Микола Костомаров – Соловейко

СОЛОВЕЙКО
Зелений сад, зелений сад.
Зеленая могила!
Зелений сад вдяга весна,
Могила забриніла!
Як гарно слухать, коли в ніч
Маленький соловейко
В квітках затлямка, засвистить
Так приязно, любенької
А тут вони ведуть танок!
Хто гласи їх розлічить?
Хто передом із їх іде?
Хто зорі перелічить?
Той на тополі, ті в кущах,
Ті в вербах, ті в калині…
Один біля могили сам
Співає на ялині.
Щебече він – не то співець
Віршами люб’язними
Кохання й радість розділя
З серцями приязними.
Затьохка

він – не то біди
Оплакує людськії,
Жаль ллється в серце, як в квітки
Крапельки дощовії.
От застогнав, і от замовк…
Терликнув – вп’ять залився,
Не то співець в останній раз
Із миром розпростався!
І в небо думкою влетів,
Між зорями співає,
А странній спів його людей
Уже не порушає.
Співає пташка, і ніхто
Не взяв її в примітку!
Співа співець – ніхто йому
З душі не кине квітку!
Одно серденько між всіма
Глас пташин розпізнало,
Одно серденько пісня та
Співцева розрушала.
І цілий день смутна, тиха
Самотняя могила,
А вранці зомнята трава.
Де дівчина сиділа.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Галерея вічних образів.
Ви зараз читаєте: Микола Костомаров – Соловейко
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.