Микола Вінграновський – Котик, котик

Related posts:

1. Вінграновський Микола – Мак (Збірка) 1973 рік, видавництво “Веселка” ВЕЛИЧАЛЬНА КОЛИСКОВА Ще імені твого не знають солов’ї, Ще імені твого не чули квіти, І літо, і сніги, і літечка твої Тобі не поспішають прилетіти. В білій льолі люлі, Спатоньки-спатулі,- Тато-мама, тато-мама Колисали… Колисало небо Білу хмару, Колисало море Хвилю кару… Ще ніженька твоя не знає далини, Щасливий мак цвіте біля […]...
2. Наталя Гуркіна – Котик в мишки запитав Котик в мишки запитав: – Ти чому втікаєш? Я ж для тебе мур-нявчав, Ти хіба не знаєш? – Ой, хитрун ти, Муркотун, – Мишка відказала. – Ти, як тато твій, брехун! – Й хвостик показала…...
3. Українська народна казка – Котик Не знаю, в якомусь-то царстві жив собі чоловік, а в нього було три сини. От як умер батько, зостався їм спадок: млин, хлів і кіт. – Нум,- кажуть брати,- будемо ділитися. – Нум. От і поділилися. Старший собі узяв млин, середульший – хлів, а найменшому дали кота: – Ти,- кажуть,- малий, тобі небагато треба! Почув […]...
4. Микола Вінграновський – Цієї ночі птах кричав Цієї ночі птах кричав У небо відлетіле. Цієї ночі сніг упав – На чорне впало біле. Цієї ночі уночі Ми тихо говорили… Різдвяні пахли калачі, Шибки в мороз горіли. З далеких берегів і лоз В цю снігопадь лапату Приніс від зайця дід Мороз І дещо нам у хату. Один лиш птах кричав-болів За морем, за […]...
5. Микола Вінграновський – Ця казка на білих лапах Ця казка на білих лапах Іде уночі по дорозі, І місяць тече по хатах, І в казки на віях сльози. Іде вона й тихо плаче: Андрійка ніде не баче. Чи ліг вже Андрійко спати, І де ж ця Андрійкова хата! З верблюдних пустель голодних, З тюленячих вод холодних Йдучи, наша казка стомилась, Невже ж це […]...
6. Микола Вінграновський – І замалий, і неширокий І замалий, і неширокий Цей світ без берега і меж, Що з ночі в ніч притихлим оком В вікні дорогу стережеш. Суха та шибка чи волога У сніголет чи в дощосіч, Але порожня йде дорога З гори під гору, з ночі в ніч. Вже й сон твої цілує ноги, Спориш сіріє за дверми – Та […]...
7. Микола Вінграновський – дитиноньку мені носить Дитиноньку мені носить, Тихо плаче в ночі. Білий ранок рушник носить, Витирає очі. Витирає і не каже, Що сказати має. Де присяде, де приляже, Очі витирає. Ходять ночі без словечка, І дні не говорять. Виллялися з відеречка Із водою й зорі. Срібні кроки осокору Стихли біля тину. Рости, рости, сину, вгору, Виростай, мій сину. 1964...
8. Микола Вінграновський – Присвячую Ніколозу Бараташвілі Чужинцем варене на мило, Тираном прокляте у снах, Хоронене у ста могилах І рубане у ста боях – Непохоронене, невбите, – Мерані золотий, лети! – Твоє ім’я, мій тату-світе, Поете мій, мій дух святий! Затятий дух мій із древлини На пил – не пил, на згин – не згин!.. … Блакитні пальці Катерини І царська […]...
9. Микола Вінграновський – Будеш, мати, мене зимувати Будеш, мати, мене зимувати, Будеш мати мене коло хати, Будеш мати мене коло хати… Ходить полем мій кінь вороненький, Ходить полем мій кінь молоденький, Ходить полем коник молоденький… Будеш, коню, мені воювати, Будеш, коню, собі долю мати, Будеш, коню, собі волю мати… А ти, мати, мене та від хати, Будеш, мати, мене проводжати, Мене проводжати […]...
10. Микола Вінграновський – Почапали каченята Почапали каченята Та по чаполоті, Каченята-чапенята: Сухо нам у роті. В білих льолях сплять лілеї, Чапленя на чатах. Ці лілеї – дрімолеї, А ми – каченята! Свого дядька ми приспали, І тата, і маму, Діда-качура поклали Спати в красноталу. А самі, хоч далеченько, Чап По чаполоті До води, до водиченьки – Сухо ж нам у […]...
11. Микола Вінграновський – Коло тебенько я – дивись! Коло тебенько я – дивись! Ходять хмари нехмарним небом, По воді сон зорі повивсь Біля тебенько, коло тебе. Зірно каже собі про дощ, Про краплину малу на ньому, Про чорнобил і нехворощ, І дорогу – назад додому. Бо додому воно завжди: Полину і сльозі – додому. Сніг іде. Голубінь з ожин. І морозик цвіте по-свому. […]...
12. Микола Вінграновський – Сестри білять яблуні в саду Сестри білять яблуні в саду. Мати білять хату та у хаті. Біля хати білий батько на канапі Вигріває війни та журбу. Мати білять яблуні в саду. Мати білять хату та у хаті. Біля хати білий батько на канапі… Мати білять яблуні в саду. Мати білять хату. Білять хату… 1963...
13. Микола Вінграновський – Приспало просо просеня Приспало просо просеня, Й попростувало просо, Де в ямці спало зайченя І в сні дивилось косо. Йому сказало просо: спи, Заплющ косеньке око. Залізли коники в снопи, І хмара спить високо. Заснув у хащі сірий вовк І лапою укрився. Твій сірий вовк в воді намок І спати завовчився. Заснуло поле і горби, І на дорозі […]...
14. Микола Вінграновський – Триптих 1 Тут все говорить із прадавніх пір, Тут вічність диха тихо серед гір. Це не легенда лине давниною І не мара злітає із пітьми… Човни століть пливуть переді мною, Вантажені народами-дітьми. І ти, Гуцульщино, смереко сиволиста, Своїм човном пливеш в мої світи… Я прошу тебе, земле моя чиста, Крізь моє серце тихо пропливти. 2 Гуцульщино! […]...
15. Микола Вінграновський – Людина і ніч Усе роздягнено, і все напоготові. Ніч повертає голову: пора! Гармата – бух! І горобці – ура! Розквітли океани малинові. Півлюдства дивиться півлюдству в темні очі. Ще мить, ще мить! І ще єдина мить! Любов чи смерть? Свобода а чи гніт! І вічне вже владарювання ночі? Усе роздягнено, і зближуються кроки… Серця, держави, квіти, літаки, І […]...
16. Микола Вінграновський – Ходімте в сад Ходімте в сад. Я покажу вам сад, Де на колінах яблуні спить вітер. А згорблений чумацький небопад Освітлює пахучі очі квітів. Я покажу вам сливи на сучках, Що настромились, падаючи мовчки. Затисла груша в жовтих кулачках Смачного сонця лагідні жовточки. У полі спить зоря під колоском І сонно слуха думу колоскову, І сонна тиша сонним […]...
17. Микола Вінграновський – Заходить сонце. Сніг іде Заходить сонце. Сніг іде, І серце на ніч місце мостить, І на ніч сон йому іде Через мости та через мости. Лягають спати горобці Із горобчихами та дітьми, Вухами вкутались зайці, Нема і їм де сну подіти. Дрімає вітру срібна дуда, І дика груша в сні дичить. Лиш не ляга моя приблуда, Лиманом з поля […]...
18. Микола Вінграновський – Коли починається ніч Коли починається ніч Все починається спочатку На чорному полі Витворений з криги та снігу З’являється білий рояль Висотою до неба Зліва Спиною до мене В темно-зеленому платті Дівчина входить Іде і сіда за рояль Мить І заплакали пальці її Мить Засміялися пальці І рояль почав танути Ось він уже як хмара Ось він уже пароплав […]...
19. Микола Вінграновський – Снігами вітровінь поля відволочила Снігами вітровінь поля відволочила, Прижовклено збіліла далина – Дніпровими високими очима Дитинносіро глянула весна. Весна моєї вільної надії! Гінка тремтінь у промені дощу! Як дні і ночі, як життя і Київ, Тебе від себе я не відпущу. Що буде – буде. Більше – помаленько. А якщо ні, то висниться мені На зорянім коні мені Шевченко, […]...
20. Микола Вінграновський – Це ти? Це ти. Спасибі… Я журюсь Це ти? Це ти. Спасибі… Я журюсь. Проходь. Сідай. У дні оці і ночі Вчорашніми очима я дивлюсь В твої сьогоднішні передвечірні очі. Чим ти збентежена?.. Оце я тут живу. Отут я видумав себе й тебе для тебе. Отут я серце виняньчив для неба, Не знаючи тоді, що небом назову. Тепер послухай: з нашого жалю […]...
21. Микола Вінграновський – У білім сні, у білім сні зимовім У білім сні, у білім сні зимовім, В землі під серцем ворухнулася весна, І тінь конвалій синьоголосна Нам почала весну в своїм пахучім слові. Зеленим голосом сади зовуть зозулю, Зелений борщ збігає на плиту. Розплющив очі вітер на цибулю, Картопля дивитьсяі у землю золоту. Початку золотий і Наш провесню повернень! Я думаю передчуттям весни, Передчуттям […]...
22. Микола Вінграновський – Сільська поема На сірому крилі, на скіфській сірій ночі, Де все жага, і доля, і мана, – Лілова тінь весни, грози вишневі очі, І ти, моя любове, не сама! Я знав цю землю голодом у чунях, Арійським запахом бензину і хреста… Прогрілися сніги, і на снігах очуняв Той крок зерна, що йти не перестав. Як він пішов! […]...
23. Микола Вінграновський – Коли моя рука, то тиха, то лукава Коли моя рука. то тиха, то лукава, В промінні сну торкнеться губ твоїх І попливе по шиї і небавом З плеча на груди, із грудей до ніг… Коли твоя рука солодка, ніби слава, Червонооким пальчиком майне В лимонній тиші і коли мене У темну глибину повергне темна слада – У білій лодії тоді ми пливемо […]...
24. Микола Вінграновський – Зупинилась тиша тиха і незбудна Зупинилась тиша тиха і незбудна, Зупинився в небі вечоровий дим. Не спинись лиш ти, любове моя трудна, Трудним світом білим падай, але йди. Йди, моя любове, заки сил і змоги Незрадливим словом, що б там не було, По шляху надії під мечем тривоги Трудним серцем світу, серцем і чолом. Є ще в світі душі і […]...
25. Микола Вінграновський – Скіфська колискова Колесо котить себе. В голосі колеса сухо. Степ даленіє в рябе, Дихає спеченим духом. Дим засина з колоском, Сплять жеребці і кобили, Спить у траві молоко. Дихає баба з могили. Гиля, моє скіфеня, Гиля на вичинку шкіри. Гиля в сідло на коня – Меч свої зуби ошкірив. Бринзою пахне роса, В меду злипаються очі. Бог […]...
26. Микола Вінграновський – Пророк З Пушкіна Духовним присмерком жахливим Гнітився я, йдучи один. І з Серафимом шестикрилим Зустрівся в плинності годин. Ступили крок, ступили другий, І наші погляди сплелись. І я упав. Жалі і туги До нього з серця потяглись. На глум, на сором, на огуддя, Ввіп’явшись в груддя кам’яне, Я рік йому: “Брехав я людям, Тож покарай тепер […]...
27. Микола Вінграновський – Ви чуєте? … Ви чуєте? Ви чуєте – він спить! Я жду вас, товариство, як епоху! Не дай вам бог його в мені збудить… Не кваптеся, беріть мене потроху. Спочатку губи, руки і чоло, А потім очі, ноги і легені, Здається, зайвого у мене не було – Оце і все, що в мене… будьте певні! Несіть мене! […]...
28. Микола Вінграновський – Вже ночі під листопадом ночують Вже ночі під листопадом ночують, Примерзла опустилася латать, І щуки воду слухають – не чують, І снігурі поміж сніжинами летять. Сміється заєць з морквою за вухом, Зеленим носом ловить сніженя… І пахне шишка біля себе сухо, І степ лежить від мене – до коня… Тим часом ніколи: вісімдесятим ліком, Двадцятим віком почнемось – нема!.. Учоренько […]...
29. Микола Вінграновський – Прелюд Мені привиділось затемнення Землі: Водневих бомб чорнолетючі зграї, І людство, скорчене у попелястій млі, І хмари, як папір, горять у небокраї. Кричить Америка, і Африка горить, Волає Азія, і пломенить Європа… Забагрюючи космосу блакить, Летить Земля, відкривши смертно рота. Киплять моря, кипить небесна звиш, Вогнів корінь дуба вузлуватий… І ти, палаюча, Хрещатиком летиш – І […]...
30. Микола Вінграновський – Бабунин дощ Бабунин дощ, на клямці цяпота, І стежка в яблуках вже стежкояблуката, З котяри – іскри! З м’яти – чамрота! Пускає бульби на порозі хата… Іде хтось темним садом-заховайсь! Іде, й стає знадвору за стіною, І мокро дихає над мокрою губою; Як звуть його? Чи взагалі він звавсь? Хто він такий в залатанім кожусі, В кожусі, […]...
31. Микола Вінграновський – Синій сон у небесному морі Синій сон у небесному морі, Сплять часи, і віки, і літа. Я лечу у сіянні прозорім, Труться зорі німі об літак. Спить жадання якесь таємниче На всесвітнім святковім чолі, Тиша тишу по імені кличе, Пахне пилом і потом Землі. Пахне сіном з Чумацького Возу, Що мені сивиною сія, І тремтить, як стебло верболозу, Зачарована мрія […]...
32. Микола Вінграновський – Перепеленят перепелиці Перепеленят перепелиці Обняли тісніше у тривозі. Покотився місяць по пшениці, Покотився вітер по дорозі. Вітер колоски смикнув за вуса, Місяць рогом настромивсь на небо. Мати-перепілка темно-руса – Ще тісніше діточок до себе. Хмара, Наче піп, від виднокраю Зупинилась слізно на городах І хрестом у золотих розводах Перепеленят благословляє. 1954...
33. Микола Вінграновський – Піч Зірок запізнілі курчата Розбіжаться від мене в ніч – Вибігай за село стрічати, Моя посивіла піч! Приголублю твою затулу, І під струнами рогози У кімнату мене вези, Теплотою всміхайся чуло… Хай не шестеро буде нас, Хай один я прийшов поки що – Твого комина чортів бас Соловейком мені засвище. Коли мати, забувши втому, Вже не […]...
34. Микола Вінграновський – Ніч Івана Богуна Болиш? Боли ж! Боли, Бо лине крик Від можа і до можа Україною, І панський перехняблений язик Хрипить над нею стомленою слиною. І меч горить над гривою коня, І паля з горла кров’ю обгоріла, Там ребра на гаках, де воля говорила, Там червоніє чорне вороння. Ні шелесту, ні диму з димарів, Лиш свище вітер черепу […]...
35. Микола Вінграновський – Голубі сестри людей I На Псло, на Ворсклу, на Сулу, На юні води непочаті Ліг золотий осінній сум, Поліг багрець у тихім святі На Псло, на Ворсклу, на Сулу. Притихли далі охололі, І висвист птичого крила Затих над хвилею і в полі, І небо падає поволі В холодній краплі із весла. Я хочу розказати вам Про наші ріки […]...
36. Микола Вінграновський – довженко I Благословенні води літ, Літа десни благословенні І часу вічного політ В однім осяянім іменні. Благословенна срібна твердь Землі і неба, дня і ночі, І золоті вогневі очі, Де обнялись життя і смерть. Священна чаша доброти В руках всеспільності й любові І світ, об’єднаний у слові Краси, і правди, і мети. Благословенна світлотінь Судьби в […]...
37. Микола Вінграновський – Хліб Присвячую Корольову З-поза чого, з далекого незгоддя, – Заснув у глині шумерійський серп, – Дорогою століть в очах мого народу Іде на вітрі чорноплечий степ. Дванадцятого квітня мій ровесник Був хлібом посланий у чорне й золоте: Не старіють на світі наші весни, І наші очі сніг не замете. Бо хліб – давно. Ми завжди в […]...
38. Микола Вінграновський – Спогад про війну Сумні без батька двоє діток цих. На пагорбах, на вицвілім стернищі Одне пасе козу, друге пасе корову, А мати із сапою день при дні На буряках на школу, і одежу, Та на харчі вже грішми заробляє Й поволі старіє щовечора сама… Вони ж собі обоєнько удвох Тихенько граються та сваряться тихенько… Я вже забув, як […]...
39. Микола Вінграновський – Вогненна людина Не в кам’яній, не в дерев’яній ері – Зустрілися ми в атомній добі, В жахких реакціях негаснучих матерій, У плоті вогненній з’являюся тобі. Я – Сонця син. Творець Землі і неба. І я – це ти. Все, що навколо тебе. Вклонись повітрям, часом, і судьбою, І атомом, розщепленим тобою, І таємницею, що знаєш ти один. […]...
40. Микола Вінграновський – демон Гай-гай, моя фантазіє печальна, – Моя невірна любко чарівна!.. Лиш відпусти тебе від серця до вікна, Як ти летиш свобідна й безпричальна… Гай-гай, моя фантазіє печальна!.. Всміхнись мені, коханочко моя! Змалюй мені картини не трагічні, Пошли мені квартали опівнічні, Коли я вперше демоном буяв. І шепотів собі його молитви, І плакав з радості в передчутті […]...