Головна ⇒ 📌Класична література ⇒ Микола Бажан – Труна Тімура
Микола Бажан – Труна Тімура
Труна Тімура
УЗБЕКИСТАНСЬКІ ПОЕЗІЇ
Він світ громив, жахав народи
Палив міста, топтав степи
І гнав орду свою в походи
Крізь млу кавказької тропи.
До нього йшли по зиск і ласку,
Путі торуючи старі,
Купці Ірану і Дамаску
І генуезькі лихварі
Із джагатайської пустелі
Він звівся привидом кривим,
І многорукий ідол Делі
Повергся в порох перед ним.
Хан з ока ідола рукою
Гранчастий видер діамант
І, вклавши в торбу, взяв з собою,
В свій рудогорбий Самарканд,
Де зібрано в скарбниці світу
Коштовний
Та брилу ковану нефриту
Цінив як скарб найбільший він
Чи в чорних урвищах Турану,
Чи в покладах китайських гір
Раби знайшли в дарунок хану
Зелений камінь-дивозір.
В нім одблиск місяця холонув,
Глибини моря стигли в нім.
Мертвотним холодом відгонив
Він кожним виломом своїм.
Крізь нього видно мертві далі
Безслідних війн, пустих смертей,
І хан знайшов в страшнім кристалі
Останній марний свій трофей.
І він звелів зелену брилу,
Холодний камінь забуття,
Покласти на свою могилу,
Щоб запечатати життя.
Кінчилось все – тривоги
Душі шаленство й ненасить,
І лиш гординя Гур-Еміру
Над порожнечею стримить,
Де зеленавий, плоскотілий,
Недобрий камінь захолов,
Розплівши, як вінок зотлілий,
Словесну в’язь півмертвих мов.
І тільки книга жовтошкура
В свої узорні береги
Вписала повість про Тімура,
Про вік Залізного Кульги,-
Адже не він, владика воєн,
Принісши світу меч і гнів,
Безсмертя більшого достоїн
За книжку пам’ять давніх слів.
Він смертю зник, як смертю виник,
І слід на солонцях присох,
Де йшов, кульгаючи, руїнник
Землі народів багатьох.
Де йшов, кульгаючи, сновида
Безплідних снів, безслідних діл,
Збиваючи до круговиду
Блукання швидкойдучий пил.
І на шляхах земного ширу
Пройшло усе, кінчилось все,
І скреп розпався Гур-Еміру,
І впали башти медресе.
І край надгробка із нефриту
Шар цвілі, тліну й пилюги
Укрив ознаку гордовиту –
Бунчук Залізного Кульги;
Немов крило зловісне птиці,
Мов хижа висохла рука,
Звиса над каменем гробниці
Це чорне пасмо бунчука.
Під бань розколотих зіяння,
Під черепи лунких склепінь
Лягла тінь пам’яті остання,
В зелений камінь вкута тінь.
Нехай цю тінь за нагороду
Собі гордень той визнає,
Що з рук безсмертного народу
Безсмертя не дістав своє.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Микола Бажан – Нічний рейс Нічний рейс Ю. Я. Підноситься зневажливо рука, І щерблене перо, неначе шпага, гнеться, І пада, зломлений, в покресленій чернетці Рядок, мов щогла неструнка. Та напина вітрила плавні строф, Скрипить холодним тростом літер Вітер Вишуканих катастроф. Шукання катастроф, і мандрів, і натхнень – Утіха всіх утіх, розрада всіх розрад. Хай спиняється твій патетичний фрегат, Фрегат патетичних […]...
- Бажан Микола – Любисток З-під вій – блакитна тінь, ознака нестеменна, Й рожевий слід лишивсь на грудях де-не-де, А він уже ступив ногою у стремена, І кінь його баский вже гривою пряде. Лишилася сама, коханка безіменна, І дивиться на путь, де курява паде. Одного вечора, як праця цілоденна Кінчиться геть, вона дитину приведе. Та в хаті прокричить недовго немовля, […]...
- Микола Бажан – Елегія атракціонів ЕЛЕГІЯ АТРАКЦІОНІВ Із чорного стебла баска сівба важких басів, і флейти метушня баска на рині голосів. Різкий плижок, зухвалий скік, сухий, як дріб, галоп, і флейт одчай, цих флейт баских над ямами синкоп. Крутися, світ, крутися, цирк, крутися, карусель! І гостроверхий фейєрверк злітає над усе. І день – у смерк, і ніч – у смерк, […]...
- Микола Бажан – Будівлі БУДІВЛІ I. СОБОР У тіні пагорків, процвівши потаймиру, Звучить колона, як гобоя звук, Звучить собор камінним Dies irae, Мов ораторія голодних тіл і рук. Встає огонь святобливої готики, Як ватра віри, як стара яса, І по-блюзнірському піднеслись в небеса Стрілчасті вежі – пальців гострих дотики. Рукою обійми холодні жили твору І дай рукам своїм німим […]...
- Микола Бажан – Сліпці (Уривок із розділу другого) СЛІПЦІ (Уривок із розділу другого) – Я не товариш вам, діду, Й не недруг, Хоч і приблуда сліпий між людей, Ні датку собі ні дівчат товстобедрих Я не шукаю… Ви, діду, ачей Не перший десяток вакуєте з лірою І знаєте добре сліпецькі путі, Що я їх ніколи не взнаю, Не зміряю… Діду! Скажи – чи […]...
- Микола Бажан – Нічні концерти Микола Бажан Нічні концерти І. КРИНИЦЯ ЛЕОНТОВИЧА … І він серед степу спинився, вслухаючись в гони і гони, У луни і луни епохи, в сполохані людські серця. Вони напливають – ці шуми, і думи, і гомони, й тони. Немає для серця і пісні ані тишини, ні кінця. Гармонія степу хвиляста, колосся співучі поклони, Хорали могутнього […]...
- Микола Бажан – Зустріч на перехресній станції ЗУСТРІЧ НА ПЕРЕХРЕСНІЙ СТАНЦІЇ Розмова трьох Перехресна станція. Рівні й блискучі рейки колій ведуть подорожніх у всі кінці. Тут відбулась зустріч трьох, що їхні колії нарешті знову зійшлися на цій станції. Там, де колія веде вперед, на грані стиків блищить зеленим вогником семафор у майбутнє. Його поставлено на межі доріг та націй; і лише хоробрі […]...
- Бажан Микола – Брама (Будівлі) У грі нелюдській, В спразі неприродній, Потрясши ланцюги прикрас, Важкою зморшкою напнувся владний м’яз, Обняв краї Спокійної безодні. Підніс, Як пожаданний келих, Широку браму в вишину, Широку браму, Грішну і земну, Мов круглий перстень на руках дебелих. І творчий хист, Що не втомивсь, Не вистиг, Снопи принадних зел на камені поклав, Як груди дів, Гарячих […]...
- Микола Бажан – Політ крізь бурю МИКОЛА БАЖАН ПОЛІТ КРІЗЬ БУРЮ Поема Пружнаста віхола – Прудка підпора крилам. Боріння. Зрив. Упертий рев стрибка. Як нудно пахне тулуб літака Розпеченим металом і мастилом! Як ухають, працюючи навзаводи, Мотори! Вигук. Вихлоп. Спазм. Виття. Брести крізь ніч, В морозній хузі плавати, Нести моє малесеньке життя… Напружено, аж пальці побіліли, Чіпляюсь за дюралієвий плинт І […]...
- Микола Бажан – Гофманова ніч Гофманова ніч По рубаних щаблях – в провалля, в яму, в тьму, По рубаних щаблях, по сходах обважнілих, І по обвислих, висклизаних схилах – В брухатий льох, в заброьохану корчму. В корчму без вивіски, без назви і наймення, В корчму скажених бюргерів, голодних волоцюг, В корчму фантастів, візників і шлюх, В корчму огидного й ганебного […]...
- Бажан Микола – Собор (Будівлі) У тіні пагорків, процвівши потаймиру, Звучить колона, як гобоя звук, Звучить собор камінним Dies irae, Мов ораторія голодних тіл і рук. Встає огонь святобливої готики, Як ватра віри, Як стара яса, І по-блюзнірському піднеслись в небеса Стрілчасті вежі – Пальців гострих дотики. Рукою обійми холодні жили твору І дай рукам своїм німим Піднести серце власне […]...
- Бажан Микола – Пильніше й глибше вдуматися в себе Пильніше й глибше вдуматися в себе… Ти звівся й стверд у лютій боротьбі, З кісток і тріщин викладений склепе, Маленький космос скривши у собі. Там в’ються смерчі крихітних галактик, Двигтять рої движких мікро-плеяд. Там кожен образ, світла й світу клаптик, Вкладається у нерозривний лад. Чи на космічні сфери справді схожі Півкулі ці, вражаюче малі? Чи […]...
- Микола Бажан – Дорога Дорога Ретельно тіні складено в штахети, І над пустелищем степів, Як хвіст скаженої комети, – Огонь рахманних вечорів. Упали тіні гострі осторонь! Чіткіш лягли риски гілок, Перехилившись в темну просторінь Кущі здичавілих зірок. Іду, й дороги переламані, Гнучись, плазують із-під ніг. Так важко на жорстокім камені Класть лінії твердих доріг. Так важко на жорстокім камені […]...
- Микола Бажан – Пісня бійця Бійці виїжджали і коні іржали (Стримано в стременах сталь дзвенить), А дим терпкий у полі, А в полі дим іржавий, І слина з кінських губ – немов ковильна мить. Дібровою загін бійців поїхав, Підковами клепали коні путь, І лязк шабель, і брязкіт піхов У тиші чорній чуть. Насували на лоба папахи, Ковтали піль міцний, солодкий […]...
- Микола Бажан – Кров полонянок Кров полонянок Б’є космогрудий кінь копитом на припоні. Кипить на дні подовбаних барил Солодке молоко розпалених кобил. Пахілля пахнуть, дикі та солоні. Войовники так сплять, що смерті не почули б, І нерухомо на землі лежить Узор карбований могутніх верховіть, Мов левня мускулястий тулуб. Додолу хиляться рясні кущі багаття, І дим струною в небозвід зіперсь. Рвучи […]...
- Микола Бажан – Слово о полку Слово о полку Масивні коні, п’яні коні Мотуззя рвали, пруги шлей… Тягли в проклятім перегоні Тупі потвори батарей. Услід подоланій колоні Тьма волочила мокрий шлейф. Квадратний крок і коней і людей Котився в строгім ескадроні. Бійці замислились – ачей Іржатимуть ще їхні коні Перед атакою на лоні Бездонних галицьких ночей. Ніч одступу. В арієргарді Йде […]...
- Бажан Микола – На луг лягло благословіння снігу На луг лягло благословіння снігу – Хитливий переплив і перелив сніжин, – І я мовчу, немов читаю книгу Великих, тихих, лагідних таїн. В п’янливому, сповільненому смерку Кружіння серця. О солодка млость! Пурпурні снігурі, як змахи фейєрверку, Пронизують сріблисту високость. Я йду, й мовчу, і тепло марю снами, Я на долонях тиші розтаю, – Кристалик, зведений […]...
- Микола Бажан – Біографія З юних дебютантів другої половини двадцятих років Бажан єдиний устиг за короткі п’ять хвилин до “дванадцятої” (1928 – 1931) вивершитись на богатиря поезії нашого сторіччя. Його виступ із першою книжкою стався в час, коли кремлівський Вій уже показав пальцем на викритого Кагановичем автора “Синіх етюдів” і “Камо грядеши”. Москва вже йшла в другу фронтальну атаку […]...
- Бажан Микола – Політ крізь бурю Пружнаста віхола – Прудка підпора крилам. Боріння. Зрив. Упертий рев стрибка. Як нудно пахне тулуб літака Розпеченим металом і мастилом! Як ухають, працюючи навзаводи, Мотори! Вигук. Вихлоп. Спазм. Виття. Брести крізь ніч, В морозній хузі плавати, Нести моє малесеньке життя… Напружено, аж пальці побіліли, Чіпляюсь за дюралієвий плинт І прислухаюсь, як гребе під крила Густенну […]...
- Бажан Микола – Папороть Мов скарб старий – цей місяць-білозір, Мов сни старі – ці хмари білопінні. І бачу я: в тривожному тремтінні Поганська ніч лягла на чорний бір. Снується дим опівнічних офір. Несуть жерці на слані рядна лінні Німим богам свої дари уклінні: Прозорий мед і соковитий сир. Поганська ніч – таємний час оман. Пливе з озер мережаний […]...
- Майстер Залізної Троянди (пам’яті Юрія Яновського) Микола Бажан Микола Бажан МАЙСТЕР ЗАЛІЗНОЇ ТРОЯНДИ Пам ‘яті Юрія Яновського І от я знову чую твоє дихання, твій нешвидкий, приглушений голос, твої стримані, але внутрішньо гарячі слова; чую широку музику твоїх мрій і сподівань, узорну гру твоєї уяви і звучне відлуння пережитих, дбайливо збережених у твоїй пам’яті спогадів, радощів і болів, твоїх нечастих днів світлих і […]...
- Бажан Микола – Будинок (Будівлі) Мов райдуга, що викута в гамарні, Уже нагнувсь над домом віадук, Але ще юрбами навколо ходить гук, Стає в стовпи громохкі й незугарні. Стовпи громохкі. Палі риштувань. Підойми зігнуті. Поламані домкрати. Кипить могутніх будувань Гарячий бунтівничий кратер. В’їдається у степ завзята праця та, Як смерч, поставлений донизу головою. Трясе рівниною і двигає горою, Мов аркуші, […]...
- Микола Костомаров – Соловейко СОЛОВЕЙКО Зелений сад, зелений сад. Зеленая могила! Зелений сад вдяга весна, Могила забриніла! Як гарно слухать, коли в ніч Маленький соловейко В квітках затлямка, засвистить Так приязно, любенької А тут вони ведуть танок! Хто гласи їх розлічить? Хто передом із їх іде? Хто зорі перелічить? Той на тополі, ті в кущах, Ті в вербах, ті […]...
- Микола Вінграновський – Синє Червоні ружі синьою водою В саду учителя я поливав. Тремтіли мушки чорні наді мною, Благеньку хмару вітер колисав. На вікна вився виноград зелений, Немов землі несказані думки. Дуби гойдались, і тремтіли клени, Вгорнувши небо в стомлені гілки. А поза тином, вибитим вітрами, Жили шляхи, і села, і міста, Жили народи, вгорнуті віками, – І кожен […]...
- Твір на тему: Ніколи в серці не зітреться суворий карб тих днів і тих подій. (М. Бажан) “Ніколи в серці не зітреться суворий карб тих днів і тих подій… “ (М. Бажан) Війна! Якою б вона не була, – це найбільше зло на землі. Від переможного травневого салюту минуло вже чимало часу, та в нашій пам’яті живуть і житимуть подвиги героїв, звершені у дні війни. Вони оспівані в багатьох творах митців нашої […]...
- Микола Вінграновський – У білім сні, у білім сні зимовім У білім сні, у білім сні зимовім, В землі під серцем ворухнулася весна, І тінь конвалій синьоголосна Нам почала весну в своїм пахучім слові. Зеленим голосом сади зовуть зозулю, Зелений борщ збігає на плиту. Розплющив очі вітер на цибулю, Картопля дивитьсяі у землю золоту. Початку золотий і Наш провесню повернень! Я думаю передчуттям весни, Передчуттям […]...
- Микола Руденко – Листя на вербах од вітру дрижить Листя на вербах од вітру дрижить. Тінь від хмаринки по травах біжить. А пастушок, загубивши батіг, Росяним лугом за тінню побіг. Хлопче, ти хочеш привласнити тінь? Адже вона – не корова й не кінь. Ген перебігла озерце і гать – Ані затримати, ні налигать. Та не зважай на науку пісну – Не розгуби цю жагу […]...
- Микола Вінграновський – Над Чернівцями вороняччя Над Чернівцями вороняччя, Над Чернівцями голуби, І поетичним щастям плаче Михайла погляд голубий, І сміх, і шепіт серцю милий, Гуцулки погляд чорнокрилий, Як птича тінь, небесна тінь! Під небом зустрічі й розлуки Карпатських вин таємні руки Нам загойдали далечінь. І час гойдається, і гори, І день, і ніч, і щастя, й горе – Чи не […]...
- Микола Вінграновський – На золотому столі О. довженку Над безоднею світу багряна скала Стоїть і хитається в хмарах синіх. На білому тлі золотого стола Відбилися пера стальні і гусині… Там Пушкін під зорями і Тарас, Там Лєрмонтов плаче вві сні і лютує, В рожевих зірницях там вітер погас, 1 тиша колиску собі гаптує. Встають під скалою і сонце, й гроза, І […]...
- Микола Вороний – Інфанта ІНФАНТА Різьблю свій сон… От ніби вчора ми Зійшлись,- і стріча та жива. На землю тканками прозорими Лягли осінні дерева. Акордами проміннострунними День хвилював і тихо гас. Над килимами вогнелунними Венера кинула алмаз. У завивалі мрійнотканому Дрімала синя далечинь,- І от на обрії туманному Замиготіла ваша тінь. Дзвінкою чорною сильветою Вона упала на емаль, А […]...
- Микола Вінграновський – Ще молодесенька Ще молодесенька. Навшпиньках не ходило Її ще серце під вікном любові. І от вона співає “Подоляночку”, Ї, над кульбабами співаючи, літа… Із відрами по березі дніпра Вона іде в червонім намистинні, І тінь її, і відер тінь гойдлива Ідуть із нею-гойда-гойда-хить… У синіх відрах листя лопушині, Але нараз – вода з-під них і хлюпне На […]...
- Микола Вінграновський – І липи темна тінь І липи темна тінь, горіха тінь прозора… В мені озвалося сріблясто-голубим, Коли учора, вчора-ізвечора На сизім вогнищі дрімав між нами дим, І шепітливі руки говорили До рук моїх в солонім забутті, І говорило поле, і могили, І я казав собі у темноті: Не назову тебе. Хоч знаю, Що прийде час і назову. І від дунаю […]...
- Соловейко (скорочено) – Костомаров Микола Зелений сад, зелений сад. Зеленая могила! Зелений сад вдяга весна, Могила забриніла! Як гарно слухать, коли вніч Маленький соловейко В квітках затлямка, засвистить Так приязно, любенько! А тут вони ведуть танок! Хто гласи їх розлічить? Хто передом із їх іде? Хто зорі перелічить? Той на тополі, ті в кущах, Ті в вербах, ті в калині… […]...
- Микола Руденко – Ранкова молитва В плавнях світанкової пори Ляж у трави – не дихни, замри. Дух конвалій плине у гаю. Дятел силу пробує свою. Бурий, мов над озером туман, Рохне поза вільхами кабан. Із гніздечка випаде яйце… Та не це спостерігай, не це! Ген схилив султани очерет. Поза ним – гіллястий мінарет. В нім зелений хлюпає вогонь, А кора, […]...
- Микола Руденко – Цвинтар над Вітою Десь тут шлях свій починала Віта, Туманами сивими повита. Від ріки, яку шукати годі, Залишилась назва у народі. Віта, Віта! Мрійники-поети Тебе мають антиподом Лети. Ти – Життя. А хто ж із нас не мріє Про сонет, що вічністю зоріє?.. У заплаві,- може, трохи вище,- Є старе селянське кладовище. Тінями синівської любові Похилилися хрести дубові. […]...
- Микола Руденко – Вже в тебе випадають зуби Вже в тебе випадають зуби – Порозумнішати пора. Сиди тихенько біля груби,- Хай рана гоїться стара. Ти все зробив, що міг зробити, – Були атаки та бої… А де й кого сьогодні вбито – То вже болячки не твої. Іще лишив тобі чимало Зелений світ, весняний гай. Зорею небо в роси впало – Йому служи, […]...
- Павло Мовчан – Карбівник Збігає життя, проходять і дні спотикальні. Лежить, мов наріжник терпіння, спростований камінь, Байдужий до часу, глухий саморослий, Укотре, укотре об нього душа спотикається боса… На ньому чи з нього підносився погляд далекий, Білились полотна, і сніг спочивав, мов лелека. На ньому вода полишала глибокі позначки І долю свою сполучала з минулим завбачно. Безсмертя своє покладали […]...
- Микола Руденко – Час пливе, а я живу, як тінь Час пливе, а я живу, як тінь. Мертво в душах, порожньо і глухо. Жду не лицарів, але прозрінь – Пломінкого воскресіння духу. Дух, що воскресає з небуття, Хай гранують зорі – ювеліри. Бо навчило нелегке життя Гордим лицарям не йняти віри....
- Микола Руденко – Можливо, ти не Пенелопа Можливо, ти не Пенелопа, Та в цьому небагато зла: Ти не на острові жила – Таке життя, Така Європа. Моє чуття сивоголове Не дбало про рожевий грим: Його вело правдиве слово – Римоване чи то без рим. Нехай воно не одописне. Хай пахне сваркою сливе – Та одописне слово Скисне. А це, мужицьке, проживе. Хіба […]...
- Микола Вінграновський – Гоголю В Холодній Балці ніч відьмача, Чорти в зеленому чаду, І на вогні стегно теляче Чортам обслинює губу. В Холодній Балці Сіра Відьма З винових ходить королів. Ця Сіра Відьма ще свобідна, І носик їй свобідно впрів. В Холодній Балці над лиманом Нирки пірнають в золоте. І Сіра Відьма крупним планом Собі коханнячко плете. Вона плете […]...
Патріотичні мотиви творів т шевченка.