Микола Руденко – дубовий листок



Пригадалось мені: горілиць між трави
Я лежав і вдивлявся у хмари імлисті.
Раптом західний промінь торкнувсь
Голови
Загойдалося сонце в дубовому листі.

Промінь висвітив озеро, де сазани,
Мов двосічні мечі, лискотять під вербою;
Де повалені в воду старі ясени
Переховують сивих бобрів під собою.

А просвічений наскрізь листок затремтів, –
Мов боявся за власну оголену душу…
Я неначе заглянув до інших світів, –
Я тепер їхню сутність осмислити мушу.

Справді: наче нічого й не сталось, але
Щось незвичне

у серці моїм відбулося.
Світ відверто ділився на добре і зле,
Щоб зловити мене й посріблити волосся.

Ніби я – це потрійна істота, яка
Одночасно живе
В небі й жилах дубових.
Ну а той, хто вдивлявся в будову листка –
Генетична причуда з каналів спадкових.

Суміш світла і темряви. Піна світань,
Що дістала у спадщину мозок і руки.
І тепер нагромаджує безліч питань
Для науки. Чи то для солодкої муки.

Це ударила мить, що міняє світи, –
Та не ззовні, а в надрах духовних, в людині.
Не згубити б її – в той куток донести,
Про який я нічого не відаю нині.

Озовись, де ти є – мій останній куток?
Там паркет чи притрушена зіллям долівка?..
Б’ється, б’ється об серце дубовий листок –
Моя щедра, і, може, остання домівка.

28.11.1979


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Роздуми про життя у творах ліни костенко.
Ви зараз читаєте: Микола Руденко – дубовий листок