Микола Руденко – Правнукові
Правнуче мій! Ти один з юнаків
Тих, за яких ми в боях помирали.
Вийди до мене з майбутніх віків –
Вийди, піднявши космічне забрало.
Все ми спалили заради мети –
Все, що лишилось від світу старого.
Бога відкинули – богом став ти.
В тебе ми вірили гордо і строго.
Вірили так, що спікались вуста.
Гуснула кров під рубцями старими.
Вірили так, як в Ісуса Христа
Ті, що вмирали в далекому Римі.
Хто ж ти такий? Чи не марна була
Наша рвучка, самовіддана спроба?
Над крутизною твойого чола
Встала Свобода чи
Завжди чи ні слугувала в бою
Сонячна істина нашому оку?
Чи не заклали у віру свою
Ми непоправну помилку жорстоку?..
Серце говорить мені: вибирай –
Правда чи знову лукавства тенета.
Кажуть, по той бік століття не рай, –
Кажуть, загине старенька планета.
Хай це наївно, та світить мені
Непереможна дідівська наука:
Як це загине, коли навесні
Прийде на неї онук чи онука?..
В травах і квітах, в гудінні бджоли
Є наша кров – наше зоряне мито.
Правнуче! Знай, що ми чесно жили,
Та чи зуміли безчестя зломити?..
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Микола Руденко – Земні дороги Чумацький віз чи парокінні дроги, Комфорт сучасних автоколісниць… Як розверстать мої земні дороги – Вони досягнуть астроодиниць. Дорога – це осмута і розрада, Колиска мрій, що з ранніх літ беріг. І серце, ніби кокон шовкопряда. Вгортається у павутинь доріг. Вшановую тебе, земна дорого, Поміж людей, поміж дерев і трав… Але ж нехай мене не судять […]...
- Микола Руденко – Я важко жив Я важко жив. Мені було Не до розваг у світі цьому, Де так сплелось добро і зло, Як світло й тьма в відлунні грому. Та не лишилося мені Образ на тебе, земле мила, За спалені в окопах дні, За тупістю підтяті крила. Не жовч по світі розіллю – Твої вітри вдихну з любов’ю І кину […]...
- Микола Руденко – джерело Біля нього іржавіють стріли, Що упали в некошений лан. Біля нього жили і старіли Покоління полтавських селян. Біля нього земля перерита: Ті що впали, – такі молоді!.. І шипіли метеорити У його прохолодній воді. Біля нього шукатиме раю Невідомого віку село… А поки що поволі вмирає Під дубком вікове джерело. У деревах поменшало соку – […]...
- Микола Руденко – дихайте на вікна Дихайте на вікна, Сковані морозом, Бо загине вік наш І зав’яне розум – Дихайте на вікна, Сковані морозом. Тільки сила духу Явить сонце в хату, Прожене наругу Й темряву пихату – Тільки сила духу Явить сонце в хату....
- Микола Руденко – Радіозоря Наша цивілізація багато випромінює радіохвиль. За свідченням астрофізиків, Землю сьогодні Здалеку можна переплутати з радіозорею. Ми молимось біля екрана, Неначе біля вівтаря. Земля внизу – кривава рана, А з неба – радіозоря. Крізь хмари та вербові крони, Через луги і сіножать Офелії та дездемони Радіохвилями біжать. Спурхнувши із якоїсь хвильки (Схоласте, був провидцем ти!), На […]...
- Микола Руденко – Помру і нерозгаданим лишиться Помру – і нерозгаданим лишиться, Чого приходив я у світ земний. Уже на інших людях окошиться Загадок і запитань рій сумний. Тополя над криницею ростиме, Акації цвістимуть на горбах. Веснянкувата дівчина нестиме Смак першого цілунку на губах. Хтось клятву під калиною забуде – Його на інші коси повело. І все так само попід сонцем буде, […]...
- Микола Руденко – Содом. Цикл 1 Вп’ялись, як воші у старий кожух, У тебе, Земле… Плодимось без міри… Нової ми не осягнули віри, А Божий образ вже давно пожух. Уміємо смоктати кров земну І в пащі двигунів її вливати. Планета стогне, ніби хвора мати, Що в дітях не зазнала талану. Річок нема – є стоки нечистот. Лісів нема – самі […]...
- Микола Руденко – Світло й темрява І Де правда – Бог чи той живий потік, Який засіяв землю чудесами?.. Тобі належить витратити вік, Щоб мовити просвітлено: те ж саме! Чи в назвах справа?.. Вічну круговерть Давно уже збагнули мудрі люди: Життя – це Світло. Темрява – це смерть… І так усюди по світах, Усюди!.. Жили б ми завше у добрі – […]...
- Микола Руденко – Гірке прощання Коли сідаєш в лайнер, щоб навіки Покинуть рідну землю, – Отоді В тобі скипають всі струмки і ріки, Кров пращурів голосить у воді. Ти добре знаєш, що тобі не жити Без цих дубів та без оцих беріз – Як без волошки, котра серед жита Вродилася із материнських сліз. І хоч старий уже – себе побачиш […]...
- Микола Руденко – Серце світу Здається, серце не в мені живе, А десь назовні. Чи в зорі далекій. Я чую калатання світове І світової крові чую клекіт. А може, “я” маленьке і оте, Що Всесвітом зробилось,- щось єдине?. Хоч це питання вельми непросте, Я стверджую, що Всесвіт є Людина. Так чи інак, а десь у світі є Те серце, що […]...
- Микола Руденко – Тасманськнй король Останнього тасманця було знищено на початку XIX ст. Історична довідка Я – один. Я – останній. То значить – Король. Є Тасманове море й тасманська земля. А земля мусить мати свого короля, – Так сказав мені той, хто давав оцю роль. Кожен трон на кістках. Та не ради відзнак Я споруджую трон із людських черепів. […]...
- Микола Руденко – Небо, страждаючи, зорі народить Небо, страждаючи, зорі народить, Муками струсів наповниться Вічність. Мудре страждання облагородить Наших незрілих думок пересічність. Райдуга, мов терези всесвітні, На тарілках неземної роботи Білі сади розгойдавши у квітні, Виважить наші гріхи і скорботи. Краплі світанків заграють у листі, В хмарах відчиняться брами сині. Будемо світлі, будемо чисті – Ніби народжені тільки нині. Там, поза хмарами, […]...
- Микола Руденко – Три народження поета Людське народження не вимага печатки – Його засвідчує сама свята земля. Та я своє життя розпочинав спочатку І раз, і два, і три – від голого нуля. Уперше народивсь шахтарчуком кирпатим У скіфському степу серед камінних баб. Я шлях завершив той пораненим солдатом, Щоб з віршами прийти в літературний штаб. Так народивсь поет, який не […]...
- Микола Руденко – Я визрів і прозрів Я визрів і прозрів – мені нема неволі І слово не вмира на зімкнутих вустах. Душа моя живе, неначе вітер в полі, – Крилатим немовлям шугає по світах. Я бачу крізь сонця – я так далеко бачу, Що байдуже мені до всіх моїх скорбот. У горі не стогну, в розпуці не заплачу І скреготом зубів […]...
- Микола Руденко – Одна умова є між нами Одна умова є між нами: Якщо ти мій надійний друг, Умій прийняти грізні злами, В яких скресає вільний дух. Не відвертай від них обличчя, – Штормами зморений, греби Туди, куди звитяжно кличе Веління совісті й доби. А треба вмерти серед поля – Вмирай безстрашно, мов пророк. І знай, що то не наша воля, А поклик […]...
- Микола Руденко – Історія Вставали, мужні і прямі, Сини віків, сини планети. Щоб не конати у ярмі, Ішли на списи й кулемети. А десь в обозі торохтів Той, хто війну вважає грою – Хто завтра надішле катів, Щоб голову зітнуть герою. Ви й не помітите самі, Як запанує він усюди. І знов застогнете в ярмі, Що назви іншої здобуде. […]...
- Микола Руденко – Соловеня У липні – лихого, похмурого дня Коли моє серце найбільше боліло, – Мале, жовтороте соловеня На дроті колючому сіло. Хто вигнав шукати поживних плодів На цю осоружну дротину Дитину співця українських садів – Малу, нерозумну дитину?.. Я прагнув збагнути той натяк, той знак Який мені кинула страдницька доля: Жорстокість і ніжність зустрілись отак, Як пісня […]...
- Микола Руденко – Ой, наковталися горя ми Ой, наковталися горя ми, Начудувались химерами!.. Дихати хочу зорями І захмеліти озерами. Згиньте, недобрі привиди, Беріївські прислужники! А шахраї та паливоди, Йдіть прибирати нужники. Цю материнську планету ви, Кров’ю і потом напоєну, Дайте любити поетові, Дайте любити воїну! Дайте любити, леліяти Пішому й славному вершнику – І по-земному мріяти, І по-небесному вершити. Дайте упитися вродою […]...
- Микола Руденко – Ант і орел Коли кремезний ант поставив зруба, Щоб мати добру хату для дітей, Старий орел з-під хмар спустивсь На дуба Натомлений носій лихих вістей. Орел Даремно ставиш хату в цьому полі – Я небезпеку вгадую здаля. Ант Що тямиш ти у хліборобській долі? Поглянь, яка земля… Яка земля! Орел Ти, чоловіче, не шануєш роду – Твоїх дітей […]...
- Микола Руденко – Кочовики й землероби 1 Навіщо стіни класти? Є колеса. Є дах із повсті й шкіри. Є степи. Є різнотрав’я й ковилові плеса – І все твоє, куди лиш не ступи. Є вільний рух – возам немає впину. Є піт, є кров і на дорогах пил. Не полічити гриви й кінські спини: Що в небі хмар, що на землі […]...
- А вже третій вечір (народна пісня) А вже третій вечір, як дівчину бачив, Ходжу біля хати – її не видати. – Вийди, дівчино, вийди, рибчино, Вийди, серденя, утіхо моя! – Не вийду, козаче, не вийду, соколе, Мене мати лає, гулять не пускає. – Брешеш, дівчино, брешеш, рибчино, Брешеш, серденя, утіхо моя! – Та було б не рубати зеленого дуба, Та було […]...
- Микола Руденко – Спалах пам’яті Прокинувся від того, що свою Впізнав садибу – хату і повітку. Я запашні “варенички” жую, Які акація дарує влітку. Гуде бджола. Вертаються в село Селянські гарби, різнотрав’я повні… Це ж півстоліття в пам’яті жило – Як із глибин продерлося назовні? Нічне повітря здавлене, густе. Сусіда уві сні в подушку плаче. А у мені акація цвіте […]...
- Микола Руденко – Стрес Я все пройшов. І серед темних літ Пізнав щось важче, аніж кров і порох – Коли в мені валився звичний світ, Бо я побачив: весь він на підпорах. Підпори впали – і моя душа Порвала враз облудну пересічність. Якби ж хоч смерть! Вона комусь лиша Щось незатьмарене – Просте, як вічність. А в мене впало […]...
- Микола Руденко – Скажи мені, які у тебе очі? Скажи мені, які у тебе очі? Ідуть літа. Ловлю себе на тім, Що образ твій, мов свічка серед ночі, Вгасає в ореолі золотім. Скажи мені, які у тебе руки? Наснись і вгаслу пам’ять розбуди. На протилежних берегах розлуки Два вогнища, два серця, дві біди. Скажи, з дубів так само облітає Торішній лист у гомін ручая?.. […]...
- Микола Руденко – Здавалося, усе позаду Здавалося, усе позаду, Пригасло те, що я несу. І старість вийшла у засаду, Щоб вигострить тупу косу. Та був удар… Розверзлось небо Серед космічних мерехтінь, І ти покликала до себе, Великих думань віща тінь. Я грівсь на материнськім лоні, Немов сповите немовля. М’ячем блакитним на долоні Лежала крихітна Земля. З’єднавши тіні й напівтіні, Майбутнє з […]...
- Микола Руденко – Мурашник Мене він кликав таїною світу – Мурашник в лоні лісових висот, Як небо кличе на чужу орбіту, В казкове коло неземних істот. В похід рушали полчища незлічні, Несли на спинах іскорки роси, Неначе справді воїни космічні, Що прилетіли з Марса в ці ліси. Руді зненацька атакують чорних, Ворожі трупи віддадуть струмкам. І велич цих походів […]...
- Микола Руденко – Линьте, римовані стріли Линьте, римовані стріли, В далеч Нової Епохи. Тих, кому все зрозуміло, Я не шаную нітрохи. Їх вікова обережність Вчила тихенько жити. Що їм ота Безмежність? З неї штанів не пошити. Ані загнать у ворота, Ані стовкти у ступі, Ані покласти в рота, Ані зварити в супі… Зрілих думок незалежність – Це підозрілі мотиви. Вжитись душею […]...
- Микола Руденко – Найвірніша дружина Перед могильним гнітом самоти, Який на душу давить неугавно, Вже й ти зробилася чужою – Ти, Що найріднішою була недавно. Всю логіку спустошено до дна, В гнівливості досягнута вершина. І залишилася мені одна Подруга давніх літ – Гірка дружина. Коли зірок і куль гримучий сплав Мене прийняв до себе у науку – Неначе із-за хмари […]...
- Микола Руденко – Як стати поетом 1 Сьогодні всі уміють римувати – Це нині не найважче ремесло. Та є рядки, неначе груди з вати,- Не сіялось у них і не росло. Але поет… Ні, рими бездоганні Його іще не творять, друже мій: Як сіль у світовому океані, В Природі розчинитися зумій. Коли у серці здужаєш вмістити Жагу світил і спрагу солов’я […]...
- Микола Руденко – Немовби й світу вже нема Немовби й світу вже нема – Ані Москви, ані Парижа. Є тільки хуртовина хижа Та ця серед снігів тюрма. Можливо, отаким було Середньовічне городище… А хуртовина виє, свище – Природи хаотичне зло. Від міст відвикли ми давно – Вони для нас такі далекі… Хто тут наглядачі, хто зеки – Для хуртовини все одно. Пурга мете, […]...
- Микола Руденко – Мордовська кутя Ніч зменшилась, А день почав зростати. Освячую тебе, Фантазіє людська! Та мить і є дитя, Якого Божа Мати Із хмар звільняє, Мов із сповитка. Дитина – Світло. Час з людським обличчям, Це правда Всесвіту – І я вклоняюсь їй. Ми сядемо за стіл – Христа звеличим. І не одна сльоза Впаде з-під сивих вій. Кутя […]...
- Микола Руденко – Реабілітований 1 Не будіть його, пастушки,- Хай під явором спочива. В нього вчилися наші батьки, Як помножити два на два. Телескопа робили вони – Чи віднайдеться край небесам?.. Він довчив їх аж до війни – І в окопи вирушив сам. Не штовхайте його, не будіть. Бач, сп’яніла стара голова. Краще сіна йому підкладіть, Бо й з […]...
- Микола Руденко – Хтось тисне з хмар на землю Хтось тисне з хмар на землю, тисне Люто, А ми повинні небо підпирать. З чужинських стріл вливається отрута У нашу кров, коли йдемо на рать. І небо падає в холодні трави, Коли нас братство в землю зарива. Лише у зорях відгомоном слави Звучать востаннє мовлені слова. А там, дивись, ідуть сини змужнілі І знов беруть […]...
- Микола Руденко – Естафета Я знов дорогу пригадав сліпу Та бурю, котра небо колихала; Грозу, що царювала у степу І шаблями вогненними махала; Та голови уярмлених волів, Які тягнули в темряві мажару. Рогаті силуети їх голів Були, здається, витворені з жару. А блискавка, упавши вдалині, Звивалась полум’яною змією… Навік запам’яталося мені: Я народився з блискавки тієї. Вона мені висвічує […]...
- Микола Руденко – Ангел Чоловіки у зеківських бушлатах В вечірнє небо дивляться гуртом: Під місяцем, посеред хмар кошлатих, Кільце з’явилось. Корабель-фантом. Брати по розуму. Літаюча тарілка. Чи, може, Божий знак – Його печать. І люди, наче п’яні без горілки, – Сміються, борюкаються, кричать. Наглядачі сховались – небезпечно Між зеків тертися у мить таку. І виглядає вельми недоречно Солдатський пост […]...
- Микола Руденко – Відтоді, як на Калці князь Мстислав Відтоді, як на Калці князь Мстислав Спізнився вийти в бій із чорториїв, А галицький Мстислав полки послав За Галич помирати і за Київ; Відтоді, як данило аж упрів, Татар вкладаючи в азовській глині І не один з мужів-богатирів Позаздрив цьому князеві-дитині; Відтоді, як князі, злякавшись ран, Втекли ще до татарського приходу, А він, данило, боронить […]...
- Микола Руденко – Пам’ять душі Це ніби сон. Але ж не сон – видіння, Яке прийшло з людської глибини. Душі в віках не пізнане бродіння, Що з дійсності виготовляє сни. Гніді чи, мо’, червонозолотаві (Як полум’я, що виникло з грози) Летять кудись – у славі чи неславі? – Козацькі коні, впряжені в вози. Їх сотні, тисячі. Мужичі спини Гойдаються у […]...
- Микола Руденко – Якби те, що мені заболіло Якби те, що мені заболіло, Я покласти умів на скрипку: Чорна хмара догнала білу І ковтнула її, мов рибку… Зупиняю перо: дурничка, І порівняння просто дитяче. Не натхнення діє, а звичка. Та чому ж моє серце плаче? Звідки туга оця глибока? Може, винен рядок безликий? Бо лишився мені для ока Тільки неба квадрат невеликий. Ані […]...
- Микола Руденко – З-під даху впала призма крижана З-під даху впала призма крижана – І серце стрепенулося недремне. Чому – не знаю, та несла вона В собі для мене радість нетюремну. Я, мов дитина, підійняв її, Приклав до ока – і нараз побачив Дніпро й далекі лугові краї, Де я над озером косу мантачив. Збагнув, що призма мандри дозволя Не тільки в просторі, […]...
- Микола Руденко – Боги та люди По-різному молилися Природі: Одні над нею Бога вознесуть, А хтось – такого більше у народі – В ній розпізнає материнську суть. Лише царі не кидали гонитву, Яку перейняли в сліпих чортів: Святі чуття, закладені в молитву, На себе кожен обернуть хотів. Та хоч царя над світом цим убогим Підносили, мов сонячне дитя, Усе ж помазаник […]...
Думи мої скорочено.