Микола Руденко – Завали



Дитяча уява не знає спочинку:
Щоб вивчити духів (чи добрий, чи злий),
На шию повісивши лампу-бензинку,
В покинуту шахту я лазив, малий.

За мною рушала вихраста ватага –
Цікавий до всього хлоп’ячий загал.
І сталось, пригадую: дика відвага
Зненацька мене підвела під завал.

Доба чи століття?..
В бензинці помалу
Рудий язичок до кінця догорів.
А ті, що лишились по той бік завалу,
Чомусь не приводять батьків-шахтарів.

Пітьма, ніби чорна розкошлана вовна,
Плодила із себе жахливих потвор.
Здавалось, чиїсь

ворушилися жовна.
Десь пробував ноту диявольський хор.

Мелодія мороку – газів шипіння,
Дзюрчання води і тріщання пород –
Наповнила болем дитяче терпіння
І страхом кривила покусаний рот.

А темрява дика, кошлата, безлика
У мозку гойдала приглушений дзвін.
Та ось біля мене з’явилася пика –
Я духом відразу пізнав,
Що це він.

Я в хижі очиці дивився крізь сльози,
А вухо ловило в глухій тишині
Його обіцянки й підступні погрози:
– Ти вийдеш –
Та мусиш служити мені…

Минуло піввіку – і я за лісами
Зустрівся з очима, що бачив колись.
Завали не ті, а погрози ті ж самі:
– Ти вийдеш, але… Послужи, підкорись.

Піввіку пройшло, та словами старими
Затемнено душі…
І корінь, і суть…
І гупають друзі в завали незримі.
А воля і світло…
Чи їх донесуть?

01.12.1979


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Мій улюблений герой повісті захар беркут.
Ви зараз читаєте: Микола Руденко – Завали