Микола Руденко – Коли відлунює твій кожен крок
Коли відлунює твій кожен крок
І щось таємне мариться деревам,
Ти чув сріблистий передзвін зірок
В морозну ніч у небі кришталевім?
Нехай ти сам ідеш, нехай нема
Ні хати, ні душі над берегами,
Та зорі є – тож скаржитись дарма:
Вони дзвенять у тебе під ногами.
Дзвенять у соснах і в твоїй сльозі,-
Дзвенять, неначе величальний келих;
Як бронзові дзвіночки на дузі,
Коли весілля котиться по селах.
А білі коні срібні віжки рвуть
І гривами трясуть у непокорі…
Сиди в кутку, не смій рушати в путь,
Коли не чув, як взимку дзвонять зорі.
08.02.1974
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Микола Руденко – Тому вже, мабуть, років п’ятдесят Тому вже, мабуть, років п’ятдесят. А я ще й досі бачу так яскраво: Моє село, старий вишневий сад І вечорів підсинені заграви. Усі в роботі – і старі, й малі. І я, що тільки починаю жити. Вже встиг пізнати радість на землі, – Бо коні наші й наше власне жито. Уранці біля току вся рідня: […]...
- Микола Руденко – Чудуюся, коли згадаю те Чудуюся, коли згадаю те, Як починав і як скінчити мушу. Не знаю, чи вмирає, чи росте Той світ, де плуг підняв цілинну душу. Не знаю також, що то був за плуг. Та добре бачу: в лірника – невдахи, Що вивів на ріку казковий струг, Обсіли серце променеві птахи. Гойдає лірник птахів у собі, Хоч сам […]...
- Микола Руденко – Коли осінь зірваний листок Коли осінь зірваний листок Закружля на золотім крилі, – Пам’ять, висвіти якийсь куток На моїй знедоленій землі. Може, під вербою джерело, Де корінням бавиться вода; Чи озерце, де моє весло Шлях серед латаття проклада. Кручу, де живуть прудкі стрижі; Окунців, що плавають по дну; Чи одну волошку на межі – Не багато, хай лише одну… […]...
- Микола Руденко – Моє царювання Караюся змалку: чому я такий? Навчитися б те говорити, що треба, Заради домівки, де хлібець легкий, Де падає манна з ласкавого неба. Мій спокій беріг би червоний квиток, До мене б горнулися діти й онуки. І мав би на старість почесний куток – Не табірні нари, Не карцерні муки. Та все ж, коли час мій […]...
- Микола Руденко – дороги Молюся вам, оті дороги, Донецькі, чорні, кам’яні, Що ранили дитячі ноги І лікували у стерні; Отим стежкам, які водили По мінах у ворожий тил, Щоб вибухав, де ми ходили, Живий бузок, а не тротил. Тепер оте напівдитяче, Окопне, давнє, лісове Сопілкою у грудях плаче, Сльозою по щоці пливе… Молюся вам, дороги пізні, Де радість є […]...
- Микола Руденко – Читачам поезії Не шукайте родзинок, читаючи вірші.- Так лиш діти примхливі розжовують здобу. Члени вашого тіла не кращі й не гірші – Просто разом вони творять вашу особу. Хліб – не хліб, якщо зліплений він Із родзинок – Ти голодний залишишся в хлібному морі. Навіть Всесвіт безмежний ніколи б не виник, Якщо зорі лишити – самі тільки […]...
- Микола Руденко – Череп Святослава Коли понад дніпром вляглася буря І з тихих плавнів потягнуло сном, Князь печенігів марнославний Куря Підніс важкого келиха з вином. Запита буде печенізька слава Питвом заморським – не медком Простим. А княжий келих – череп Святослава, Окутий гратовинням золотим. Регоче Куря: – Справа це рахубна – Щоб руський князь позбувся голови. Убила Святослава примха згубна […]...
- Микола Руденко – Всі ми хворієм нині Всі ми хворієм нині – Тіло й душі в лишаї. По небесній драбині Сам Христос поспішає. Він – онук гречкосія, Син батьків невеселих. Йди, маленький Месіє, Бий у дзвони по селах. Хай розвидниться всюди, Хай відступить тривога. Йди, Месіє, бо люди Прагнуть Слова живого! 04.02.1974...
- Микола Руденко – Безмежність бачити не можна Безмежність бачити не можна. Але й обмеженість на око Так давить, що клітина кожна Бунтує і щемить жорстоко. Ці стіни тиснуть, мов лещата, На груди сунуться зловісно. Душа ось-ось почне кричати, Що тісно їй, до болю тісно. І хоч, здається, є для тіла Той спокій, про який ти марив, – Душа не спокою хотіла: Їй […]...
- Микола Руденко – Небо, страждаючи, зорі народить Небо, страждаючи, зорі народить, Муками струсів наповниться Вічність. Мудре страждання облагородить Наших незрілих думок пересічність. Райдуга, мов терези всесвітні, На тарілках неземної роботи Білі сади розгойдавши у квітні, Виважить наші гріхи і скорботи. Краплі світанків заграють у листі, В хмарах відчиняться брами сині. Будемо світлі, будемо чисті – Ніби народжені тільки нині. Там, поза хмарами, […]...
- Микола Руденко – Цар Буж 1 У казармі – грип, надворі – стужа. В шибці блимає якась зоря. Знов не сплю і думаю про Бужа – Першого вкраїнського царя. Іменем отим віддавна марю. Чом висиш на серці тягарем, Царю антів – український царю? Чи не сам я був отим царем?.. Мов із дна, з дніпровських чорториїв, Пам’ять підіймається в росі. […]...
- Микола Руденко – Помру і нерозгаданим лишиться Помру – і нерозгаданим лишиться, Чого приходив я у світ земний. Уже на інших людях окошиться Загадок і запитань рій сумний. Тополя над криницею ростиме, Акації цвістимуть на горбах. Веснянкувата дівчина нестиме Смак першого цілунку на губах. Хтось клятву під калиною забуде – Його на інші коси повело. І все так само попід сонцем буде, […]...
- Микола Руденко – Маки Це так було: тут, під горою, ніч, А десь по той бік починався ранок. Шукаючи казкових самобранок, Ми ранкові виходили навстріч. Витрушувала з неба свій рукав Богиня вроди – голуба Венера. Та й натрусила: Мов огнисті пера, Палахкотіли маки поміж трав. Спливав над скелями легкий димок. Вам казки треба?.. Ось вона, будь ласка! І дудкою […]...
- Микола Руденко – Побачення 1. На градуснику – мінус сорок п’ять. Птах падає, згорнувши мертві крила. І ніби дослухаються світила, Як промені, ламаючись, дзвенять. Ні звіра, ні людини… Тільки ти Кружляєш у мордовській сніговиці. Здається, вимерли дерева й птиці – Позалишались вишки і дроти. Та вітер, що пронизує до жил І змушує відчути в ці години Беззахисність планети і […]...
- Микола Руденко – Крило і колесо Коліс природа не створила І навіть не дала ідей. Зате були у неї крила, Що в небо кликали людей. Здригнулося планетне тіло, Озвався гомін у зірках, Коли внизу заторохтіли Колеса на материках. І все ж земля була, мов кара, А світ вузький, мов погрібець: Орел висміював Ікара, Хихикав підлий горобець. Але Ікар, нап’явши крила, Стрибав […]...
- Микола Руденко – Естафета Я знов дорогу пригадав сліпу Та бурю, котра небо колихала; Грозу, що царювала у степу І шаблями вогненними махала; Та голови уярмлених волів, Які тягнули в темряві мажару. Рогаті силуети їх голів Були, здається, витворені з жару. А блискавка, упавши вдалині, Звивалась полум’яною змією… Навік запам’яталося мені: Я народився з блискавки тієї. Вона мені висвічує […]...
- Микола Руденко – Черниці Здригнеться гай гіллям напругим, Повіє запахом суниць… Концтабір там, де в тридцять другім Вбивали молодих черниць. Де підіймали їх на леза Гвалтівники тупі, брудні… До дроту тягнуться берези – Чернички в білому вбранні. Ні, їх оплакувать не варто: Вони нас бачать крізь дроти. Вони зійшлись на Божу варту, Щоб наші душі вберегти. Щоб вгамувати біль […]...
- Микола Руденко – Час пливе, а я живу, як тінь Час пливе, а я живу, як тінь. Мертво в душах, порожньо і глухо. Жду не лицарів, але прозрінь – Пломінкого воскресіння духу. Дух, що воскресає з небуття, Хай гранують зорі – ювеліри. Бо навчило нелегке життя Гордим лицарям не йняти віри....
- Микола Руденко – Чи прокленем, чи возвеличим Чи прокленем, чи возвеличим Ми, солоніючи від поту, Оту непізнану істоту, Яку історією кличем? Чи занімієм з горя-жалю, Коли, не знаючи кордонів, Вона кістками міліонів Знов нашкребе свої скрижалі? Навіщо їй оті страхіття? Ми – полум’я в її горнилі Чи, може, атоми в чорнилі – Півслова за одне століття? Ну що ж, – нехай… Аби […]...
- Яке ти маєш право бути вільним, коли твій народ у неволі? (за повістю Івана Франка “Перехресні стежки”) “Яке ти маєш право бути вільним, коли твій народ у неволі?” (за повістю Івана Франка “Перехресні стежки”) Заповітна життєва мета кожної людини – ідеал, якому підпорядко вується все її життя. Свій ідеал Франко вклав у слова головного героя повісті “Перехресні стежки” Євгенія Рафаловича: “… Се має бути перший крок, перший початок моєї ширшої, народної праці. […]...
- Микола Руденко – Новорічне Скінчився рік. Раз мислю, то живу. Іду по колу повз казарми кляті, Долаючи хурделю снігову У зеківському чорному бушлаті. Той самий ліс. І вишки. І паркан. Ті ж самі люди. І те ж саме чтиво. Немов заїло плівку – й на екран Той самий кадр лягає з об’єктиву. Десь дія проектується із надр, Що пеклом […]...
- Микола Руденко – З долини, де часу воли ліниві З долини, де часу воли ліниві Гойдали Розум в тихому візку, Пішов орач на галактичні ниви, Де зорі – ніби зерна в колоску. А телескопів лупоокі вежі Ворушаться у темряві нічній: Невже Земля самотня в цім безмежжі І цілий світ належить тільки їй? Невже увесь той шал, усі стихії Гриміли задля того у віках, Щоб […]...
- Микола Руденко – Якби ж то серце спокійніше мати Якби ж то серце спокійніше мати, Щоб не бентежили передчуття Та не ввижалась напівмертва мати І голодом заморене дитя. І де б оте не сталось – через душу Вони, як тіні, пройдуть, далебі, А я довіку вже каратись мушу Та виправдань шукатиму собі. За те каратимусь, що в світі цьому Вбачав гармонію, співав красу. Тяжке […]...
- Микола Руденко – Із космосу Сіре небо сірої землі За шибками нашими стоїть. Десь летять космічні кораблі – До яких причалів і століть? Космонавт на Землю погляда, Материк далекий впізнає. Земле, хто твій поступ розгада І майбутнє визначить твоє? Ні дахів, ні вулиць, ні шибок Не помітно на тобі здаля. Як бабусин вовняний клубок, По орбіті котиться земля. І вібрує […]...
- Микола Руденко – Знову сонце зійшло Знову сонце зійшло, День прибув… Як мене не було, Де ж я був? Мабуть, жив у зорі – В напівсні; Чи в дубовій корі, Чи в зерні. Вітер хмари жене. Дощ іде. Як не буде мене, Буду де? Мабуть, в Сонце піду – До братів, І усе там знайду, Що хотів. Що хотів, що бажав, […]...
- Богдан Лепкий – де єсть твій дім, твій тихий дім? “де єсть твій дім, твій тихий дім? Скажи, мій любий брате… ” – “Ударив нагло ясний грім, Спалив мій дім, звалив мій дім, Нема де зимувати”. “де твоя жінка, діточки, Де вірна челядина?” – “Он бачиш тії могилки? Скиглять вітри, летять галки, Оце моя родина”....
- Кучерявий Микола – А знати б твій адрес до серця А знати б твій адрес до серця, Прийти і вічно там жити. І пульсом кохання озветься На тілі, що кров’ю залите. Читати листи і радіти, Щоб погляд світив у палаті. Хотіти замерзнути в літо, А в зиму холодну палати. Із криком, щоб хмари почули, Пророки щоб всі прокидались, І словом не зводило скули, І краще […]...
- Микола Руденко – Я нині весь – немов крутий заміс Я нині весь – немов крутий заміс Із споминів, та сповідей, та сліз. Шаную те і вірю тільки в те, Що у душі Голгофою росте. Мене кололи й різали – терпів. Але нічого не робив напів. Ламав життя і заново творив, Та напівправди я не говорив. Напівкохання в серці не беріг, Не кликав напівдруга на […]...
- Микола Руденко – Самовидець Нашим напівом по церквах і монастнрах отправоватн приказал І одежу московскую отмінено, але понашому носити позволил. .. Літопис Самовидця 1 Гінка, не закощавлена постом, Попівська постать виглядає справно. Рука до шаблі звикла – із хрестом Отець Роман зріднився нещодавно. Попогойдав його, попоносив Хисткої долі ненадійний човник. Не раз чернозем кров’ю оросив Старий Ракушка, ніжинський полковник. […]...
- Микола Руденко – В мені блукають дивні струми В мені блукають дивні струми, І вічність блискавкою б’є У серце збуджене моє, І палять мозок болі-думи. Чиї вони і де блукали, – Мої чи, може, не мої? Які захмарні перевали Взяли невидимі рої? Кого за проповідь крамоли Жбурнули в булькання смоли? У кого мозок розкололи, До божевілля довели?.. Ненавиджу оту нормальність, Яка породжує ханжу. […]...
- Микола Луків – Матері За все, що маю, дякую тобі, За все, що маю і що буду мати… Ночами сняться зорі голубі І вишні білі на причілку хати. Немов пилину, світ мене крутив, Ловив я мрію і мету високу. Пробач мені, що тяжко завинив, – Лишив тебе на старість одиноку. Та й що я знав, коли із дому йшов, […]...
- Микола Руденко – Розум і душа Пригадую давніх років чудеса І в серці дитячому спалах: Я плакав тому, що на мене краса Сніжинкою з неба упала. Лежала вона на долоні – Та вмить Їй щось повеліло вмирати. Здавалося, небо ось-ось загримить Суворим засудженням страти. Тим часом на чорному тлі рукава Така ж нерозгадане гарна – Як розум, як диво! – З’явилась […]...
- Микола Руденко – Можливо, ти не Пенелопа Можливо, ти не Пенелопа, Та в цьому небагато зла: Ти не на острові жила – Таке життя, Така Європа. Моє чуття сивоголове Не дбало про рожевий грим: Його вело правдиве слово – Римоване чи то без рим. Нехай воно не одописне. Хай пахне сваркою сливе – Та одописне слово Скисне. А це, мужицьке, проживе. Хіба […]...
- Микола Руденко – Стара кінохроніка На мить сповзли з екрана реалії ракетні. Дивлюсь – очам не вірю, мов справді бачу Сон: Майнули білі коні – тачанки кулеметні, На вороних за ними рушає ескадрон. На мавзолеї Сталін. У нього давня звичка: Простий кашкет, шинеля… Мовляв, одна сім’я. В шерензі вісімнадцять у білих рукавичках. Догадуюсь потроху, що то між ними я! Чи […]...
- Микола Руденко – Засурмили вітри Засурмили вітри, об сосну розбиваючи крила, Зачастили до саду зайці з помертвілих лугів. То зима у степах вікові фоліянти розкрила. А дерева – мов знаки на білій сторінці снігів. Лиш замовкнуть метілі – і, в кожен Вдивляючись атом, Зорі шлють на хати дивних снів мовчазну Течію. Місяць ходить за вікнами лисоголовим Сократом І обмацує простір, […]...
- Микола Руденко – душа берези Нас – океан. Але ж кому у спадок Дісталось істини святе зерно? Якщо життя лише сліпий випадок – Яким безглуздям робиться воно! Я не просив його собі в дарунок На цій землі, де навіть Слово – крам, А переможець той, для кого шлунок – Носій всіх істин і єдиний храм. Ні, не просив. Хто ж […]...
- Микола Руденко – Сон в’язня 1 Мені наснилося, що я помер, Що із драглистих форм мойого тіла Астральна сутність вийшла – І тепер Вона до невідомих сфер летіла. Ні з чим не порівняти почуття, Яке мене вело. То не скорбота, А радісна симфонія Буття – Я жив, неначе променева нота. Порвались пута. Я – крилатий дух. Весь Безмір – мій, […]...
- Микола Руденко – Покинутий лан За вільхами в заплаві є луги, Що так цвітуть у червні, наче зорі. Всю невичерпність власної снаги Розхлюпали у трав’яному морі. Окрему квітку вивчити мені Нелегко між квітучих краєвидів. Та друг ботанік у погожі дні Тут налічив їх сотні різних видів. Він не жалів ні часу, ні себе – Радів, сміявся чи стенав плечима. Пливло […]...
- Микола Руденко – Серце світу Здається, серце не в мені живе, А десь назовні. Чи в зорі далекій. Я чую калатання світове І світової крові чую клекіт. А може, “я” маленьке і оте, Що Всесвітом зробилось,- щось єдине?. Хоч це питання вельми непросте, Я стверджую, що Всесвіт є Людина. Так чи інак, а десь у світі є Те серце, що […]...
- Микола Руденко – Моя схованка Я живу, як в колодязі: Бачу лиш зорі, Котрі кличуть мене, Щоб не спав уночі. Зодягаюсь хапливо. Ще темно надворі. Крадусь так, Щоб не вгледіли наглядачі. І в каптьорці пишу – Там, де сушать онучі. Ні, не можна, Не можна заснути мені: Десь попереду струси – Вони неминучі. А поки що півлюдства Хропе уві сні. […]...
Вірш давня весна.