Микола Руденко – Зелена ліра


Ні, не людину і не звіра
До мене привела весна:
Під вишкою стояла ліра –
Погнута, здвоєна сосна.

І впало здогадом на мене –
Нежданим одсвітом добра:
Ця ліра, страдниця зелена,
Примандрувала з-над дніпра.

Там гордий лось поважно й строго,
В лугах минаючи мости,
Ранкове сонце брав на роги,
Щоб їй в дарунок піднести.

Там, захопившись власним летом,
Лелека крилами махав.
Там я щасливим був поетом –
Сміявся, плакав і кохав.

Там очі мружила ожина,
Ряхтіли бризки з-під весла…
У лірі цій моя дружина
Свій біль до мене принесла.

І, може, трохи не до речі
Я тоскно посміхаюсь їй:
Щось забриніло молодече
В згорьованій душі моїй.

А на стовпи бетонні й лисі
Так світить сонце з висоти,
Що раптом струнами здалися
Іржаві табірні дроти.

22.04.1981



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



У чому трагізм долі довженка.
Ви зараз читаєте: Микола Руденко – Зелена ліра