Микита Годованець – Ховрах

ХОВРАХ

Весна ласкавим оком глянула зі сходу…

– Тікаймо, братику! На полі й по ярах

Синіє сніг і скоро пустить воду,

І нам тоді з тобою крах! –

Сказав до Зайчика Ховрах.

– Куди?- питає брат, скосивши око.-

– Туди, де он гора висока

В зеленому вбранні,

Промінням оповита.

Отам життя – веселе, вільне, сите!

Не те що тут, на бідних цих полях.

Зазнаєм щастячка, що бачать лиш у сні –

– Ну що ж,- радіє Заєць,- дальній шлях,

Труди і небезпеки не страшні,

Коли попереду такі щасливі дні!-

І

друзі рушили. Вже й сонечко пригріло,

Зник сніг,

Навкруг зазеленіло,

Земля потроху підсиха…

Якось минає ніч – немає Ховраха.

Стривоживсь Зайченько:- Годинонькалиха!

Де ж він?.. Ага! Знайшов чужу комору,

Заліз і лапки склав!

А хто ж, запінившись, волав

І кликав на високу гору,

Де повно світла, щастя і добра?

– Мовчи, мій брате любий,-

Ховрах йому крізь зуби.-

Коли потрапилась нора,

В ній повно всякого добра,

Чого тепер мені шукати вдалині?!

* * *

В привабні далі осяйні

Запально звав такий Ховрах пузатий

І ніби сам мостивсь до перших лав.

Аж глянь – будує власну хату,

Завів кролів, корівку, курочок,

Тепер спокійно лапки склав

І від воріт новеньких ні на крок.

“Ховрах”. Написана 1960 року. Увійшла до збірки 1961 р., в дещо зміненому вигляді-1963 р., за якою тут і подається.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Дитячий вірш про призидента.
Ви зараз читаєте: Микита Годованець – Ховрах
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.