Микола Вінграновський – довженко
I
Благословенні води літ,
Літа десни благословенні
І часу вічного політ
В однім осяянім іменні.
Благословенна срібна твердь
Землі і неба, дня і ночі,
І золоті вогневі очі,
Де обнялись життя і смерть.
Священна чаша доброти
В руках всеспільності й любові
І світ, об’єднаний у слові
Краси, і правди, і мети.
Благословенна світлотінь
Судьби в щасливім одкровенні.
І многокрилля поколінь
В однім озоренім іменні.
II
– Гей, ви, мої воли, та по степу,
А моря не видно…
Ходить море під
Не доїдемо…
Виглядає зоря з-за гори –
Не надивиться.
З гори та під гору від щастя до горя –
Притомилися…
Гей, далеко степу по стеблині –
Не настачило…
Буде чи не. буде хто-небудь в долині –
Там побачимо…
Має себе море в одній воді –
Сині віхоли…
Гей, ви, мої воли, воленько на волі,
Вже й доїхали…
III
Цвіркун сокиркою січе
Весло з водою, зими й весни.
Дрімає небо, і тече
Дорога зір на давню десну.
По тій дорозі хто пройшов,
Той знає, що ті версти варті…
Але – там першою Любов
На грізній на своїй на варті.
Вона
Коли кривавивсь світ при нім,
І, як могла, оберігала
Його в стражданні золотім…
Вій був щасливий. В нім свободи
Огромний подих не защез.
Вій мав за честь судьбу народу,
Мав Революцію за честь.
У бистролітті, де немає
В безсмертя паспортів і віз,
Його нам образ воскресає,
Його надія – Комунізм.
1977
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Микола Вінграновський – Моєму морю Прийшла моя пора тебе зустріти, Ступить на твій клекочучий поріг! Відмічений суворим правом жити, – З тобою розминутись я не міг! Мене ти кликало своєю глибиною, І серце моє рано споловіло. Над збуреною вирною габою Воно з тобою ще не клекотіло!.. Ти чуєш, море?! Юність моя, зоре, В твоїх просторів синьокрилий дим! Я молодим прийшов […]...
- Микола Вінграновський – Вологий запах, запах паші Вологий запах, запах паші В сухому сяєві Стожар, Уже почав в багатті нашім Дрімати жар, куняти жар. Човни і ми в човнах стемніли, Стемніла птиця на лету, Лише козацькі дві могили Темніють довго у степу. Дивись-дивись: пасуться коні! Ненамальовані, живі! І їхні тіні в оболоні Темніють чисто на траві. А там за ними море грає! […]...
- Микола Вінграновський – Вставай, рибалко! Гаснуть метеори Вставай, рибалко! Гаснуть метеори, В загуслу північ б’ються каюки. Здіймай вітрила і заводь мотори, Де кручі, глід, стежки і будяки. У морі чисті ми і душами високі, І море не приймає жебраків, Бо мозолі рибальські чорноокі Йому у душу світяться з віків… Вставай, рибалко! В зоряну заграву Веди моторів і човнів політ. Я заберу твою […]...
- Микола Вінграновський – На могилі стояло сонце На могилі стояло сонце – Тіні… Жабенятко у світ дивилось Тихо. Зозуленя собі слів шукало Тонко. Біля трав у степу звучала Тронка… 1954...
- Микола Вінграновський – Морської осені Стоїть голубою журбою Осінь морська голуба, І моря бентежна плавба З моєю злилася ходою. І ясно далеко мені, І морю далеко ясно, Бо радісно нам і прекрасно Іти в голубому вогні. І думать, і мріять здаля Про обрії нашої долі… Мовчать береги ясночолі, Мовчить ясночола земля. І хвилі в глибокому хорі Здіймають зелені пісні… Іду […]...
- Микола Вінграновський – Величальна колискова Ще імені твого не знають солов’ї, Ще імені твого не чули квіти, І літо, і сніги, і літечка твої Тобі не поспішають прилетіти. В білій льолі, люлі, Спатоньки-спатулі, – Тато-мамо, тато-мамо Колисали… Колисало небо Білу хмару, Колисало море Хвилю кару… Ще ніженька твоя не знає далини, Щасливий мак цвіте біля криниці, І ти як мак, […]...
- Микола Вінграновський – Вас так ніхто не любить Вас так ніхто не любить. Я один. Я вас люблю, як проклятий. до смерті. Земля на небі, вечір, щастя, дим, Роки і рік, сніги, водою стерті, Вони мені одне лиш: ви і ви… Димлять століття, води і народи… Моя ви пам’ять степу-ковили, Зорі червоний голос і свободи. Дивіться, гляньте: мій – то голос ваш: Як […]...
- Микола Вінграновський – Ні жінки, ні хати тієї нема Ні жінки, ні хати тієї нема, Старі лиш валяються капці, Та вітер зі степу несе у лиман Осіннє насіння акацій. Та згорблена стежка в глухій кропиві Показує небо по зорях, Самі доглядаються груші криві, Промерзлі калюжі прозорять. Порипує думу присохлу свою Потріскана корба кринична, Та зиркає в двір з дерези-повію Сім’я молоденька лисича. Із ферми […]...
- Микола Вінграновський – Над Чернівцями вороняччя Над Чернівцями вороняччя, Над Чернівцями голуби, І поетичним щастям плаче Михайла погляд голубий, І сміх, і шепіт серцю милий, Гуцулки погляд чорнокрилий, Як птича тінь, небесна тінь! Під небом зустрічі й розлуки Карпатських вин таємні руки Нам загойдали далечінь. І час гойдається, і гори, І день, і ніч, і щастя, й горе – Чи не […]...
- Микола Вінграновський – Триптих 1 Тут все говорить із прадавніх пір, Тут вічність диха тихо серед гір. Це не легенда лине давниною І не мара злітає із пітьми… Човни століть пливуть переді мною, Вантажені народами-дітьми. І ти, Гуцульщино, смереко сиволиста, Своїм човном пливеш в мої світи… Я прошу тебе, земле моя чиста, Крізь моє серце тихо пропливти. 2 Гуцульщино! […]...
- Микола Вінграновський – Ворон Мчить теля від зляканої квочки, Де трава розхлюпала курчат, А за ним крізь сині молоточки Татове і мамине дівча. І з горба, де сонця жовту скибу Орють хмар незаймані воли, Розігнались, позникали з виду, Над землею тихо попливли. Лиш теля скружляло над стодолою І поцілувалося з коровою, Щоб згори не бачило дівча. А дівча поникло […]...
- Микола Вінграновський – І замалий, і неширокий І замалий, і неширокий Цей світ без берега і меж, Що з ночі в ніч притихлим оком В вікні дорогу стережеш. Суха та шибка чи волога У сніголет чи в дощосіч, Але порожня йде дорога З гори під гору, з ночі в ніч. Вже й сон твої цілує ноги, Спориш сіріє за дверми – Та […]...
- Микола Вінграновський – де дихає Байкал Де дихає Байкал, де не встига повітря, Де все з усюд – не хочу і не дам! – За спинами ледащ, снобів’я і сопів’я – Найближчий мій розмерзлоокий БАМ! Тут океанні очі – море-морем. Далеко йти – далеку даль нести. Я знаю добре: не люблю я горем. Не горем любимо. Наш поступ – з доброти. […]...
- Микола Вінграновський – Ще молодесенька Ще молодесенька. Навшпиньках не ходило Її ще серце під вікном любові. І от вона співає “Подоляночку”, Ї, над кульбабами співаючи, літа… Із відрами по березі дніпра Вона іде в червонім намистинні, І тінь її, і відер тінь гойдлива Ідуть із нею-гойда-гойда-хить… У синіх відрах листя лопушині, Але нараз – вода з-під них і хлюпне На […]...
- Микола Вінграновський – душа наїлася, та бреше Душа наїлася, та бреше. А бреше як! і те і се. Що вуж, мовляв, корову ссе, А відьма жінці косу чеше. Мовляв, каміння – це вода. Нещастя – щастя. Радість – горе. Зажура – сміх. А сміх – біда. Зозуля – півень. Крапля – море. Що бороною розум чеше Цей вічний час в ім’я доби… […]...
- Микола Вінграновський – На міднім небі вечір прочорнів На міднім небі вечір прочорнів. Малі, без голосу у ніч летіли птиці. Згори гора дивилась у черлінь, І хилитався човен до човниці. Безмежний час щось прикидав собі, На палець міряв небо при дорозі. Світилися моря, як сонечка рябі, І кожне море мало по тривозі. Прозорий холод гір не покидав, Лежав на ліктях у долинах морок […]...
- Микола Вінграновський – Хліб Присвячую Корольову З-поза чого, з далекого незгоддя, – Заснув у глині шумерійський серп, – Дорогою століть в очах мого народу Іде на вітрі чорноплечий степ. Дванадцятого квітня мій ровесник Був хлібом посланий у чорне й золоте: Не старіють на світі наші весни, І наші очі сніг не замете. Бо хліб – давно. Ми завжди в […]...
- Микола Вінграновський – Вона була задумлива, як сад Вона була задумлива, як сад. Вона була темнава, ніби сад. Вона була схвильована, мов сад. Вона була, мов сад і мов не сад. Вона була урочиста, як ніч. Вона була одненька, ніби ніч. Вона була в червоному, мов ніч. Вона була, мов ніч і мов не ніч. Вона була, що наче й не була. Але […]...
- Микола Вінграновський – Зоряний прелюд В тихім світлі нічних заграв Пахло море вечірнім сіном… Вітер хвилі на руки брав І виносив на берег синій. Ми стояли в кормі човна – Серце в серце і руки в руки. Ми клялися в душі до дна Буть такими на всі розлуки. Ти стояв у промінні, як спис, Чорношкірий, тугий, губатий – За сто […]...
- Микола Вінграновський – У синьому небі я висіяв ліс У синьому небі я висіяв ліс, У синьому небі, любов моя люба, Я висіяв ліс із дубів і беріз, У синьому небі з берези і дуба. У синьому морі я висіяв сни, У синьому морі на синьому глеї Я висіяв сни із твоєї весни, У синьому морі з весни із твоєї. Той ліс зашумить, і […]...
- Микола Вінграновський – Золоті ворота 1 Підіймаються грози на тлі вечорів, У тих грозах серця позливались з громами. Блискотять паровози в очах матерів, Рвуться сльози на крила, узяті вітрами, І прощання за нами простерлось руками, В паровозную гриву вчепилось вгорі, По країні летить від зорі до зорі. Підіймаються думи одна за одною… Опускаються очі ув очі до дна… Тишина відцвіла […]...
- Вінграновський Микола – Мак (Збірка) 1973 рік, видавництво “Веселка” ВЕЛИЧАЛЬНА КОЛИСКОВА Ще імені твого не знають солов’ї, Ще імені твого не чули квіти, І літо, і сніги, і літечка твої Тобі не поспішають прилетіти. В білій льолі люлі, Спатоньки-спатулі,- Тато-мама, тато-мама Колисали… Колисало небо Білу хмару, Колисало море Хвилю кару… Ще ніженька твоя не знає далини, Щасливий мак цвіте біля […]...
- Микола Вінграновський – Ніч Івана Богуна Болиш? Боли ж! Боли, Бо лине крик Від можа і до можа Україною, І панський перехняблений язик Хрипить над нею стомленою слиною. І меч горить над гривою коня, І паля з горла кров’ю обгоріла, Там ребра на гаках, де воля говорила, Там червоніє чорне вороння. Ні шелесту, ні диму з димарів, Лиш свище вітер черепу […]...
- Микола Вінграновський – до себе Не дивись у сніги на дорогу оту, Не дивися на заячий слід у сльоту, Не дивись на крило, не дивись на стебло, Не дивися на те, що було і цвіло. Не дивися на небо, де хмари пішли, Не дивися на сон, де наснилися ми, Не дивись на сльозу, що покинута в пил, Не дивися на […]...
- Первінка (скорочено) – Вінграновський Микола Ішов останній рік війни. У напівзгорілій хаті жила селянська родина: жінка Марія та її троє дітей. Найстарший з них – Миколка – мав усього років з дванадцять. Голодно було в їхній оселі, проте Марія ті гроші, що присилав з фронту її чоловік Максим Миколайович, не витрачала, сподіваючись купити корову. Назбирала вже двісті тисяч, але наприкінці […]...
- Микола Вінграновський – Гоголю В Холодній Балці ніч відьмача, Чорти в зеленому чаду, І на вогні стегно теляче Чортам обслинює губу. В Холодній Балці Сіра Відьма З винових ходить королів. Ця Сіра Відьма ще свобідна, І носик їй свобідно впрів. В Холодній Балці над лиманом Нирки пірнають в золоте. І Сіра Відьма крупним планом Собі коханнячко плете. Вона плете […]...
- Микола Вінграновський – Бабунин дощ Бабунин дощ, на клямці цяпота, І стежка в яблуках вже стежкояблуката, З котяри – іскри! З м’яти – чамрота! Пускає бульби на порозі хата… Іде хтось темним садом-заховайсь! Іде, й стає знадвору за стіною, І мокро дихає над мокрою губою; Як звуть його? Чи взагалі він звавсь? Хто він такий в залатанім кожусі, В кожусі, […]...
- Микола Вінграновський – Сон Вночі, під ранок, у гнізді У комишах при мамі Проснулось каченя собі І глянуло в тумані На срібне мамине перо, На срібне небо повне… Перевернулось на крило І знов заснуло сонне. І снився каченяті сон, Солодкий сон при мамі: Цвіте куга, цвіте пасльон При березі в тумані. Цвіте при хмарі хмареня, І зірка недалечке… І […]...
- Микола Вінграновський – Прадід Заколисує вітер ліс, Його душу наповнює снами. А над нами – Чумацький Віз, Без волів і коліс над нами. У тім Возі мій прадід спить: Коли місяць обійде небо, – Йде до прадіда відпочить І цілує в плече, як треба. І запитує прадід в сні, Тихо-тихо, мабуть, шепоче: Чуєш, місяцю, чуєш, хлопче, На землі ти […]...
- Микола Вінграновський – демон Гай-гай, моя фантазіє печальна, – Моя невірна любко чарівна!.. Лиш відпусти тебе від серця до вікна, Як ти летиш свобідна й безпричальна… Гай-гай, моя фантазіє печальна!.. Всміхнись мені, коханочко моя! Змалюй мені картини не трагічні, Пошли мені квартали опівнічні, Коли я вперше демоном буяв. І шепотів собі його молитви, І плакав з радості в передчутті […]...
- Микола Вінграновський – Щока та тінь, та тінні очі Щока та тінь, та тінні очі, І ми самі на самоті… І дощ цілує опівночі Кульбаби очі золоті. Десь кінь ірже – його не чути, Десь хтось іде – його не знать. Тебе любити – не збагнути, Прощанням щастя доганять… Не все те є, що мало бути, Бо й щось до нас було-збуло. Але в […]...
- Микола Вінграновський – Прицокало Прицокало, прибилось, притекло, Припало, пригорнулось, причинилось, Заплакало і – никма утекло Чорняве полум’я з печальними очима. До телефону – він його не бачив. Хоч телефон – сюди-туди: нема! А ніч, а дощ, а град по ринвах скаче, І груша з грушами прибилась до вікна. Прицокало, прибилось, прилюбилось… Узяв у голову, чи, може, так – приснилось! […]...
- Микола Вінграновський – Іде кіт через лід Іде кіт через лід Чорнолапо на обід. Коли чує він: зима Його біла підзива. – Ти чого йдеш через лід І лишаєш чорний слід? – Бо я чорний, – каже кіт, – Я лишаю чорний слід. Коли ж біла ти сама, То білій тут дотемна. І пішов кіт через лід Чорнолапо на обід. Стала зимонька […]...
- Микола Вінграновський – далекими світами Далекими світами Вночі і по ночах Горбатими морями Летів додому птах. Його мала голівка Боялась над крилом – Та зацвітала гілка Блакитно-білим сном. І птах сказав до себе, До вітру на крилі: Нам лиш літати небом, А жити на землі. 1963...
- Микола Вінграновський – Ви чуєте? … Ви чуєте? Ви чуєте – він спить! Я жду вас, товариство, як епоху! Не дай вам бог його в мені збудить… Не кваптеся, беріть мене потроху. Спочатку губи, руки і чоло, А потім очі, ноги і легені, Здається, зайвого у мене не було – Оце і все, що в мене… будьте певні! Несіть мене! […]...
- Микола Вінграновський – Моя молитва З Ніколоза Бараташвілі Отче небесний, син твій спокушений, Утихомир мої страсті земні. Погляд мій спалений, подих мій здушений, Я в небезпеці, страшно мені. Виведи з відчаю крихту надії! Сам не вберігсь непогрішний Адам: В хтивім бажанні він гріх заподіяв, Райську красу за бажання віддав. Світло життя, я в глибокій зажурі, Вилікуй в серці болі біди […]...
- Микола Вінграновський – Розкажу тобі я ще й про те Розкажу тобі я ще й про те, Як у зайця вухо не росте, Як росте у зайця довгий хвіст, Довгий хвіст від лісу через міст. Розкажу тобі я про сніги. Про сніги, що ходять без ноги, В тих снігах є пісня на губах, Біла-біла пісня у снігах. У тій пісні заєць наш сидить, У тій […]...
- Микола Вінграновський – Мерані З Ніколоза Бараташвілі Без дороги-сліду мчить мене Мерані. Сивий ворон карка в чорному тумані. Мчи ж мене, Мерані, в чорному тумані, Сині мої думи ворону не знані. Крилатий коню мій! по скелях, по яругах, Крізь хвилі й смерчі скороти мені Ці дні дороги, нетерплячі дні, І не жалій за втому свого друга. Нехай свою Вітчизну […]...
- Микола Вінграновський – Юлії Іполитівні Солнцевій Мене осяяння сповняє перед Вами Від Ваших дум і серця висоти. Я образ Ваш небесними словами В своїй душі навіки засвітив. Всі Ваші дні, як птахів перелеття, Лягли за велетнем в суворості доріг. Тягар трудів, тягар його безсмертя, Як щастя знак, на Ваші плечі ліг. Хвала і честь Вам, героїчна жінко! В стражданні Ви пішли […]...
- Микола Вінграновський – У срібне царство цвіркунів У срібне царство цвіркунів Од вітру голубого Упав інжир і розімлів, І не сказав нічого. Його понюхала оса Своїм жовтеньким носом. Його надибала роса І всілась над ним росо. Цар цвіркунів Цвіркун-Співець Інжира як побачив, То так зрадів – хай тобі грець! – Що аж зайшовся плачем. За Цвіркуном – у плач оса Осиною сльозою, […]...
Сонячні кларнети аналіз.