Микола Руденко – Як тільки наповниться серце журбою



Як тільки наповниться серце журбою
І ляжуть на душу погрозливі тіні –
Я знов уявлю, що стою під вербою
В селі на моїй Україні.

Так яблука пахнуть, рум’яні ранети;
Так любо звучить не спотворене слово!
Із досвіду знаю: обійдеш планету,
А серце сюди приведе тебе знову.

Чи в кольорі неба, чи, може, у травах
Є щось невимовно моє, неповторне.
Чи, мо’, твою душу в вечірніх загравах
Душа твоїх предків незримо пригорне?..

Ми часом шукаємо щастя легкого,
А потім зітхаємо гірко і сумно:
У світі лишилось багато такого,
До чого ми ставились надто бездумно.

О лихо, що неньці на голову впало!
О скрута, якої повік не забути!..
Молитись і плакати – це ще замало:
Синів треба вчити
Вкраїнцями бути.

08.01.1980


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)




Поясніть назву оповідання а чехова хамелеон.
Ви зараз читаєте: Микола Руденко – Як тільки наповниться серце журбою
Copyright © Українська література 2019. All Rights Reserved.