Микола Руденко – Ангел

Related posts:

1. Микола Руденко – Читачам поезії Не шукайте родзинок, читаючи вірші.- Так лиш діти примхливі розжовують здобу. Члени вашого тіла не кращі й не гірші – Просто разом вони творять вашу особу. Хліб – не хліб, якщо зліплений він Із родзинок – Ти голодний залишишся в хлібному морі. Навіть Всесвіт безмежний ніколи б не виник, Якщо зорі лишити – самі тільки […]...
2. Микола Руденко – Лілея Де небо зажурилось над землею, Де голос пташки завмирає в кленах, Серед латаття водяна лілея – Мов білий Сіріус між хмар зелених. Але щоб дух людський у неспокої Дістав наснагу від її цвітіння – Серед намулу й гнилизни слизької Повинно в муках корчитись коріння. Раніш далеко від людського ока Вона з коріння візьме лушу білу […]...
3. Микола Руденко – Українське небо Над Україною небо, коване в кузні громів, Бурями переоране, мов штормовий океан. Вдень і вночі снуються пасма їдких димів, І на козацькі плавні падає чорний туман. Не застогну від того, що перерита земля – Всюди вона сьогодні здиблена дном догори. Тут іще є вербиця та на лужку теля, І до старого тину хиляться явори. Може, […]...
4. Микола Руденко – Мордовська кутя Ніч зменшилась, А день почав зростати. Освячую тебе, Фантазіє людська! Та мить і є дитя, Якого Божа Мати Із хмар звільняє, Мов із сповитка. Дитина – Світло. Час з людським обличчям, Це правда Всесвіту – І я вклоняюсь їй. Ми сядемо за стіл – Христа звеличим. І не одна сльоза Впаде з-під сивих вій. Кутя […]...
5. Микола Руденко – Ант і орел Коли кремезний ант поставив зруба, Щоб мати добру хату для дітей, Старий орел з-під хмар спустивсь На дуба Натомлений носій лихих вістей. Орел Даремно ставиш хату в цьому полі – Я небезпеку вгадую здаля. Ант Що тямиш ти у хліборобській долі? Поглянь, яка земля… Яка земля! Орел Ти, чоловіче, не шануєш роду – Твоїх дітей […]...
6. Микола Руденко – Хтось тисне з хмар на землю Хтось тисне з хмар на землю, тисне Люто, А ми повинні небо підпирать. З чужинських стріл вливається отрута У нашу кров, коли йдемо на рать. І небо падає в холодні трави, Коли нас братство в землю зарива. Лише у зорях відгомоном слави Звучать востаннє мовлені слова. А там, дивись, ідуть сини змужнілі І знов беруть […]...
7. Микола Руденко – Запрошення Заглянь до подвір’я, сідай біля тину. Тут двері відчиняться в кожну хатину. І в білому кухлі жіноча рука Тобі на вечерю подасть молока. Захочеш, то буде і чарка, й пряженя. Якщо не жонатий, тут швидко оженять. Занидіти в смутках тобі не дадуть, І навіть толокою хату складуть. З рідкого вапна вишумовує піна. Спідниця підтикана, голі […]...
8. Микола Руденко – Споглядання хмар Годинами я споглядаю хмари, Мов рух життя, що з волі долина: Ген під горою купчаться отари, Ген забіліла кіньми далина. Можливо, щось я створюю в уяві, Для злету мрій не пожалівши крил, Та все ж дивуюся оцій появі: Бач, мавпа видерлась на небосхил. Відтак поволі промина година – І вже неквапне око відзнача: З тієї […]...
9. Микола Руденко – Небо А небо не змінилося – так само Сідає сонце і хмарки пливуть. І сто заграв зненацька за лісами Скривавлять дум моїх тернисту путь. Так, небо не змінилося. Єдине, Що здатне душу втішити в снігах. Із світанкових хмар у серце лине Болюча, нерозгадана снага. Підводиться гіркою таїною Невільницької долі дивний знак: Раніше синь оту, що наді […]...
10. Микола Руденко – Крило і колесо Коліс природа не створила І навіть не дала ідей. Зате були у неї крила, Що в небо кликали людей. Здригнулося планетне тіло, Озвався гомін у зірках, Коли внизу заторохтіли Колеса на материках. І все ж земля була, мов кара, А світ вузький, мов погрібець: Орел висміював Ікара, Хихикав підлий горобець. Але Ікар, нап’явши крила, Стрибав […]...
11. Микола Руденко – Якщо твої товариші Якщо твої товариші Не ділять дум твоїх віднині, – Не дай торкнутися душі Рукам, що зраджують святині. Хай твердить той, хто втрати в зір, Що ти, мовляв, ідеш не в ногу. Якщо ти віриш – значить, вір, Шукай в земному неземного. Серед хвальби і хизувань, Де кожен прищ – суддя верховний, Нехай сліпа міщанська твань […]...
12. Микола Руденко – Надія Як від стовпа і до стовпа, Де дротом птаство володіє, Так доля табірна скупа Проводить серце повз надії. Мовляв, це в сейфі хтось трима: Під осінь воля нас чекає… Та пройдуть осінь і зима, Але надія не зникає. Серця довірливі людськії! Якщо оповідати чесно, То поміж нами є такі, Що в таборах тридцяту весну. Для […]...
13. Микола Руденко – Я не вмирав ніколи Я не вмирав ніколи – я живу З тих пір, як води землю оросили, Ні, я не вірю в темряву могили – Я вірю в сонце, квіти і траву. Без них я тільки безтілесна тінь – Вони володарі мойого тіла. Але душа… Вона завжди летіла Кудись у позахмарну височінь. Та раз людська душа не помира, […]...
14. Микола Руденко – Граки відлітають Граки зимують десь на Україні. Вони в мордовське небо піднялись – І потемніло всюди. Чорні тіні На землю кинула холодна вись. Дивлюсь – і заздрю: десь по нашім Полю Гулятимуть ці птахи до весни. Усе живе на світі має волю – А в мене вільні, може, тільки сни. Та цур йому! В моїх очах сьогодні […]...
15. Микола Руденко – Цей тихий край Цей тихий край, озерний світ Я над усе люблю – Як жолудь любить пружність віт І як зерно – ріллю; Отак, як річка любить ліс, А журавель весну,- Бо тут я піснею проріс І тут навік засну. Але, поринувши в журбу, Вербиця не засне. Якщо ти любиш цю вербу, То пом’яни й мене. Бо знаю: […]...
16. Микола Руденко – Одна умова є між нами Одна умова є між нами: Якщо ти мій надійний друг, Умій прийняти грізні злами, В яких скресає вільний дух. Не відвертай від них обличчя, – Штормами зморений, греби Туди, куди звитяжно кличе Веління совісті й доби. А треба вмерти серед поля – Вмирай безстрашно, мов пророк. І знай, що то не наша воля, А поклик […]...
17. Микола Руденко – Визнання Довго я виходив із війни, Пробивав духовне скам’яніння. Вірші давніх літ… А де ж вони? Бракувало щирості й уміння. Щирості?.. Напевне це не так. Це мені, сказати б не по чину: Я на хитрування не мастак – Треба іншу бачити причину. Відшуміли сили молоді, Інші обживаються причали. Я поетом став лише тоді, Коли всі великі […]...
18. Микола Руденко – Поезія – не жарт Поезія – не жарт… Вона – Це теж космічна битва. Вона і мати, і жона, Присяга і молитва… Є тіло, розум і душа – І все це прагне руху. Поезія для нас лиша Живі кристали духу. І кожен отакий кристал – Не паперовий клаптик: У кім вогню астральний шал, Зародження галактик. Якщо серед нових машин […]...
19. Микола Руденко – Чи прокленем, чи возвеличим Чи прокленем, чи возвеличим Ми, солоніючи від поту, Оту непізнану істоту, Яку історією кличем? Чи занімієм з горя-жалю, Коли, не знаючи кордонів, Вона кістками міліонів Знов нашкребе свої скрижалі? Навіщо їй оті страхіття? Ми – полум’я в її горнилі Чи, може, атоми в чорнилі – Півслова за одне століття? Ну що ж, – нехай… Аби […]...
20. Микола Руденко – Черниці Здригнеться гай гіллям напругим, Повіє запахом суниць… Концтабір там, де в тридцять другім Вбивали молодих черниць. Де підіймали їх на леза Гвалтівники тупі, брудні… До дроту тягнуться берези – Чернички в білому вбранні. Ні, їх оплакувать не варто: Вони нас бачать крізь дроти. Вони зійшлись на Божу варту, Щоб наші душі вберегти. Щоб вгамувати біль […]...
21. Микола Руденко – В лікарні Концтабірна лікарня сіріє на горі – Із дерева і глини облуплений барак. Якщо сюди приводять поранення старі – Умій перепочити, щасливий неборак. Щороку випадає тут ніжитись мені – Аби хропів не вельми під ковдрою сусід. Від ганку видно волю – масиви ізбяні. Яка похмура сірість – цей дерев’яний світ! Так само будувались ще в домонгольський […]...
22. Микола Руденко – Кочовики й землероби 1 Навіщо стіни класти? Є колеса. Є дах із повсті й шкіри. Є степи. Є різнотрав’я й ковилові плеса – І все твоє, куди лиш не ступи. Є вільний рух – возам немає впину. Є піт, є кров і на дорогах пил. Не полічити гриви й кінські спини: Що в небі хмар, що на землі […]...
23. Микола Руденко – Провина перед Всесвітом З тобою разом народилось Слово, Якому слід звучати на вітрах І проростати правдою в дворах, Та ти побачив: люди, наче сови, Мовчать – Бо ними володіє страх. Принишклі, без’язикі, між хатами Вони покірно в сутінки бредуть. Над ними тисне темряви могуть. Ти теж мовчиш. Тремтячими вустами Ворушиш – Та тебе ніде не чуть. А слово […]...
24. Микола Руденко – Ну навіщо стільки заліза Ну навіщо стільки заліза – Нари, двері, гратовані рами? Все одно я зненацька пролізу Крізь щілину тюремної брами. Все одно я піду на волю – Духом вийду, якщо не тілом. Обійму, мов сестрицю, тополю. Навтішаюся світом білим. Помолюся до зір серед жита, Заночую в копиці сіна – І піду, щоб у людях жити Доти, доки […]...
25. Микола Руденко – Рима До рими байдуже мені – Ні, не вона хвилює вічно. Хвилює дух, що у вогні Живе могутньо, вулканічне. Він сам не відає, чому Прийшов сюди. де стогнуть люди, – Де у пекельному диму Його на хрест пошлють Іуди. Той пломінь щирий не шукай В брошурі чи газетній гранці – Знаходити його звикай У сонячнім протуберанці. […]...
26. Микола Руденко – З долини, де часу воли ліниві З долини, де часу воли ліниві Гойдали Розум в тихому візку, Пішов орач на галактичні ниви, Де зорі – ніби зерна в колоску. А телескопів лупоокі вежі Ворушаться у темряві нічній: Невже Земля самотня в цім безмежжі І цілий світ належить тільки їй? Невже увесь той шал, усі стихії Гриміли задля того у віках, Щоб […]...
27. Микола Руденко – Сон в’язня 1 Мені наснилося, що я помер, Що із драглистих форм мойого тіла Астральна сутність вийшла – І тепер Вона до невідомих сфер летіла. Ні з чим не порівняти почуття, Яке мене вело. То не скорбота, А радісна симфонія Буття – Я жив, неначе променева нота. Порвались пута. Я – крилатий дух. Весь Безмір – мій, […]...
28. Микола Руденко – Щирість Понад щирість людську, понад слово Правдиве Ані радості в мене, ні щастя нема. Що було б, якби з нами лукавила нива Чи прийшла замість літа підступна зима? Хай тобі залишається хитрість єдина,- Як створити живе із металу і скла… Не тому ти не мавпа уже, а людина, Що навчився ховати думки та діла. Світло прямо […]...
29. Микола Руденко – дніпро взимку Нема дніпра, нема, та й годі – Є вкрита снігом далина. Лише зненацька у негоді Хрустіння криги долина. Але мороз у повній силі, Дерева інеєм взялись. Там, де гойдались гори-хвилі, Курей селянських патра лис. Він озирається зловтішно: Ось що накоїла зима. Йому і боязко, і смішно: Де ж той дніпро?.. Нема, нема. В снігах немов […]...
30. Микола Руденко – Пам’ять душі Це ніби сон. Але ж не сон – видіння, Яке прийшло з людської глибини. Душі в віках не пізнане бродіння, Що з дійсності виготовляє сни. Гніді чи, мо’, червонозолотаві (Як полум’я, що виникло з грози) Летять кудись – у славі чи неславі? – Козацькі коні, впряжені в вози. Їх сотні, тисячі. Мужичі спини Гойдаються у […]...
31. Микола Руденко – Сльота За вологою шибкою дерево плаче, Сіре небо дощем капотить безупинно. Ну, чого ти болиш, моє серце? Неначе Щось у світі страшне учинитись повинно. Я не знаю, що саме – з людьми чи зі мною, З цілим світом чи тільки з моєю душею. Ніби знов мені треба ріллею курною Вирушати під кулі в холодну траншею. Ну, […]...
32. Микола Руденко – Самовидець Нашим напівом по церквах і монастнрах отправоватн приказал І одежу московскую отмінено, але понашому носити позволил. .. Літопис Самовидця 1 Гінка, не закощавлена постом, Попівська постать виглядає справно. Рука до шаблі звикла – із хрестом Отець Роман зріднився нещодавно. Попогойдав його, попоносив Хисткої долі ненадійний човник. Не раз чернозем кров’ю оросив Старий Ракушка, ніжинський полковник. […]...
33. Микола Руденко – Ойкумена Цар помирав не від років та ран: Він відкидав тягар життя земного – Бо світ завоювавши, ні на гран Не став багатший на знання про нього. Вели цареві коней: вибирай. Схиляли юнки перед ним рамена. А імператор думав: де той край, Що міг би стать межею ойкумени? Смерть воїнів на суші й на човнах Та […]...
34. Микола Руденко – Кривда Десь, може, в Африці, а може, в Україні, У затінку від пальм чи то від колосків Серед дівочих мук в німому голосінні Почули зорі скаргу із віків. Світила бачили, як рушили солдати, Співаючи бездумне тра-ля-ля. А тіло дівчини, її подерті шати Оплакувала скривджена земля. Вщухають постріли, змовкає лайка п’яна. В очах кровава синь розгойдано пливе. […]...
35. Микола Руденко – Коваль Людота Не треба мумій. Наших дум снага Не їх шукає в зоряну годину. Від тління слово нас оберіга: Якщо є слово – маємо людину. А слів бракує – не твоя вина: Людська душа не помирає доти, Допоки не вмирають імена – Як напис на мечі: “Коваль Людота”. Іржавий меч знайшли серед полів (Руків’я срібне зблиснуло під […]...
36. Микола Руденко – Я так не вмію сумувати Я так не вмію сумувати, Плекати біль в душі своїй, Щоб стрічним не подарувати Усмішки з-під припухлих вій. Вони живуть, вони щоднини Свої серця кудись несуть, Хоч ані світу, ні людини Їм справжня невідома суть. Ні певності в душі, ні віри: Старе розвіялось, нове – Це тільки будні вбогі, сірі, Утопій дзеркало криве. Як випадкові […]...
37. Микола Руденко – душа берези Нас – океан. Але ж кому у спадок Дісталось істини святе зерно? Якщо життя лише сліпий випадок – Яким безглуздям робиться воно! Я не просив його собі в дарунок На цій землі, де навіть Слово – крам, А переможець той, для кого шлунок – Носій всіх істин і єдиний храм. Ні, не просив. Хто ж […]...
38. Микола Руденко – Гривна Мономаха Пастух, що ніс провізію поживну, В святу неділю зібрану в домах, Знайшов у приміському лісі гривну, Яку носив на грудях Мономах. Все вивчили історики. Ішлося Про талісман, який життя беріг. Князь Володимир, полювавши лося, Зронив ту гривну огирю до ніг. Та не знайшов у вченому творінні Я отого, що знаю без оман: І досі ходить […]...
39. Микола Руденко – Чорні люди Вони ідуть з моїх дитячих снів З бензинками, натертими до блиску, – Ті чорні люди, друзі давніх днів, Що заглядали у мою колиску. Ну, що ви нині знаєте про них? Не та земля і вже не ті забої… Та чорні люди з пагорбів курних Зовуть мене до висі голубої. Вони десь там, бо на землі […]...
40. Микола Руденко – Содом. Цикл 1 Вп’ялись, як воші у старий кожух, У тебе, Земле… Плодимось без міри… Нової ми не осягнули віри, А Божий образ вже давно пожух. Уміємо смоктати кров земну І в пащі двигунів її вливати. Планета стогне, ніби хвора мати, Що в дітях не зазнала талану. Річок нема – є стоки нечистот. Лісів нема – самі […]...