Микола Руденко – В донецьку



Для чого? Можливо, заради прощання
Мене повернула година остання
На землю, з якої для рим і думок
Життя мого витік нерівний струмок.

І що це за фокуси, що це за жарти?
Я звідси на крила здіймався без варти –
Шахтарська дитина, палкий піонер.
Чому ж мені руки за спину тепер?..

Крізь грати, крізь мури виходжу на волю.
Рушаю додому по рідному полю –
Туди, де вітрець павутину снує.
Додому – в далеке дитинство моє.

Біжу, поспішаючи несамовито,
На тік, де гарманять під хатою жито.
Де кінь, що недавно заорював

лан,
Тягає по колу ребристий гарман.

Матуся лякається:
-Звідки ти, синку?.. –
В кутку помічаю шахтарську бензинку.
Це батькова – він у могилі лежить,
А нам по-селянському випало жить.

Тут пахне домівкою – потом і гноєм,
Та зіллям із лугу, та щедрим надоєм.
А волики наші – рудий, половий –
Мене зустрічають: господар живий!

Усе тут надійне, усе – як годиться:
І збіжжя в коморі, і в відрах водиця.
Молотникам стане ураз веселіш,
Коли на тринозі поспіє куліш.

Мов скіф після бою, в щасливій утомі
Під небом нічним на духмяній соломі
Лежу і дивлюсь на далеку зорю,
І щось їй своє, потайне говорю.

Душа моя стиха співає і плаче:
Єднання із Всесвітом –
Перше, дитяче…
Нараз прокидаюсь – дитинства нема:
Хропе та викашлює смуток тюрма.

01.05.1977


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Пізнай самого себе твір.
Ви зараз читаєте: Микола Руденко – В донецьку