Микола Руденко – Я поволі утверджуюсь в істині



Я поволі утверджуюсь в істині:
Грає нами чиясь рука.
Знову хтось переплутує відстані
Із майстерністю павука.

Ніби справді над небосхилами
Павутина висить нежива –
І такими стають безсилими
В простір викинуті слова.

Навіть сонце, в яке я вірую,
Павутини не прогребе.
І повзе холодок попід шкірою –
Наче знову я втратив тебе.

Завмираю, зітхаючи: важко як!
Через відстані бачу, як ти
Б’єшся в пастці відважною
Пташкою
Але чим тобі допомогти?

Тугу в серці моєму не змірити.
Римам теж не здолати її…
Залишається тільки вірити:
Вірю, ластівко, в крила твої.

12.04.1978


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...




Мої враження від твору жага до життя.
Ви зараз читаєте: Микола Руденко – Я поволі утверджуюсь в істині
Copyright © Українська література 2019. All Rights Reserved.