Марта Тарнавська – N. N. (“Ти, мов поет із сонцем у кишені… “)
Ти, мов поет із сонцем у кишені,
Що ріс тоді, коли росла й трава.
Любов, мов серцекружне веретено –
І крутиться дівоча голова.
Букет, мов зірка, у твоїй долоні –
Каприз хлоп’ячих майже залицянь.
Я вся у вічно юному полоні:
Тобі – моєї молодості дань.
1952
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Марта Тарнавська – “Тобі, що без геройства і без слави… “ Тобі, що без геройства і без слави В покорі зустрічаєш кожен день, – Тобі, чий усміх, мов вітрець ласкавий, Одхмарює обличчя молоде, – Тобі, чиє любові повне серце Пробили леза чотирьох шабель, – Тобі, що прикликаєш дотепер ще Заблуканої долі корабель, – Тобі, що вмієш без надії ждати, – Тобі, що вмієш, як ніхто, простить, […]...
- Марта Тарнавська – Хвала життю Моїй вічно молодій Бабуні, Михайлині Чайковській, в її 75-тиліття. На фотокарточці далекий світ: Під капелюхом віденської моди Ховає грацію своєї вроди Дівчатко, що йому п’ятнадцять літ. Воно не знає ще доріг життя, Що виписані в паспорті у долі: Екстаз кохання, іспитів недолі, Ні болю, що не має забуття. Та вже горить в очах? lan vital, […]...
- Марта Тарнавська – Pursuit of happiness Цвіте бузок за парканом в сусіда. Дівча, що зроду не просило ласки Ні в кого досі – горде, непокірне – Іде, покірно просить скупаря: “Продайте китицю пахучого дурману!” І ось несе, захоплена, букет Коханому – сама, мов той бузок, Розквітла, молода, налита щастям. У власному садку цвіте бузок. Його плекають руки господині, Щоб ріс, щоб […]...
- Марта Тарнавська – “Сонцерадістю день налито… “ Сонцерадістю день налито: Світ воскрес з кам’яного сну. Наче книга, душа розкрита: Зустрічаю нову весну. Знаю: дощ іде смертоносний, Що залишить на серці знак; Знаю: вся ця краса – відносна, Суб’єктивних повна признак. Знаю: все це – оманна зрада: Моя радість і ця весна, – але я навіть мрії рада, Що на мить повернулась, ясна. […]...
- Марта Тарнавська – Das ewig Weibliche Я – земля, Сповнена ласк, Щедра своїм багатством. Тепло моє – життєдайне. Черпай із нього, Мов воду цілющу, Мужність, силу, радість життя. Я – земля. Ти спраглий – я можу тебе напоїти. Ти голодний – я нагодую. Ти самотній – я зігрію теплом свого тіла. Я – земля. Тепло моє життєдайне – Не власне – […]...
- Марта Тарнавська – Зальцбург Константинополь, Неаполь і Зальцбург – Це найкращі міста у світі. Александер фон Гумбольт (Напис на Монашій горі в Зальцбургу) З нових бараків, що на передмісті Сховалися за давній монастир, Щодня опівдні група гімназистів Верталася в життя буйного вир, Щоб юним сміхом, гамором і свистом Міщанський заколочувати мир. Та молоді те вибачити треба, Коли в душі […]...
- Марта Тарнавська – Притягання землі і неба Віз Чумацький на чорному небі Ще ніколи не був так близько: Небосхилу зазорене чудо – Чорна магія вічних зір. Нерозгадану загадку простір У віконця оправив раму І магнітом у небо тягне Непокірної думки літ. Антуан де Сент-Екзюпері У нічному польоті зі мною. Тридцять п’ять тисяч стіп удолині Континент, наче чорне море, Що на ньому лиш […]...
- Марта Тарнавська – Над рікою Вже сірий день між горами розтанув, Мов у долоні кучерявий сніг. Коли йдемо з тобою між каштани – Сріблом алеї стеляться до ніг. З гори, де замок, сходить ніч на місто Поміж ліхтарень стройовий шпалір, І світел мерехтить ярке намисто Над білим містом нині, замість зір. Мов привиди, понад водою звисли Засніжені-замаяні мости. Біжать з […]...
- Марта Тарнавська – Південнокаліфорнійський реквієм Пам’яті Лялі Савицької-Маланчук На твоїй вулиці захворіли дерева. Зрізують їх. Пахне в повітрі камфорою. Тепер тут посадять евкаліпти – ти називала їх – безвстидниці. Вони – як ми з тобою – нетутешні. Але вони – здорові. Їм тут добре. Країна цвіте вічною весною. На дах твоєї хати вишнева бугенвіля Прослала пишноцвітний килим. Довгошия якка ряхтить […]...
- Марта Тарнавська – “де несмертельність, виснена у снах… “ Де несмертельність, виснена у снах, Що їй приносив жертву людський геній? Не весь помер ти. Житимеш в синах, І внуки понесуть в майбутнє гени. І дух живий твій на папері книг, Де віднайде слова твої читач твій, І, може, пам’ять лишиться про них Серед колег в літературнім братстві. І хоч я бачила тебе в труні, […]...
- Марта Тарнавська – Пісня про Зальцбург Були голодні сорокові роки – Нових надій післявоєнний час. В маленьке місто, з-поміж гір високих Прийшла у гості молодість до нас. І загорілись мріями каштани, І розцвіла над Зальцахом любов, І ми – неначе справжні зальцбуржани – Із містом разом оживали знов. Зальцбург, чудесне місто! Ах, неповторні це були часи! Зальцбург – для гімназиста – […]...
- Марта Тарнавська – “Людина вийшла у безмежне море… “ Людина вийшла у безмежне море Із приладом наївного рибалки, Щоб привид щастя, вимріяний змалку, Ловити так, як ловлять альбакора. Щоб уловити те, що невловиме, Якої віри треба і любові! Чи знаєш хоч, завзятий риболове, Своєї жертви вигляд або вимір? Чи не женешся за китом із казки, Щоб власний зміст в стару вложити раму? Чи всім […]...
- Марта Тарнавська – Три відміни Буває: туга – космічна: Quelle est cette langueur qui p? n? tre mon c? ur? – за Верленом. Самотність тоді – це смуток, Це тихий, осінній дощ – Мудрість ранньої зрілості, Що скидає останнє листя дитинства. Буває: самотність – творча: Тоді У вікна твоєї душі Вривається вітер ілюзій: Він розбиває реальність На сотки кольорових скелець, […]...
- Марта Тарнавська – “Ти в моє життя прийшов у вересні… “ Ти в моє життя прийшов у вересні, Поцілунком першим землю зрушив. Ти пішов з мого життя у вересні І забрав у мене серце й душу. Розцвіло моє кохання осінню, Мов багата в кольори палітра. Відлетіло це кохання осінню, Наче листя за осіннім вітром. Почалось воно у сорок п’ятому – Боже мій, це ж майже півсторіччя! […]...
- Марта Тарнавська – Розмова з філософом по дорозі з Гантеру Є. Л. Живеш у горах. Обрій заступили Верхи високі і густі ліси. Чи сходить в душу з гір надземна сила? Чи гріють серце відблиски краси? Чи, може, в лабіринтах перевалів Вузьким і стисненим здається світ І ти догматиком стаєш помалу, Повіривши в єдиний власний міт? Живеш в степах, і обрій, що зоріє, Здається без початку, […]...
- Марта Тарнавська – Хвалю ілюзію Учора тут палахкотіла осінь, Немов Ван Гог пройшов міським бульваром, Покидавши з небесної палітри Доспілу щедрість. Я жила тоді Свідомістю, що спалах цей – останній. Чому ж тепер, здивована украй Незвичною суворістю дерев, Що мов зійшли із образу Сезана, Я думаю про цю закономірність, Мов про болюче непорозуміння? Учора молодість моя – вино У келеху, […]...
- Марта Тарнавська – до самоти Я вернуся… Не довго нам бути в розстанні. Скоро в смутку шукатиму радощів знову, Без запросин прийду, коли промені ранні Поведуть мене в гори на тиху розмову. Ти простиш, але я – непокірна і горда – Мов апостол Христа, відречусь тебе тричі. Я нестиму тобі і зневагу й погорду, Поки вірність твоя знов мене не […]...
- Марта Тарнавська – Читаючи Лесине листування “… хочу їхати в Єгипет на прощу до єгипетського сонця – Вже ж недарма йому такі колосальні святині колись Будовано, – певне ж, воно і силу має колосальну, і що ж таке Якась мікроскопічна бацила проти його маєстату?… “ Із листа Лесі Українки до Н. К. Кибальчич, 15-18 вересня 1909 р. Великий Ра, я теж […]...
- Марта Тарнавська – “Не реквієм тобі – подяки гімн… “ Не реквієм тобі – подяки гімн: Все добре починалося від тебе, Все, що в житті здавалось дорогим, Що радістю зростало аж до неба. Дівча несміле, що в п’ятнадцять літ, Замріяне, чекало на порозі, Ти взяв за руку і пішов у світ По бомбами розгромленій дорозі. Над світом саме загорявся мир, І ми несли – назустріч […]...
- Марта Тарнавська – Мораторій Стадіон футболістів сьогодні Відступили незвичній справі: Тут скликають народне віче – Мораторій проти війни. Ось ідуть: активісти-студенти, Співробітники і професура – Колектив-університет. Ось ідуть, щоб у зіткненні поглядів, На одвертому вільному форумі Передискутувати проблему – Наболілий розпач душі. Ось ідуть несподівано збуджені Цим бажанням прилюдного вислову, І готовістю встати і бути, І назвати себе дисидентами. […]...
- Марта Тарнавська – Балада про срібний ключик В рові, ледь помітний для ока, Неначе порослий землею, Зчорнілий, а може й іржавий, Лежав зачарований ключ. Ходили повз нього недбало: В кого власні кращі ключі, В кого сумнів: ну, що ним відчиниш? От якби він іскривсь діамантом, Якби грався хоч золотом сонця! Підняла я старенький ключик. І ось вдома сиджу вечорами І відчищую землю […]...
- Марта Тарнавська – Бібліотекарка У суботній ясний ранок Я дівчину зустрів: Зупинилася неждано, Сказала кілька слів: “Ах, яке чудове небо! Що чувати там у тебе? В бібліотеку мені треба Щоб ти мене провів.” Падав дощ в суботу вранці, Не знав я, чи іти, Щоб коханій Маріянці Лектуру віднести. Жду, і повна в мене тека. Чую голос десь далеко: “Я […]...
- Марта Тарнавська – Прохід Утікаю від самотніх стін У юрбу, що мов барвистий гомін. Йде зі мною поруч – довга тінь, Що із нею здавна ми знайомі. Пропливають хвилі людських рік, Мов спішать у неминуче море; Шум реклами глушить серця крик, Загадка з усіх зіниць говорить. Курява знімається з-під авт І висить над містом, наче хмара; Тільки думка – […]...
- Марта Тарнавська – Біла ніч Ніч тиха прийшла і свята, Мов молитва, така врочиста. Воістину, Боже дитя Народилося в цьому місті. Прийшла зачарована ніч, Мов в дитинстві почута казка, І світиться людям із віч Братолюбія тепла ласка. Блищить на ялинці горіх І такий же на небі місяць – Та найкращий сьогодні – сніг: Йому в серці найбільше місця. 1954...
- Марта Тарнавська – Запрошення Ах, де ти, лицарю на білому коні? (Вже місяць-молодик чарує вечір І в серця спраглого відчиненім вікні З’явилась знову туга молодеча). Ах, підніми на приязне рам’я? І понеси мене у простір неба, Щоб, наче зірку, віднайшла там я Себе саму – свою любов до тебе. Ах, відірви на мить хоч від землі, Щоб знову я […]...
- Марта Тарнавська – Geiranger Юність Молодечий порив білопінним збігає потоком З гір, де батьком буття – чародійний чаклун-льодовик, – молодий водоспад білим шумом у синяву фйорду. Пахне морем цей фйорд: ось і меви, від моря посли, На зухвальство у даль закликають, на вікінгів подвиг. На підбій, у життя, вирушають гадючі човни. Старість Скрині повні добра: награбовані мудрощі мандрів: Міхи […]...
- Марта Тарнавська – Від автора Das ist die Sehnsucht: wohnen im Gewoge Und keine Heimat haben in der Zeit. Und das sind W? nsche: leise Dialoge T? glicher Stunden mit der Ewigkeit. Rainer Maria Rilke Тихі розмови з вічністю включають поезії двох раніше виданих моїх книжок Хвалю ілюзію (1972) і Землетрус (1981), а також поезії друковані пізніше в періодиці. Є […]...
- Марта Тарнавська – Біржа На біржі життя купуєш Дешеві майбутнього акції Та віриш, мов грач, у щастя І вперто ждеш дивіденду. Хотів би ти, спекулянте, З маленьких своїх інвестицій Отримати зиск потрійний? Хотів би дешеві ліри На тверду проміняти валюту І стати без поту і труду Вдоволеним капіталістом? Та біржа життя не гірша Від славної біржі Нью-Йорку: Тут риск […]...
- Марта Тарнавська – Фонтан Фонтан – чи пам’ятаєш ти фонтан, Що розсипав п’янкий дурман І шуму океан? Цей день – чи пам’ятаєш ти цей день: Душа дзвеніла від пісень – Це був прекрасний день! Так, наче промінь заблис, У тьмі самоти блиснула ти, Так, як ряхтить падолист – Щоб у красі відійти… Фонтан, чи пам’ятаєш ти фонтан, Що розсипав […]...
- Марта Тарнавська – Автопсихотерапія Die Einsamkeit ist wie ein Regen. Rainer Maria Rilke На серце падає знайомий дощ І стоплює солодку грудку щастя. Як віднайти шляхи до світлих прощ, Де радості цілющої причастя? Нема молитви, що змиває біль – Невже й любов – фата-моргана тільки? Палючу спрагу, що гірка, мов сіль, Гашу вином – поезією Рільке. 1960...
- Марта Тарнавська – Весна Soleil – espace – verdure. Le Corbusier Читаю книгу архітекта Ле Корбюзіє. О, творчий людський інтелекте, О, візіє! Мій настрій – списаний із книги На радість дня: Порив весняної відлиги Журбу одняв. Закономірно все і просто: Потрібні лиш: Сонце, Зелень, І простір – Баласт залиш. Архітектурі цій не треба Утоми літ: До розпроміненого неба Нестримний […]...
- Марта Тарнавська – Еротика Немов весінній вітер надлетів І радісну в серця приніс відлигу! Благословенне будь, тепло двох тіл, Що топиш самоти бездонну кригу. Так з надр землі пробившись, джерело Дає розлив гамованій напрузі. Будь, життєтворче радісне тепло, Супутником найкращої з ілюзій. Яка у сонця весняного міць, Що зрушує життя нового повінь! Ключі до незбагненних таємниць В теплі простої […]...
- Марта Тарнавська – Ліхтарі Десь далеко є край, Де немає турбот, Де, мов квіти, ростуть доброта і любов. Але шлях у цей рай Крізь страхіття темнот, Що їх досі ніхто не зборов. Променій, не згасай, моя зірко ясна, Проведи мене в край, де царює весна. Не зупинять мене Темноти вояки: Там – царівна, що серце мені віддала. В неї […]...
- Марта Тарнавська – Ти не знаєш Так до болю, до болю тужно, Так безмежно, жагуче жаль, Хоч і небо ясне-головокружне, І хоч дзвенить-співає зелена даль. Бо не знаєш ти, що саме в цю мить Вітер вістку нам приніс, Що востаннє вже так серце тремтить, І більше не треба сліз. Ти не знаєш, що розстання це час, Що холоне в жилах кров, […]...
- Марта Тарнавська – У лікарні Івасеві Керницькому В очах ласкава усмішка не згасла, Та хтось сипнув туди піском тривоги І впала тінь апатії зловісна На синь зіниць, немов смертельна втома. Чи в кучерях живуть ще сміховинки, Що їх заплів туди заморський вітер? Прилип до лікарняної подушки Жмут сивого безладного волосся. Як розсипати сміх на радість людям, Коли в устах ледь […]...
- Марта Тарнавська – Залицяння Сміялась я: ти – іскра електрична, Солом’яного спалах ти вогню. Твоє тепло бездомних не нагріє. І сміх мій був фривольний, молодий, Мов відгомін давно забутих арій. Як зайчик соняшний плигне в підвал – Чи ж це посол прибув з країни казки? Чи ж це – квиток на подорож до сонця? – Але в очах людини […]...
- Марта Тарнавська – Поворот Мов гість, приходить довгожданий час І – як колись на мрій аеродромі – Гарячим серцем я вітаю вас, Мої далекі рідні незнайомі. І, мабуть, ліпше, як не буде слів: Дозвольте, що піду я між каштани, Послухаю, як гомонить Поділ, На камені історії пристану. Піду, щоб у провулків глибині, Як метушня буденна вже засне там, Знайти […]...
- Марта Тарнавська – Едельвайси Молитовних висот піднебесні божниці Застеляє снігів недоторканий килим. Там шукай джерела чудотворної сили І магічних ключів до життя таємниці. У простий едельвайс чародії альпійські Заховали секрет непорочної вроди. На сторожі його і закон, і природа – В лід закуті верхи, мов у панцери військо. Шпиль здобути не всім альпіністам удасться: Не для всіх вид з […]...
- Марта Тарнавська – діягноз Зенкові Der Tod ist gross. Wir sind die Seinen Lachenden Munds. Wenn wir uns mitten im Leben meinen, Wagt er zu weinen Mitten in uns. Rainer Maria Rilke: Schlussst? ck. Не вирок це – мале memento mori: Затьмарила хмаринка небосхил, Та простір неба – голуба прозорість, І сонця курс – пополудневий схил. Здаля йде ніч […]...
- Марта Тарнавська – Землетрус Моїм синам Маркові і Максимові – Вдумливим критикам, прекрасним друзям Землетрус Лялі – після чергового землетрусу в Каліфорнії На скалі Ріхтера занотували: сім. Якісь щасливі фоторепортери На фільм схопили драматичну сцену: Мурована фортеця подалась І умлівіч розсипалась в руїну. (Тепер – говорять – є такий закон, Що будувати треба сейсмостійко – Нових споруд не валить […]...
Твір згубна влада грошей.