками імігрантів і що ми –
Такі, як всі – майбутні громадяни.
… Ми слухали не раз крилатих фраз,
Що мир хвалили – і несли війну,
Що – обіцявши рай – творили пекло:
Нас не купити

за монету слів.
Та й зайвий труд: хто слухає промову?
А скільки тих, хто слухав, розуміє?
Живі ці звуки всім нам ще чужі:
Між нами і промовцем ще бар’єром
І недовір’я, і незнана мова.
– Та ось я чую: другий із черги
Промовець підійшов до мікрофону.
Це – заповіли – з U. U. A. R. C.
… “Брати і сестри, любі земляки… “
– І понеслося українське слово,
Мов теплий вітер із материка,
Мов весняна відлига з континенту,
Мов запорука, що зима пройшла,
Що йде до літа, і що тут ми – вдома.

1975/1978


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Задивляюсь у твої зіниці скорочено.
Ви зараз читаєте: Марта Тарнавська – E pluribus unum