Микола Руденко – Помру під тином
Помру під тином…
Тільки під яким –
Під межовим чи за колючим дротом?
Упившись поту смородом гірким,
Я землю гризтиму кривавим ротом.
Вже не почую скреготу заліз
І чавкотіння табірної глини.
Та з неба з’їхавши,
Великий Віз
Понад дніпром тачанкою полине.
Піднявшись над голоблями зірок,
Я цілий світ своїм наповню болем –
І тихий, владний, мов Ілля-пророк,
Громи вечірні викрешу над полем.
15.02.1974
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Микола Руденко – Помру за дротом Помру за дротом, чи тверда рука Напише косо: “Вислати за межі”?.. Порине в хмарку тіло літака, Щоб загубитись в сонячній пожежі. Чи встигну з неба помахать дніпру І мовити синам: живіте чесно?.. А може, все не так і я помру В краю, куди не заглядають весни? Моїм сусідом буде по землі Старезний мамут чи його […]...
- Микола Руденко – Помру і нерозгаданим лишиться Помру – і нерозгаданим лишиться, Чого приходив я у світ земний. Уже на інших людях окошиться Загадок і запитань рій сумний. Тополя над криницею ростиме, Акації цвістимуть на горбах. Веснянкувата дівчина нестиме Смак першого цілунку на губах. Хтось клятву під калиною забуде – Його на інші коси повело. І все так само попід сонцем буде, […]...
- Маріанна Галюс – А я, так і помру невикохана А я, так і помру невикохана. Але завжди матиму право на білу сукню, Чуєте?! Навіть, якщо помру в 50… І мені байдуже, що ви там дивуєтесь, Крутите пальцями біля скронь, Кладете хрест на собі, примовляючи : – “Свят, Свят, Свят!” Бо… Я так і помру не обігріта. З займенником – “нічиЯ”, Я програла у всьому, […]...
- Микола Вінграновський – За селом, за посірілим тином За селом, за посірілим тином, В лопухах великої весни, Під бджолиним і хмариним плином Причаївся півень навісний. І коли з холодного порогу Вилітає сон зорю стрічать, Вибігає півень на дорогу І вбиває зрошених дівчат. Горне крильми золоту спідницю, Мітить дзьобом вдарити між брів… Йдуть дівчата помирать в пшеницю Під сюрчання сірих цвіркунів. Вип’є тіні безробітний […]...
- Микола Руденко – Місячна ніч Ці сині тіні на снігу, Ці неяскраві тіні Таку породжують жагу, Немов при сотворінні. Здається, тиша загримить На світу половину – І з тіней місячних за мить Все виникнуть повинно. Єдиний дух, носій жадань, Розіллється усюди. А плоть не знатиме страждань, Бо плоті там не буде. Душа полине в безмір літ За речовим порогом – […]...
- Микола Руденко – Віта Рама, прагнувши духовних знань, мандрував по всій Скіфії. Повернувшись на північ, Рама був вражений культом людських жертв, Що панував серед його племен. Едуард Шюре Є долина між лісом і пасмом горбів, Де колись починалась трипільська культура. Річка Віта біжить між столітніх дубів. Ні, не річка – болотна рідинність похмура. А проте в давнину тут пливли […]...
- Микола Руденко – Череп Святослава Коли понад дніпром вляглася буря І з тихих плавнів потягнуло сном, Князь печенігів марнославний Куря Підніс важкого келиха з вином. Запита буде печенізька слава Питвом заморським – не медком Простим. А княжий келих – череп Святослава, Окутий гратовинням золотим. Регоче Куря: – Справа це рахубна – Щоб руський князь позбувся голови. Убила Святослава примха згубна […]...
- Микола Руденко – Чомусь життя здається грою Чомусь життя здається грою, Що має підсумок і звіт. Мій фініш десь не за горою – А там… Прощай, недобрий світ!.. Та я впаду не так, як з гілки Спадає яблуко гниле; Не від жратви, не від горілки – Як дехто із моїх колег. Помру від ран, що виніс з бою, Та від биття – […]...
- Микола Руденко – Цей тихий край Цей тихий край, озерний світ Я над усе люблю – Як жолудь любить пружність віт І як зерно – ріллю; Отак, як річка любить ліс, А журавель весну,- Бо тут я піснею проріс І тут навік засну. Але, поринувши в журбу, Вербиця не засне. Якщо ти любиш цю вербу, То пом’яни й мене. Бо знаю: […]...
- Дмитро Павличко – “Як я помру, до мене не підходь… “ Як я помру, до мене не підходь, І рук своїх ти не клади на мене, Бо дотик твій відчує моя плоть, І серце стрепенеться вже студене. Та на моїм обличчі не сяйне Щасливий усміх – познак воскресіння, І мука смерті знов скує мене, І знову плоть мою оберне в тління. Та ні! Прийди і доторкнись […]...
- Вірш – Коли помру я – ти заплачеш? За вікнами згустилась темнота. Скотилось сонце у небесну пустку. У ванній глухо капає вода, Моя душа взяла собі відпустку. І вже не страшно, ні, же не болить. Дивлюсь у зеркало-а там нікого. Мобільний сів, мобільний вже мовчить, Лиш аромат нагадує про нього. Один лиш дотик-холод у руках, Ну ось… моє зап’ястя вже червоне. Ти не […]...
- Микола Руденко – Спалах пам’яті Прокинувся від того, що свою Впізнав садибу – хату і повітку. Я запашні “варенички” жую, Які акація дарує влітку. Гуде бджола. Вертаються в село Селянські гарби, різнотрав’я повні… Це ж півстоліття в пам’яті жило – Як із глибин продерлося назовні? Нічне повітря здавлене, густе. Сусіда уві сні в подушку плаче. А у мені акація цвіте […]...
- Микола Руденко – Брати Спливе іще одна зима, А там і смерть не за горою. Був цілий рід – І вже нема. Лишились тільки ми з сестрою. Іване, де ти є тепер – Величний, наче бог поганський? Під дротом з голоду помер В концтаборі Коваль луганський. Коли мені для перших рим У мові слів було замало, Ти видавався вже […]...
- Микола Руденко – Одна умова є між нами Одна умова є між нами: Якщо ти мій надійний друг, Умій прийняти грізні злами, В яких скресає вільний дух. Не відвертай від них обличчя, – Штормами зморений, греби Туди, куди звитяжно кличе Веління совісті й доби. А треба вмерти серед поля – Вмирай безстрашно, мов пророк. І знай, що то не наша воля, А поклик […]...
- Микола Руденко – Падають на землю метеори Падають на землю метеори – В збуджений передчуттями світ. Про чиє давно забуте горе Нам розкаже полум’яний слід? Де той лук, що ці жбурляє стріли З темної, німої висоти?.. То ж, напевне, люди не зуміли Згоди між собою досягти. Наче перелякані отари, Врізнобіч метнулися зірки В день, коли чиїсь пекельні чвари Цілий світ роздерли на […]...
- Микола Руденко – Слова, накидані докупи Слова, накидані докупи,- Давно вже справа не нова. Передусім, які слова – Вони живі чи тільки трупи? П’яненькі лірники-поети Співають нам про зло й добро. Але приймають за дніпро Холодний плин німої Лети. Пливе по річці мертве слово. Кричить модерний віршобай: – О милий Боже, видибай! Ген сяє храм злотоголово… Він справді сяє многі літа,- […]...
- Микола Руденко – Брехня Від Рузвельта до Сталіна гонець Прибув з запитанням: – Що руським треба, Щоб швидше цій війні настав кінець І мирний дим із хат піднявсь до неба?.. Архів зберіг Верховного одвіт: – Понад усе міцний колючий дріт. – Навіщо дріт? Їй-богу, дивина… Сенатори судили і рядили. – для шанців, звісно. Це й дитина зна, І корабель […]...
- Микола Руденко – Очеретина Чи колюча табірна дротина Вітрові встромляє шпичака, А чи дуденить очеретина – Не збагну лиш: звідки і яка? Може, з неіснуючої хати – Та, що вже зотліла у землі; Та, яку в болоті зжала мати, Коли ми були іще малі. Чи, можливо, на далекій Віті, Де витає в споминах душа. Мій онук у росяному світі […]...
- Микола Руденко – То фортеця чи ожеред То фортеця чи ожеред Із грудневих лугів прогляда? А довкола сухий очерет, Наче там залягла орда. Наче стріли стирчать увись: В кожну зірку туга стріла. До болотних купин придивись Це шоломи хова імла… Та не вічне під зорями зло, Хоч у нього прадавній стаж: Щось нове від зірок прийшло – Переліплює весь пейзаж. Я стою […]...
- Микола Руденко – Щирість Понад щирість людську, понад слово Правдиве Ані радості в мене, ні щастя нема. Що було б, якби з нами лукавила нива Чи прийшла замість літа підступна зима? Хай тобі залишається хитрість єдина,- Як створити живе із металу і скла… Не тому ти не мавпа уже, а людина, Що навчився ховати думки та діла. Світло прямо […]...
- Микола Руденко – Із космосу Сіре небо сірої землі За шибками нашими стоїть. Десь летять космічні кораблі – До яких причалів і століть? Космонавт на Землю погляда, Материк далекий впізнає. Земле, хто твій поступ розгада І майбутнє визначить твоє? Ні дахів, ні вулиць, ні шибок Не помітно на тобі здаля. Як бабусин вовняний клубок, По орбіті котиться земля. І вібрує […]...
- Микола Руденко – Коли відлунює твій кожен крок Коли відлунює твій кожен крок І щось таємне мариться деревам, Ти чув сріблистий передзвін зірок В морозну ніч у небі кришталевім? Нехай ти сам ідеш, нехай нема Ні хати, ні душі над берегами, Та зорі є – тож скаржитись дарма: Вони дзвенять у тебе під ногами. Дзвенять у соснах і в твоїй сльозі,- Дзвенять, неначе […]...
- Микола Руденко – Біля старого дуба Тисячолітні велетні-дуби, В живу броню закована могутність! Скажіть мені, ви вільні, чи раби – У чому ваша сила, ваша сутність? Я вас питаю нині не дарма – Моя епоха до підробок ласа: В самій істоті схована тюрма,- А зовні велич та дзвінка окраса. Не ображайся, дубе… Я прийшов Не для інспекцій – нам цього не […]...
- Микола Руденко – Тасманськнй король Останнього тасманця було знищено на початку XIX ст. Історична довідка Я – один. Я – останній. То значить – Король. Є Тасманове море й тасманська земля. А земля мусить мати свого короля, – Так сказав мені той, хто давав оцю роль. Кожен трон на кістках. Та не ради відзнак Я споруджую трон із людських черепів. […]...
- Микола Руденко – Три народження поета Людське народження не вимага печатки – Його засвідчує сама свята земля. Та я своє життя розпочинав спочатку І раз, і два, і три – від голого нуля. Уперше народивсь шахтарчуком кирпатим У скіфському степу серед камінних баб. Я шлях завершив той пораненим солдатом, Щоб з віршами прийти в літературний штаб. Так народивсь поет, який не […]...
- Микола Руденко – Чому на мене впало стільки зла Чому на мене впало стільки зла В дні миру і в диму пороховому? Земля в моєму баченні – мала, Дрібна пилинка в безмірі живому. Чи варта ця пилинка наших мук? Адже ж ми тільки мить на ній живемо. І мить ота – можливо, тільки звук Чи літера з космічної поеми… У пошуках пройшовши цілий світ, […]...
- Микола Руденко – Голос моря Голос моря – звукове явище над поверхнею моря. Людина голосу моря не чує. Можливо, його чують Деякі морські тварини. УРЕ Вставало море стоголово, Кипіли білі буруни. І я почув те віще слово, Що долинає з глибини. Не клекіт хвиль, не шум прибою – Для нас ті звуки не нові, За далиною голубою Я бачив образи […]...
- Микола Руденко – Між двома ерами 1 Христова ера проминула, Чому ж ти не прийшов, Христос? Націлились холодні дула В твоїх пророцтв забутий стос. Хто ж розпочне новітню еру? Хто вже на істину набрів?.. Учення тоннами паперу Нас придушили, мов щурів. Тим часом людство на приміті Старе запитання трима: Щось є живого в білім світі, Окрім Землі? Ачей нема!.. І страшно […]...
- Микола Руденко – Моєму народові Народе рідний, степова стихіє, Безхитрісна, довірлива душа! Чому тебе, святого гречкосія, Так часто Божа ласка полиша? Нелегко вжитись у твої потреби: Ти витворив республіку в часи, Коли вона хіба що лиш на небі Могла здобути сили та яси. Погасла Січ, як вогнище в негоду, І не воскресла в полум’ї новім. Понад усе шануючи свободу, Ти […]...
- Микола Руденко – Вже другий рік нема зими Вже другий рік нема зими, Земля потріскалась від суші. Ані сніжинки – наче ми Грудневий сніг забрали в душі. На вікна і дахи круті, На чорне потороччя гаю, На землю в мерзлій чорноті Тінь тридцять сьомого лягає. Ні, це не клас, не поділ рас – Це те, що болем чавить груди: Снують істоти поміж нас […]...
- Микола Руденко – Ойкумена Цар помирав не від років та ран: Він відкидав тягар життя земного – Бо світ завоювавши, ні на гран Не став багатший на знання про нього. Вели цареві коней: вибирай. Схиляли юнки перед ним рамена. А імператор думав: де той край, Що міг би стать межею ойкумени? Смерть воїнів на суші й на човнах Та […]...
- Микола Руденко – Пророк То ніч над нами чи істота чорна? На це ніхто б відповісти не зміг. І крутиться Земля, неначе жорна, І зорі перемелює на сніг. А десь хмільні й розморені, як завжди, Майбутнє нам віщують в напівсні. Ті блюдце крутять пальцями, Ті з “Правди” Вичитують пророцтва голосні. Я ваші мудрі хати обминаю Та книги, що затерті […]...
- Микола Руденко – добре, що є ці столи між дубами Добре, що є ці столи між дубами,- Там, де біжить прохолодний струмок. Хтось тут, поставивши кошик З грибами, Відпочива від казенних думок. Хтось тут зненацька пізнає, що зроду Не помічав отакої краси. Потім побачить себе і природу Так, як звелять лісові голоси. Вітер, забившись в ромашковім цвіті, Жовтим пилком понад ним промайне. Стане, можливо, у […]...
- Микола Руденко – Найвірніша дружина Перед могильним гнітом самоти, Який на душу давить неугавно, Вже й ти зробилася чужою – Ти, Що найріднішою була недавно. Всю логіку спустошено до дна, В гнівливості досягнута вершина. І залишилася мені одна Подруга давніх літ – Гірка дружина. Коли зірок і куль гримучий сплав Мене прийняв до себе у науку – Неначе із-за хмари […]...
- Микола Руденко – З долини, де часу воли ліниві З долини, де часу воли ліниві Гойдали Розум в тихому візку, Пішов орач на галактичні ниви, Де зорі – ніби зерна в колоску. А телескопів лупоокі вежі Ворушаться у темряві нічній: Невже Земля самотня в цім безмежжі І цілий світ належить тільки їй? Невже увесь той шал, усі стихії Гриміли задля того у віках, Щоб […]...
- Микола Вінграновський – Величальна колискова Ще імені твого не знають солов’ї, Ще імені твого не чули квіти, І літо, і сніги, і літечка твої Тобі не поспішають прилетіти. В білій льолі, люлі, Спатоньки-спатулі, – Тато-мамо, тато-мамо Колисали… Колисало небо Білу хмару, Колисало море Хвилю кару… Ще ніженька твоя не знає далини, Щасливий мак цвіте біля криниці, І ти як мак, […]...
- Микола Руденко – Мордовська кутя Ніч зменшилась, А день почав зростати. Освячую тебе, Фантазіє людська! Та мить і є дитя, Якого Божа Мати Із хмар звільняє, Мов із сповитка. Дитина – Світло. Час з людським обличчям, Це правда Всесвіту – І я вклоняюсь їй. Ми сядемо за стіл – Христа звеличим. І не одна сльоза Впаде з-під сивих вій. Кутя […]...
- Микола Руденко – Як стати поетом 1 Сьогодні всі уміють римувати – Це нині не найважче ремесло. Та є рядки, неначе груди з вати,- Не сіялось у них і не росло. Але поет… Ні, рими бездоганні Його іще не творять, друже мій: Як сіль у світовому океані, В Природі розчинитися зумій. Коли у серці здужаєш вмістити Жагу світил і спрагу солов’я […]...
- Микола Руденко – Лелека Ну чого ж ти, лелеко, Утікаєш від мене? Ген гніздо недалеко – Там, де стріха зелена. Там, де стріха дірява Зеленіє від моху. Вже літать на галяву Вчаться дітки потроху. Я їм неба готовий Прихилить до землиці… Чом твій погляд раптовий Холодніший від криці? Чим тебе знепокоїв – Громом сфер, літаками, Чи тривоги накоїв Суєтними […]...
- Микола Руденко – Зоря-полонянка Раніш мороз нагнав на птаство страху, А нині дощ берези полива. У бочку із казармового даху Накапала водиця дощова. Чому ж оця деталь упала в очі – Навіщо я про неї говорю?… Схиляючись до бочки серед ночі, Я там знайому упізнав зорю. І начебто з мого дитинства птиця Понад душею тихо пропливла. І це уже […]...
Моя улюбллена картина козаки пишуть.