Микола Руденко – Хуторець



Я знову тут…
Який же грець
Через кущі й соснові пні
Приводить знов у хуторець,
Що змалку марився мені?

Оті побілені хатки
Народ гостинний заселя.
Козуля тут прийма з руки
Людські дарунки, мов теля.

Тут навіть хуторська Яга,
Що зранку сварку почала,
Для мене мила й дорога –
В якім добрі немає зла?..

Студент Федько-мотоцикліст
З обличчям, як натерта мідь,
Тут має дивовижний хист –
Не так у вуха торохтіть.

Десь у науках нелегких
Живе кирпатий лісовик…
Та є тут звуки, до яких

/> Мій слух і досі ще не звик.

Іду по вулиці, іду.
Скрегоче бляха між тинів –
Це хуторяни у саду
Так відганяють кабанів.

І скрізь оте добро висить –
Бідони, цебрики старі,
Щоб диких друзів ненасить
Не зловживала у дворі.

Тут над хатами нависа
Дим розмальованих печей,
І так синіють небеса,
Що вам не відвести очей.

А уночі бряжчать тини –
Курей шукає хитрий лис.
І дітям сняться дивні сни,
Що вже давно перевелись:

Остання відьма на мітлі,
Остання мавка поміж пнів –
Для них невільний на землі
Вже навіть простір наших снів…

Люблю тебе, мій хуторець –
Жива душа оцих борів.
Як мало для людських сердець
Таких лишилось хуторів!

1969


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Розповідь про свій робочий день.
Ви зараз читаєте: Микола Руденко – Хуторець