Микола Руденко – Самовидець



Нашим напівом по церквах і монастнрах отправоватн приказал
І одежу московскую отмінено, але понашому носити позволил. ..
Літопис Самовидця

1

Гінка, не закощавлена постом,
Попівська постать виглядає справно.
Рука до шаблі звикла – із хрестом
Отець Роман зріднився нещодавно.

Попогойдав його, попоносив
Хисткої долі ненадійний човник.
Не раз чернозем кров’ю оросив
Старий Ракушка, ніжинський полковник.

Тепер він панотець. діла свої
З господніми єднає без рахуби.
Та вдруге вже плюндрують палії

/> Парафію – козацькі Стародуби.

Хто це – підляшки чи свої людці.
Що з кривд і сліз для себе мають
Втіху?..
Хоч тліє ряса, та з відром в руці
Роман сусідську заливає стріху.

В підвалах Гершка хтось понищив крам,
У Прокопенка погоріли коні.
Пожежа котиться на Божий храм –
Рятуй, не довіряючись іконі.

Це, мо’, поганські ідоли-боги
Від нас, хрещених, вимагають жертви?..
Коли пригасло трохи навкруги –
Обпечений, він повернувсь до церкви.

Ще ніч, та ніби вранішня зоря
На стінах днину провіща погожу.
І вражений, схиливсь до вівтаря:
Пожежа освітила Матір Божу.

Він

бачить на щоці сльозу скупу –
І сам уже не здатний сліз тримати.
Здавалося, по спаленім степу
Іде стражденна Україна-мати.

Скорботно стиснувсь материнський рот,
В очах – небесні і людські жадання.
То не дитина на руках – народ…
За що нам випали оці страждання?

Ми ж, Нене, від природи орачі,
А живемо від битви і до битви…
Козацькі плечі затряслись в плачі –
І він схилив коліна до молитви.

2

Небесний Отче! Чи насправді ти
Вкраїні зичив щастя, а не кари,
Коли творив народи і світи
І землю статком осипав з-за хмари?

Нехай би скелі дав або піски,
І разом з тим щоб сила зловорожа
Нас обминала – хай лишень зірки
Світили б тихо, мов нічна сторожа.

Ти ж дав нам лановиська навзамін –
Предивне диво. Лиш встигай орати.
Та ходить вітер з чотирьох сторін –
І з чотирьох сторін ворожі раті.

Кому до шаблі братися звелиш,
Якщо у дядька Божа запорука:
Із того, що вродило, чверть залиш –
І все одно він житиме, мов дука.

О-о, він не вміє гаяти часу:
Йому щоб свині, гуси, збіжжя ворох.
Він вхопиться за шаблю чи косу,
Коли вже на подвір’я вдерся ворог:

Вкраїнець власний рід землі звіря
Та сонцю, що пливе над берегами.
Не треба ні держави, ні царя –
Його держава в полі, під ногами.

Русине-князю! Зодягай шолом –
Веди нас, грішних воїв, за пороги.
Багатство наше стало нашим злом:
Як не своїм – чужим упали в ноги.

Цар Федір не утискує в правах,
Тож скарги є до кого виливати:
Дозволив одяг наш, і по церквах
Напівом нашим велено співати.

Яке воно не є, а все ж добро:
Хоч зможемо наплакатись уклінно.
Та підростає брат його Петро –
Що він тобі готує, Україно?

3

О Господи! Прости свого раба,
Якщо не зможу впоратись на слові.
Мій грішний дух опосіда журба:
В літах найближчих бачу ріки крові.

А далі, за лаштунками століть,
В болячках замордованого тіла
То Україна скривджена стоїть
Чи бранка, що в полоні посивіла?

Уже твої, господарю, лани
Не є твої – ти раб на них довічний.
І діти вже не знають, хто вони –
Вгасає розум, гине дух калічний.

Зника в народі життєдайна хіть
До мислення, до відкриттів і творень.
І мова, що прийшла з тисячоліть,
В серцях дітей втрачає власний корінь.

Ні! Годі жить, води набравши в рот –
Кричати треба, щоб згадали люди:
Була Вкраїна – військо і народ.
Була…
Та я запитую: чи буде?..

Гей, хто там є? Мерщій несіть відро
Криничної – ця ніч мене стомила.
Відтак у гуски видеріть перо
І наваріть із бузини чорнила.

9-10.10.1980


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Поєдинок людини і вовка жага до життя.
Ви зараз читаєте: Микола Руденко – Самовидець