Микола Руденко – Мордовська кутя



Ніч зменшилась,
А день почав зростати.
Освячую тебе,
Фантазіє людська!
Та мить і є дитя,
Якого Божа Мати
Із хмар звільняє,
Мов із сповитка.

Дитина – Світло.
Час з людським обличчям,
Це правда Всесвіту –
І я вклоняюсь їй.
Ми сядемо за стіл –
Христа звеличим.
І не одна сльоза
Впаде з-під сивих вій.

Кутя з перловки.
І по склянці чаю,
Скупий Багатий Вечір.
А проте
Я серед зеків
Бога помічаю:
Він із розширених зіниць
Росте.

Дитя сміється,
Сонячно сміється.
Бажає людям
Щастя й талану.
А понад дротом
Гайвороння в’ється,
І сніг лягає
Нам на сивину.

Ми мовчки молимось.
Ми Бога кличем.
Тріщать дерева
В сніговій імлі.
О час земний!
Чи ти з людським обличчям?
Чи є ще добрі люди
На землі?

07.01.1980.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Відгук на прочитану книгу українського письменника.
Ви зараз читаєте: Микола Руденко – Мордовська кутя