Микола Руденко – Людський слід
Це він і вона, залишаючи слід,
Спішили назустріч рокованій миті.
Чотири мільйони невивчених літ
Чадів цей вулкан на сліди піврозмиті.
Цемент утворився з тієї золи,
Вулканам старим вже давно не димиться.
А так, ніби вчора вони тут пройшли –
Мужчина і жінка.
Самець і самиця.
Ще звірам, не людям, належав цей світ –
Їх роги і зуби розкидані всюди…
Чотири мільйони невивчених літ!
То що ж ми робили –
Не мавпи, а люди?
Встановлено: ноги такі ж, як у нас,
А значить – і руки.
І розум, і душі…
Чого ж нас так довго обточував час –
Стругав і кував на розпеченій суші?
У дикості – вічність.
В державності – мить.
О небо! Навіщо над нами глумиться?
І знову земля, як вулкан, задимить,
Щоб слід свій лишили
Самець і самиця.
Сліди чоловічі й жіночі малі
Відіб’ються в магмі.
Неначе на воску…
Людино! Ти нужа в волоссі Землі
Чи, може, нейрон планетарного мозку?
24.11.1979
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Микола Руденко – У заполярному тумані У заполярному тумані, Де спомин душу холодить, На піднебесному вулкані Прозорий велетень сидить. Він сам – туман чи, може, гало, Чи, може, вічності душа… Його палило і стругало Те, що добу не прикраша. Не врятували запоруки, Хоч він народи врятував. І пам’ятник йому за муки Іще ніхто не скасував. Та Сонце скульпторів не ждало, Ту […]...
- Микола Руденко – Після бою Проклятий світ! – я мовив після Бою, Коли побачив трупи у траві – Чому я мушу втішитись тобою, Не знаючи, ми – мертві чи живі?.. А соловейко щиро і нескупо Почав своє – війни йому нема. І я подумав: то були не трупи, Бо тут повинна вмерти смерть сама. Тріщало під підошвами галуззя, А сонце […]...
- Микола Руденко – Останній журавлиний крик Останній журавлиний крик, Останнє золото берези. Їдкий туман в кістки проник, Мов заборонок хижі леза. За лазнею рясний будяк Сприймаю, мов живу принаду. І жуючи важкий глевтяк, Вертаюсь думкою в блокаду. Навіщо, Господи, зберіг Мене у людопаді тому?.. І на захарканий поріг Несу гірку дідівську втому. Та впавши між пітних речей, Знесилений, у мить відчаю […]...
- Христина Головко – НАМ слід говорити ще голосніше! НАМ слід говорити ще голосніше! НАМ слід стискати майбутнє в кулак НАМ остогидли підкилимні миші Сьогодні Так, або завтра Ніяк НАМ слід триматися до останку Тримати за руки усіх хто в нас є! Життя твориться не на бланку, Життя твориться тим ХТО ТИ Є!...
- Микола Руденко – Зоря-полонянка Раніш мороз нагнав на птаство страху, А нині дощ берези полива. У бочку із казармового даху Накапала водиця дощова. Чому ж оця деталь упала в очі – Навіщо я про неї говорю?… Схиляючись до бочки серед ночі, Я там знайому упізнав зорю. І начебто з мого дитинства птиця Понад душею тихо пропливла. І це уже […]...
- Олена довганюк – Слід після себе зітри Слід після себе зітри І більше в мені не з’являйся В минулій секунді завмри І в спогадах ти розчиняйся. Нікого й нічого не треба, Повітря лиш треба мені, Та не обійдуться без тебе Секунди, хвилини і дні… Все важче… Коли ж стане легше Все важче стає з кожним днем. Знов не востаннє й не вперше […]...
- Микола Руденко – Линьте, римовані стріли Линьте, римовані стріли, В далеч Нової Епохи. Тих, кому все зрозуміло, Я не шаную нітрохи. Їх вікова обережність Вчила тихенько жити. Що їм ота Безмежність? З неї штанів не пошити. Ані загнать у ворота, Ані стовкти у ступі, Ані покласти в рота, Ані зварити в супі… Зрілих думок незалежність – Це підозрілі мотиви. Вжитись душею […]...
- Микола Руденко – Автохтони Нелегко зберегти солідний тон Для мене – несолідної людини: Отак почуєш слово “автохтон” – І лізь у словникові холодний. Блукаючи в інформаційній млі, Зупинишся над давніми слідами: Ми – автохтони, Бо на цій землі Не з діда-прадіда, А ще з Адама. Мільйони літ (що там якісь віки!) Відбиті на чорноземній сторінці. Були субтропіки й льодовики, […]...
- Микола Руденко – Чи прокленем, чи возвеличим Чи прокленем, чи возвеличим Ми, солоніючи від поту, Оту непізнану істоту, Яку історією кличем? Чи занімієм з горя-жалю, Коли, не знаючи кордонів, Вона кістками міліонів Знов нашкребе свої скрижалі? Навіщо їй оті страхіття? Ми – полум’я в її горнилі Чи, може, атоми в чорнилі – Півслова за одне століття? Ну що ж, – нехай… Аби […]...
- Микола Руденко – Ну навіщо стільки заліза Ну навіщо стільки заліза – Нари, двері, гратовані рами? Все одно я зненацька пролізу Крізь щілину тюремної брами. Все одно я піду на волю – Духом вийду, якщо не тілом. Обійму, мов сестрицю, тополю. Навтішаюся світом білим. Помолюся до зір серед жита, Заночую в копиці сіна – І піду, щоб у людях жити Доти, доки […]...
- Микола Руденко – Кочовики й землероби 1 Навіщо стіни класти? Є колеса. Є дах із повсті й шкіри. Є степи. Є різнотрав’я й ковилові плеса – І все твоє, куди лиш не ступи. Є вільний рух – возам немає впину. Є піт, є кров і на дорогах пил. Не полічити гриви й кінські спини: Що в небі хмар, що на землі […]...
- Микола Руденко – Що “я” це “я” Що “я” це “я” – повірити не можу: Ніяких доказів тому нема. Чуття, що їх особі на сторожу Дає природа – Знищила тюрма. І я уже давно на тому світі. А світ, де серце між людей жило, Лише в слабкій, невиразній приміті У сни приходить, мов недавнє зло. О, я з бідою поріднився рано: Був […]...
- Катерина Кочетова – Кілометри, що ми подолали, залишать наш слід Кілометри, що ми подолали, залишать наш слід, Знов небесна блакить нагадає мені твої очі, А розмови про Львів приховають, де зараз Схід, Повернутись із мрій ми ще довго, напевно, не схочемо. Вже потроху привчаєш мене до своїх “нових” рис, Тож до свого портрету чимало ще домалюєш. В твою думку вслухаюсь тоді, коли ти мовчиш Й […]...
- Микола Руденко – дніпро взимку Нема дніпра, нема, та й годі – Є вкрита снігом далина. Лише зненацька у негоді Хрустіння криги долина. Але мороз у повній силі, Дерева інеєм взялись. Там, де гойдались гори-хвилі, Курей селянських патра лис. Він озирається зловтішно: Ось що накоїла зима. Йому і боязко, і смішно: Де ж той дніпро?.. Нема, нема. В снігах немов […]...
- Микола Руденко – Голос За вікном – ліхтар. А тут навколо Світла й сутінків жовтава гра. Що це – знову спізнююсь до школи?. – Сину, прокидайся. Вже пора. І холодний піт. І так неждано Порадієш: це лише у сні. А чого б радіти? Що не дано Знов побігти в школу по стерні?.. Йду свого довершувать урока: Слід хоча б […]...
- Микола Руденко – Брехня Від Рузвельта до Сталіна гонець Прибув з запитанням: – Що руським треба, Щоб швидше цій війні настав кінець І мирний дим із хат піднявсь до неба?.. Архів зберіг Верховного одвіт: – Понад усе міцний колючий дріт. – Навіщо дріт? Їй-богу, дивина… Сенатори судили і рядили. – для шанців, звісно. Це й дитина зна, І корабель […]...
- Микола Руденко – Я поволі утверджуюсь в істині Я поволі утверджуюсь в істині: Грає нами чиясь рука. Знову хтось переплутує відстані Із майстерністю павука. Ніби справді над небосхилами Павутина висить нежива – І такими стають безсилими В простір викинуті слова. Навіть сонце, в яке я вірую, Павутини не прогребе. І повзе холодок попід шкірою – Наче знову я втратив тебе. Завмираю, зітхаючи: важко […]...
- Микола Руденко – Вже другий рік нема зими Вже другий рік нема зими, Земля потріскалась від суші. Ані сніжинки – наче ми Грудневий сніг забрали в душі. На вікна і дахи круті, На чорне потороччя гаю, На землю в мерзлій чорноті Тінь тридцять сьомого лягає. Ні, це не клас, не поділ рас – Це те, що болем чавить груди: Снують істоти поміж нас […]...
- Іван Андрусяк – слід на коліні – оздоба Слід на коліні – оздоба Слід у повітрі – листя Ліній твоїх ніоба Падає прямовисно В пружну хвилину мурахи Н розриває а Не порахує бахур Вкраплених в синє ар- -тикулів пікадора Вибулого на дні Лікеру тиша хвора Смерть віддає мені Жовте життя торочить Ниткою іудей Біла палата ночі Сплюснута до грудей Палець – вологий тренер […]...
- Микола Руденко – Шлях до себе Немає шляху отакого крутого Ні в темному морі, ні в хмарному небі, Як та безконечна терниста дорога, По котрій я сам продираюсь до себе. До себе не в хату – до себе у душу, До власного “я”, до глибинної суті. О, скільки я терну розчистити мушу, Щоб знов повернутись на кола забуті… Вернувся – й […]...
- Микола Руденко – В лікарні Концтабірна лікарня сіріє на горі – Із дерева і глини облуплений барак. Якщо сюди приводять поранення старі – Умій перепочити, щасливий неборак. Щороку випадає тут ніжитись мені – Аби хропів не вельми під ковдрою сусід. Від ганку видно волю – масиви ізбяні. Яка похмура сірість – цей дерев’яний світ! Так само будувались ще в домонгольський […]...
- Микола Руденко – Розум і душа Пригадую давніх років чудеса І в серці дитячому спалах: Я плакав тому, що на мене краса Сніжинкою з неба упала. Лежала вона на долоні – Та вмить Їй щось повеліло вмирати. Здавалося, небо ось-ось загримить Суворим засудженням страти. Тим часом на чорному тлі рукава Така ж нерозгадане гарна – Як розум, як диво! – З’явилась […]...
- Микола Руденко – Пророк То ніч над нами чи істота чорна? На це ніхто б відповісти не зміг. І крутиться Земля, неначе жорна, І зорі перемелює на сніг. А десь хмільні й розморені, як завжди, Майбутнє нам віщують в напівсні. Ті блюдце крутять пальцями, Ті з “Правди” Вичитують пророцтва голосні. Я ваші мудрі хати обминаю Та книги, що затерті […]...
- Микола Руденко – душа берези Нас – океан. Але ж кому у спадок Дісталось істини святе зерно? Якщо життя лише сліпий випадок – Яким безглуздям робиться воно! Я не просив його собі в дарунок На цій землі, де навіть Слово – крам, А переможець той, для кого шлунок – Носій всіх істин і єдиний храм. Ні, не просив. Хто ж […]...
- Микола Руденко – Ріка часу Іще мільярд людських істот, іще – Але планетна куля не із гуми… Куди, в якому напрямку тече Ріка часу? Які приносить думи? Не за горою віку перепад, Крутіший від стрімкої Ніагари. Та час ніколи не тече назад – Готуйся пережить його удари. За перепадом пінявим, крутим Які нам уявляються химери?.. Я починаю заздрити отим, Котрі […]...
- Микола Руденко – Стало слово моє земним Стало слово моє земним, У клубочок згорнулася мрія. Як не бийся, а жодна із рим Занебесним теплом не гріє. А колись же було, було… Я, розсунувши неба клаптик, Брав для віршів живе тепло Із далеких галактик. Нині вірші – не Божий дар. Замішавши ромашки й блавати, Кожен другий чи третій школяр Вміє грамотно зримувати. Буде […]...
- Микола Руденко – Із космосу Сіре небо сірої землі За шибками нашими стоїть. Десь летять космічні кораблі – До яких причалів і століть? Космонавт на Землю погляда, Материк далекий впізнає. Земле, хто твій поступ розгада І майбутнє визначить твоє? Ні дахів, ні вулиць, ні шибок Не помітно на тобі здаля. Як бабусин вовняний клубок, По орбіті котиться земля. І вібрує […]...
- Микола Руденко – Втома Не криюся: життя мене стомило, Бо знає втому навіть мідний дзвін, Що також скаржиться: якби не било – Безмежно довго не старівся б він. Якби мене ізмалечку й донині Життя не катувало, не товкло – Мені, можливо, в тихій самотині На старості б ще й затишно було. На пасіці поміж валками сіна, Щасливий від червневого […]...
- Микола Руденко – Падають на землю метеори Падають на землю метеори – В збуджений передчуттями світ. Про чиє давно забуте горе Нам розкаже полум’яний слід? Де той лук, що ці жбурляє стріли З темної, німої висоти?.. То ж, напевне, люди не зуміли Згоди між собою досягти. Наче перелякані отари, Врізнобіч метнулися зірки В день, коли чиїсь пекельні чвари Цілий світ роздерли на […]...
- Микола Руденко – Жайворон Іще тоді, коли хлоп’ям малим Я розпочав ловити слово віще, Щоб втиснути його в кільце із рим, Не знаючи, роблю оте навіщо,- Іще тоді, із босих підошов Виймаючи скабки біля паркану, Я запитав: а звідки я прийшов? Куди піду? Чим після смерті стану? Мовчало небо. Люди й дерева Чомусь були до тих питань байдужі. Ба, […]...
- Микола Руденко – Знову сонце зійшло Знову сонце зійшло, День прибув… Як мене не було, Де ж я був? Мабуть, жив у зорі – В напівсні; Чи в дубовій корі, Чи в зерні. Вітер хмари жене. Дощ іде. Як не буде мене, Буду де? Мабуть, в Сонце піду – До братів, І усе там знайду, Що хотів. Що хотів, що бажав, […]...
- Максим Рильський – І шум людський Я помчусь по дикой степи, Я надменно сброшу я Образованности цепи И вериги бытия. М. Лермонтов І шум людський, і велемудрі книги, І п’яних струн бентежно-милий спів, І славу, й злото – битія вериги – Я все забув, все занедбав, спалив. І з-під кохання ніжної кормиги Я вирвався, як раб із кайданів, – Та серце […]...
- Микола Руденко – Співчуття Дорога між дубів через містки з осики – За тиждень знову їх лаштують лісники. І ряст поміж дубів, і гайвороння крики, І хмари в озері, і шурхіт осоки. Але чи бачиш пні? Їх бачити повинно. Перед війною тут були старі дуби. Коли ж повісили між них дівча невинне – Засохли геть за дві чи три […]...
- Микола Руденко – Мати. Триптих 1 Клумаки випадають з натруджених рук. Хто піддасть їх на плечі у вирі людському?.. Ти босоніж торкаєш розпечений брук, Так ти ходиш в віках по вугіллі жаркому. За ворота виходять дебелі сини,- І сліди замітає за ними пороша. Материнської мови забудуть вони: Вже та мова для них – нехороша… Бригадири щоранку обходять двори. Лиш в […]...
- Микола Руденко – Незнайомі міста мені сняться щоночі Незнайомі міста мені сняться щоночі. Незнайомі дахи. Незнайомі жінки. Може, з інших планет?.. До дискусій охочі, Мене в зали запрошують молодики. Алюміній і скло. Всюди світяться стіни. В людях страху немає за слово, за рух. Щось тут є невловиме моє – з України. Може, образ жіночий. Чи пісня, чи дух… Прокидаюсь пітний і сідаю на […]...
- Микола Руденко – Визнання Довго я виходив із війни, Пробивав духовне скам’яніння. Вірші давніх літ… А де ж вони? Бракувало щирості й уміння. Щирості?.. Напевне це не так. Це мені, сказати б не по чину: Я на хитрування не мастак – Треба іншу бачити причину. Відшуміли сили молоді, Інші обживаються причали. Я поетом став лише тоді, Коли всі великі […]...
- Микола Руденко – Виснажує і зраджує мене Виснажує і зраджує мене На цій землі уява небагата: Я розумію все людське, земне – Крім серця, що живе у грудях ката. Як розгадати, де ота рука Бере для себе Каїнову силу, Щоб підписом чи кнопкою дзвінка Народи цілі кидати в могилу? Одним свинець в опалені виски, А другим плетиво колючих ліній – За кусень […]...
- Микола Руденко – Сон в’язня 1 Мені наснилося, що я помер, Що із драглистих форм мойого тіла Астральна сутність вийшла – І тепер Вона до невідомих сфер летіла. Ні з чим не порівняти почуття, Яке мене вело. То не скорбота, А радісна симфонія Буття – Я жив, неначе променева нота. Порвались пута. Я – крилатий дух. Весь Безмір – мій, […]...
- Микола Руденко – Провина перед Всесвітом З тобою разом народилось Слово, Якому слід звучати на вітрах І проростати правдою в дворах, Та ти побачив: люди, наче сови, Мовчать – Бо ними володіє страх. Принишклі, без’язикі, між хатами Вони покірно в сутінки бредуть. Над ними тисне темряви могуть. Ти теж мовчиш. Тремтячими вустами Ворушиш – Та тебе ніде не чуть. А слово […]...
- Микола Руденко – Благання Лечу кудись орбітою земною. Люблю й ненавиджу усе земне… Не я пишу, а Слово пише мною – Воно вже вкрай заїздило мене. Не інший хтось – мене загнало Слово Сюди, де дротом заткана нора. Благаю, всемогутній душолове, Пусти мене на волю – Вже пора! Я звершив Боже і людське веління І вже чогось нового не […]...
Літературний паспорт твору мина мазайло.