Микола Вінграновський – Ластівко біля вікна

Related posts:

1. Микола Вінграновський – Озирнулись маки Озирнулись маки: що таке? Вітер крикнув макам: утікайте! Голови червоні пригинайте І тікайте, бо воно таке! Потолоче, витолоче, вимне, Гляньте: від кульбаби тільки пух! Плигне, стане, чорним оком блимне, Розженеться та об грушу – бух! Шпаченя злетіло на гілляку, Кличе тата, та немає слів. По стіні на хаті з переляку Чорний кіт по вуса побілів!.. […]...
2. Микола Вінграновський – Прилетіли коні Павлові Загребельному Прилетіли коні – ударили в скроні. Прилетіли в серпні – ударили в серце. Ударили в долю, захмеліли з болю, Захмеліли з болю, наїржались вволю. Отакі-то коні – сльози на долоні. 1964...
3. Микола Вінграновський – Минулося. І вже не треба Минулося. І вже не треба. Воно минуло, не болить. Над білим полем біле небо, В гнізді сорочім сніг сидить. І тихо видно білі дива, На руку руку ніч кладе… А тінь тремтливо-полохлива – Хтось наче йде! Хтось наче йде… Минулося… Твоя ця мИна, Цей подих опівнічних губ, Ця купина неопалима – Забув би вже, давно […]...
4. Микола Вінграновський – Будеш, мати, мене зимувати Будеш, мати, мене зимувати, Будеш мати мене коло хати, Будеш мати мене коло хати… Ходить полем мій кінь вороненький, Ходить полем мій кінь молоденький, Ходить полем коник молоденький… Будеш, коню, мені воювати, Будеш, коню, собі долю мати, Будеш, коню, собі волю мати… А ти, мати, мене та від хати, Будеш, мати, мене проводжати, Мене проводжати […]...
5. Микола Вінграновський – Не маю зла до жодного народу Не маю зла до жодного народу. До жодного народу в світі зла не маю. Чому ж тоді все важчає мені На світі жити в множині духовній? Тоді від чого ж якось так мені стає, Неначе я у чомусь завинився Перед своїм народом немаленьким, Я завинив, бо не доніс чогось, Чогось такого необхідного, одного, Що міг […]...
6. Микола Вінграновський – Величальна колискова Ще імені твого не знають солов’ї, Ще імені твого не чули квіти, І літо, і сніги, і літечка твої Тобі не поспішають прилетіти. В білій льолі, люлі, Спатоньки-спатулі, – Тато-мамо, тато-мамо Колисали… Колисало небо Білу хмару, Колисало море Хвилю кару… Ще ніженька твоя не знає далини, Щасливий мак цвіте біля криниці, І ти як мак, […]...
7. Микола Вінграновський – Мерані З Ніколоза Бараташвілі Без дороги-сліду мчить мене Мерані. Сивий ворон карка в чорному тумані. Мчи ж мене, Мерані, в чорному тумані, Сині мої думи ворону не знані. Крилатий коню мій! по скелях, по яругах, Крізь хвилі й смерчі скороти мені Ці дні дороги, нетерплячі дні, І не жалій за втому свого друга. Нехай свою Вітчизну […]...
8. Микола Вінграновський – Фуга Сутеніло. Сатаніло. Погляд сходив кров’ю… В скафандрі хмар ішло землею небо. Сутеніло. Бомбами, бомбами, бомбами Бийте свободу в лоб!.. Праворуч кинувсь я, я кинувся ліворуч… А небо йшло в скафандрі хмар землею. А бомбами, а бомбами, а бомбами Кущилася земля у неба під ногами. Я кинувся праворуч і – до себе… А небо йшло на […]...
9. Микола Вінграновський – Цю жінку я люблю. Така моя печаль Цю жінку я люблю. Така моя печаль. Така моя тривога і турбота. У страсі скінчив ніч і в страсі день почав. Від страху і до страху ця любота. Аби ще в жнива – то було б іще… Але ж ні жнив, до жнив, до них далеко… Цю жінку я люблю, і цю любов-лелеку Не радістю […]...
10. Микола Вінграновський – дерева Коли ви, як зелені волейболісти, Перекидаєте місяць вночі одне одному над собою, Над містами і над країнами, – Я думаю, що ви збожеволіли, І мені стає радісно, що ви не люди. Коли ви снідаєте землею і хмарами Ось уже скоро двадцять століть, Я думаю, щО ви будете їсти, Якщо раптом почнеться воднева війна? І мені […]...
11. Микола Вінграновський – Ні жінки, ні хати тієї нема Ні жінки, ні хати тієї нема, Старі лиш валяються капці, Та вітер зі степу несе у лиман Осіннє насіння акацій. Та згорблена стежка в глухій кропиві Показує небо по зорях, Самі доглядаються груші криві, Промерзлі калюжі прозорять. Порипує думу присохлу свою Потріскана корба кринична, Та зиркає в двір з дерези-повію Сім’я молоденька лисича. Із ферми […]...
12. Микола Руденко – дихайте на вікна Дихайте на вікна, Сковані морозом, Бо загине вік наш І зав’яне розум – Дихайте на вікна, Сковані морозом. Тільки сила духу Явить сонце в хату, Прожене наругу Й темряву пихату – Тільки сила духу Явить сонце в хату....
13. Микола Вінграновський – В Орську Не ти сидів тут, богом битий, Не ти орав слізьми Орю, Тут цар сидів, очима бликав, Царі отут ноздря в ноздрю. Сиділи, шевкали з Раїма, Ловили бліх – піски й блохва… Прийшла з неволі Україна Й тебе на волю повела. На вольну волю вільну всюди, Й тебе побачивши отак, Сказали землі, води, люди: – Віднині […]...
14. Микола Вінграновський – Літній ранок Джмелі спросоння – буц! – лобами! Попадали, ревуть в траві. І задзвонили над джмелями Дзвінки-дзвіночки лісові. Повільне сонце на тумані До проса випливло з води, Де на пташинім щебетанні Тинявся малиновий дим. Лиш сонях спав, хоча й не мусив, І ось за те, аби він знав, Важкий ячмінь медовим вусом Бджолу за лапку лоскотав. У […]...
15. Микола Вінграновський – Щаслива пісня На тепле поле Дивився дощик, І хата в білім сні, Дорога при мені – Все при мені. І тінь крила, І золото весла, І квіти ті, Яким нема числа… У тепле небо Дивились води, І пісня у вікні – Давно воно мені, Все при мені. Щасливий я – В мене ім’я твоє, І я люблю […]...
16. Микола Вінграновський – Зоряний прелюд В тихім світлі нічних заграв Пахло море вечірнім сіном… Вітер хвилі на руки брав І виносив на берег синій. Ми стояли в кормі човна – Серце в серце і руки в руки. Ми клялися в душі до дна Буть такими на всі розлуки. Ти стояв у промінні, як спис, Чорношкірий, тугий, губатий – За сто […]...
17. Микола Вінграновський – Горить собі червоний глід в ярах Горить собі червоний глід в ярах, По вибалках, по балках в павутинні. І сірим стовпчиком посвистує ховрах Попід сорочі гнізда у шипшині. Цвіте останньо й дрібно покрівець Біля собачих буд і при криницях. Все буде так, як нам воно присниться, Все буде так, як скаже нам кінець. А буде так: червоний глід в ярах, І […]...
18. Микола Вінграновський – На міднім небі вечір прочорнів На міднім небі вечір прочорнів. Малі, без голосу у ніч летіли птиці. Згори гора дивилась у черлінь, І хилитався човен до човниці. Безмежний час щось прикидав собі, На палець міряв небо при дорозі. Світилися моря, як сонечка рябі, І кожне море мало по тривозі. Прозорий холод гір не покидав, Лежав на ліктях у долинах морок […]...
19. Микола Вінграновський – Вогненна людина Не в кам’яній, не в дерев’яній ері – Зустрілися ми в атомній добі, В жахких реакціях негаснучих матерій, У плоті вогненній з’являюся тобі. Я – Сонця син. Творець Землі і неба. І я – це ти. Все, що навколо тебе. Вклонись повітрям, часом, і судьбою, І атомом, розщепленим тобою, І таємницею, що знаєш ти один. […]...
20. Микола Вінграновський – Коло тебенько я – дивись! Коло тебенько я – дивись! Ходять хмари нехмарним небом, По воді сон зорі повивсь Біля тебенько, коло тебе. Зірно каже собі про дощ, Про краплину малу на ньому, Про чорнобил і нехворощ, І дорогу – назад додому. Бо додому воно завжди: Полину і сльозі – додому. Сніг іде. Голубінь з ожин. І морозик цвіте по-свому. […]...
21. Микола Вінграновський – Вже небо не біжить Вже небо не біжить тим синьо-білим бігом В своєму зорехмарному ряду. Завіяло, заговорило снігом У полі. попіл салом і в салу. Погасло небо, і землі не чути. Сплять босі села в хаті на печі. І сняться їм борщі, та калачі, Та день будущний, миром не забутий. Лиш царство заяче гасає і живе, Бринить деінде безголовий […]...
22. Микола Вінграновський – Сон Вночі, під ранок, у гнізді У комишах при мамі Проснулось каченя собі І глянуло в тумані На срібне мамине перо, На срібне небо повне… Перевернулось на крило І знов заснуло сонне. І снився каченяті сон, Солодкий сон при мамі: Цвіте куга, цвіте пасльон При березі в тумані. Цвіте при хмарі хмареня, І зірка недалечке… І […]...
23. Микола Вінграновський – Морської осені Стоїть голубою журбою Осінь морська голуба, І моря бентежна плавба З моєю злилася ходою. І ясно далеко мені, І морю далеко ясно, Бо радісно нам і прекрасно Іти в голубому вогні. І думать, і мріять здаля Про обрії нашої долі… Мовчать береги ясночолі, Мовчить ясночола земля. І хвилі в глибокому хорі Здіймають зелені пісні… Іду […]...
24. Микола Вінграновський – Учителю, уже ми вдвох з тобою Учителю, уже ми вдвох з тобою… Немолодість твоя і молодість моя… І ріки з водами, і вечір за горою, І ранку під горою течія… Тараса тремоло і тремоло Хорива, Учителю, воно й сьогодні в нас, Наш час душі з того усього плива, Наш час душі – неперебутній час. Собі ми знаєм ціну не з учора… […]...
25. Микола Вінграновський – Що сама тоненька, як бриндуша Що сама тоненька, як бриндуша, Бистроцвітна, як бриндуша, теж… Придушила душу й далі душиш, Дихать мені, диху не даєш- Мало тобі, бачиш, тобі мало Рук моїх німих і не німих – Я божився, клявся я вокзалом Утекти, але втекти не міг. Гоїв, гоїв, давні гоїв рани, Як нові димлять вже, наче дим, – На старі […]...
26. Микола Вінграновський – Сестри білять яблуні в саду Сестри білять яблуні в саду. Мати білять хату та у хаті. Біля хати білий батько на канапі Вигріває війни та журбу. Мати білять яблуні в саду. Мати білять хату та у хаті. Біля хати білий батько на канапі… Мати білять яблуні в саду. Мати білять хату. Білять хату… 1963...
27. Микола Вінграновський – Прелюд № 13 За віком вік – до Курської дуги. Від пірамід – до атомної згуби. Завіса! Все, товариші боги! Мені не смішно. В мене змерзли губи. Комедія закінчена. Амінь! Небесний дзвін відбовванів в прозор’ї, І, кинувши на небо власну тінь, Я встав з колін і небо взяв за зорі. Як видно все за обрієм земним! Якби не […]...
28. Микола Вінграновський – Позахолодало на ріллю Позахолодало на ріллю, На ріллю, де енко-єнко-венко-, Подивилось небо крізь зорю, Як морозить хвилю морозенко. Повідтуманіли береги, Понанахилились обереги, Глянули з-під інею луги, Як вставає місяць обережний. Літові далеко до дощу, Перевито золото туманом, Ще далеко – здрастуй – не пущу! – І вікно виглядується тьмяно. Я тобі казав і говорю – Наче я не […]...
29. Микола Вінграновський – Кохана Кохана Ти не знаєш Що коли я приходжу від тебе Я засинаю Людиною А просинаюся деревом І вранці Шумлю у нашому подвір’ї І сусіди дивуються Звідки За ніч Виросло таке Дерево Кохана Ти не знаєш Що коли я приходжу від тебе Я засинаю людиною А просинаюся Хмарою Яка зачепилась За середвіття двадцятого віку І яка […]...
30. Микола Вінграновський – Цвітуть на білому хати Цвітуть на білому хати. У грудях грудня – зими, зими. Димів скуйовджені хвости, І дух овечий та козиний… Цвітуть обмерзлі криниці Холодним квітом мармуровим. Дитя заснуло на руці, Як слово на долоні мови… 1965...
31. Микола Вінграновський – Встав я, – ранній птах I Встав я, – ранній птах, – Зелене диво лебедило, – Ходило літо, вітер пах М’яким зеленим дивом. Встав я, – ранній сніг, – Сміялись коні невисоко, – Дивився радо ніжний світ М’яким коневим оком. Встав я, – сніго-птах, – Ходило біле холодило, – Тремтіло в річки по боках Тонке зелене диво. Дивно на піску […]...
32. Микола Руденко – Біля старого дуба Тисячолітні велетні-дуби, В живу броню закована могутність! Скажіть мені, ви вільні, чи раби – У чому ваша сила, ваша сутність? Я вас питаю нині не дарма – Моя епоха до підробок ласа: В самій істоті схована тюрма,- А зовні велич та дзвінка окраса. Не ображайся, дубе… Я прийшов Не для інспекцій – нам цього не […]...
33. Павло Мовчан – Очима до неба Ластівка – молодик На синьому небі, Скіфський лук У відчаї в небо закинутий, З перерваною тятивою. Ні! Літера “Р” у слові “стррруна” Або занурений на глибину очей Сталевий якір, Що оброста тривожними думками. Волів би я дістать його руками. І вітер підставля мені плече – Дістану!.. Мене заякорило небо, А може, небо я заякорив? Цікаво! […]...
34. Микола Хвильовий – Біля коксової печі В коксовій пічці моїй В лютій, палкій завірюсі Спеки шаленої рій Метушиться… Друзі! В хвилину цю життя гойдає, В грудях живець тремтить, плигає, Мрії, як ті зоряниці, В повітря стрілою. Серце колотиться… Колотиться… Б’ється І за горою В травах крицевих пасеться… Лопату беру я І в пащу… вуглем! Годую – жартую З веселим огнем. І […]...
35. Микола Вінграновський – Що хулою протята хвала? Що хулою протята хвала? Що хвалою протята зневидь? В темно-синю глибінь села Матіола розкинула невід. Хлюпотить на обличчях слів Лоскотливий цнотливий легіт… Тягнуть вишні до берега снів Матіоли невидимий невід. Попідтинню лопух лопотить, Наче світ мій водневий знелюдів. Ледь тріпочуться сині хати В матіольному синьому неводі. 1964...
36. Микола Вінграновський – Чорна райдуга Не дівчина, не мати, не сестра – Богине віри і добра богине… Блискуча маско віри і добра! Ваш крик, і крок, і кров для мене гине. Та що лукавить? В серці я на “ви” Ще із думками вашими, з тривогою, Із гудзиками вашими, підлогою І з люстрою під стелею весни. Я ще вулкан розвержений любові, […]...
37. Микола Вінграновський – В Іллі на дачі лиє дощ В Іллі на дачі лиє дощ, І троє гусеняток, Хоч так, чи так, чи як там хоч, Скубуть траву з-під лапок. І пішаки, як мамлюки, – Їм бог велів загинуть… Не пішаки, то маслюки Шубовснуть у корзину… Неначе все, як мало буть: Залатане із латки Скубе щось серце на майбуть, Як гусеня з-під лапки. 1969...
38. Микола Вінграновський – Ти схожа Ти схожа. дві краплі води Упало з весла золотого. Ти схожа, як дві біди Ні з того, ні з сього. І огірок, що на столі Лежить у грудні перед нами, І небо, що лежить над нами У гололідному гіллі, Й готель, де ти прибув і вибув, Рука на пальовій стіні, – Це все, немов далекий […]...
39. Микола Вінграновський – Народе мій! Народе мій! Поки ще небо Лягає на ніч у дніпро – Я на сторожі коло тебе Поставлю атом і добро; І стану сам біля колиски Твого буття, що ти – це ти, І твого слова кращі зблиски Пошлю у Всесвіту світи. Бо Всесвіт – не поле, і люд – не глядач. І час – не […]...
40. Микола Вінграновський – Хліб Присвячую Корольову З-поза чого, з далекого незгоддя, – Заснув у глині шумерійський серп, – Дорогою століть в очах мого народу Іде на вітрі чорноплечий степ. Дванадцятого квітня мій ровесник Був хлібом посланий у чорне й золоте: Не старіють на світі наші весни, І наші очі сніг не замете. Бо хліб – давно. Ми завжди в […]...