Микола Руденко – Засурмили вітри



Засурмили вітри, об сосну розбиваючи крила,
Зачастили до саду зайці з помертвілих лугів.
То зима у степах вікові фоліянти розкрила.
А дерева – мов знаки на білій сторінці снігів.

Лиш замовкнуть метілі – і, в кожен
Вдивляючись атом,
Зорі шлють на хати дивних снів мовчазну
Течію.
Місяць ходить за вікнами лисоголовим
Сократом
І обмацує простір, приймаючи сповідь мою.

Він мені заповів, щоб розслаблену втомою
Душу
Я зібрав у кулак і заснути не смів ні на мить.
Бо у хмарах нічних, потрясаючи води і сушу,
Із далеких висот вогняна колісниця гримить.

Час глибинних борінь, коли серце не знає
Достоту,
Що нового народить ота занебесна стріла.
Ще до неї не звикли. І входять у кожну істоту
Світлі хвилі добра, нерозвідані сутінки Зла.

Це ще треба в собі замісити. І треба пізнати.
Та не знаю, чи встигну. Не спи, моя душе,
Не спи…
Засурмили вітри. Під кудлатою шапкою хати
Не вгасає вікно. І голосять зимові степи.

1968


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Іван феодосійович корсак на межі.
Ви зараз читаєте: Микола Руденко – Засурмили вітри