Микола Вінграновський – Над чорнобривцями в саду
Над чорнобривцями в саду
Останнє яблуко висить.
Останній лист упав на чорнобривці вчора.
1964
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Микола Вінграновський – Сестри білять яблуні в саду Сестри білять яблуні в саду. Мати білять хату та у хаті. Біля хати білий батько на канапі Вигріває війни та журбу. Мати білять яблуні в саду. Мати білять хату та у хаті. Біля хати білий батько на канапі… Мати білять яблуні в саду. Мати білять хату. Білять хату… 1963...
- Анатолій Качан – Листи із саду Щодня через леваду, Через кленовий міст Шле яблунька із саду Мені за листом лист. Сьогодні на світанку Дізнався я з листів, Що яблунька-мерзлянка Боїться холодів. Із в’язкою соломи Подався я у сад І яблуньку знайому Закутав аж до п’ят – Щоб у зимову пору На ніжнім стовбурці Не обгризали кору Морози і зайці. Шле яблунька […]...
- Микола Вінграновський – Саду Опала тінь на землю обігріту, Чоловіки заснули біля хат, Зелені руки, повні білоквіту, На теплу ніч розкинув сонний сад. Люблю тебе, глибокий саде мій! Люблю плодів нестигливе гойдання, Легку печальність і ясне чекання Твоїх думок зелених в вітровій. Люблю сердечну землю під тобою, Лопати, схилені на стовбури твої, І сизий гній люблю під лободою, І […]...
- Микола Луків – Половина саду квітне Половина саду квітне, Половина в’яне. Серед яблунь стану квітнем, Огорни, тумане. Може, вийде опівночі, Де колись ходила, – Чорні брови, карі очі, – Не забута, мила. Може, стане, ніжно гляне: – Я твоя, єдина. – Половина саду в’яне, Квітне половина....
- Микола Вінграновський – Так швидко відминули кавуни Так швидко відминули кавуни, Відчервоніли з ними помідори, І тишком-нишком ожили млини, З шовковиць лист, з шовковиць лист учора Упав тихенько, вухо опустив, Як цуценя чи як руде телятко. Риплять під інеєм останні капусти, Стручки акації тремтять уздовж посадки. Ми сядемо за хліб, і за вино, І за вареники з картоплею пухкою І за чарчиною […]...
- Микола Вінграновський – Пророк З Пушкіна Духовним присмерком жахливим Гнітився я, йдучи один. І з Серафимом шестикрилим Зустрівся в плинності годин. Ступили крок, ступили другий, І наші погляди сплелись. І я упав. Жалі і туги До нього з серця потяглись. На глум, на сором, на огуддя, Ввіп’явшись в груддя кам’яне, Я рік йому: “Брехав я людям, Тож покарай тепер […]...
- Микола Вінграновський – Ходімте в сад Ходімте в сад. Я покажу вам сад, Де на колінах яблуні спить вітер. А згорблений чумацький небопад Освітлює пахучі очі квітів. Я покажу вам сливи на сучках, Що настромились, падаючи мовчки. Затисла груша в жовтих кулачках Смачного сонця лагідні жовточки. У полі спить зоря під колоском І сонно слуха думу колоскову, І сонна тиша сонним […]...
- Микола Вінграновський – І липи темна тінь І липи темна тінь, горіха тінь прозора… В мені озвалося сріблясто-голубим, Коли учора, вчора-ізвечора На сизім вогнищі дрімав між нами дим, І шепітливі руки говорили До рук моїх в солонім забутті, І говорило поле, і могили, І я казав собі у темноті: Не назову тебе. Хоч знаю, Що прийде час і назову. І від дунаю […]...
- Микола Вінграновський – Присвячую Олександру довженкові Сосновий день хиливсь в сосновий вечір, І помідорне сонце обливалось Під краном у блакитному саду, Ще тінь сіріла, Ще бриніли квіти, – Червона кофта поливала їх, – Ще все було! Бринів життя світанок, І з рук його перепустка солодка В той дивний світ, що стане довжиною В усе твоє швидке кіножиття… Стриміли в небо золоті […]...
- Микола Вінграновський – Ніколи б не подумав Ніколи б не подумав, що ця хмара Подібна буде профілем своїм До першого мого кохання. 1964...
- Микола Вінграновський – Тут, перед хатою Тут, перед хатою, де я колись ходив, Зацвів для матері Осінній пізній сонях. 1964...
- Микола Вінграновський – Ми з нею проснулися з голубами Ми з нею проснулися з голубами. Пляшка води, що не випили ввечері ми, Замерзла вночі на балконі. 1964...
- Микола Вінграновський – За селом на вечірній дорозі За селом на вечірній дорозі У промінні осіннього сонця Я зустрів своїх батька-матір. 1964...
- Микола Вінграновський – Під рябими кущами Під рябими кущами вухатими, Де стерня босі ноги коле, – Зайці котять передніми лапами По городах капусту в поле. 1964...
- Микола Вінграновський – Цю грозу не забуду ніколи Цю грозу не забуду ніколи: З ріг корови стікає в краплинах сонце. Босий батько заганяє качок у комору. 1964...
- Микола Вінграновський – Скажи мені, дніпре Скажи мені, дніпре, в якому стражданні, Із серця якого народжений ти? Скажи мені, дніпре, в якім сподіванні, З якої упав на степи висоти? Чи, може, скорившись клекочучій силі, На землю упав лютувать, і стогнать, І чорним вітрам дарувати хвилі, Щоб клопоту з ними й зажури не мать? Чи, може, упав ти на груди століттям У […]...
- Микола Вінграновський – Крізь час, і простір Крізь час, і простір, і крізь дерева, освітлені ніччю, Летить на мене доля моєї Вітчизни і людства. І сиза чайка б’ється наді мною… 1964...
- Сингаївський Микола – Чорнобривці Чорнобривців насадила мати У моїм світанковім краю, Та й навчила веснянки співати Про квітучу надію свою. Як на ті чорнобривці погляну, Бачу матір стареньку. Бачу руки твої, моя мамо, Твою ласку я чую, рідненька. Я розлуки та зустрічі знаю, Бачив я у чужій стороні Чорнобривці із рідного краю, Що насіяла ти навесні. Як на ті […]...
- Микола Вінграновський – Прилетіли гуси Прилетіли гуси, сіли у воротях, Оті білі гуси в червоних чоботях, В червоних чоботях, в хустинках рябеньких, Загелгали гуси, що я ще маленький… 1964...
- Микола Вінграновський – У лісі вже нічого не цвіте У лісі вже нічого не цвіте, Цвіте лиш дятел на сосні сумливій Та синій дзвоник уві млі у мливій, Це те цвітіння, але вже не те… Нога трави в багряне відійшла, Зозулина зоря останню росу гонить, Ніхто вже не чека… бо це тобі боронить Качаточко шустінням в комишах… Та я ще не люблю! ані тебе, […]...
- Микола Вінграновський – Я сьогодні не прийду додому Я сьогодні не прийду додому – Де я? Я сьогодні в Київ не приїду – Де я? Я сьогодні не дивлюсь на тебе – Де я? Я сьогодні – вчора й позавчора – Де я? 1981...
- Микола Вінграновський – Ти звідки йдеш? Ти звідки йдеш? Ти мова, чи ти хто? На жовтий лист Ще трішечки безлистя… 1975...
- Микола Вінграновський – Людина і ніч Усе роздягнено, і все напоготові. Ніч повертає голову: пора! Гармата – бух! І горобці – ура! Розквітли океани малинові. Півлюдства дивиться півлюдству в темні очі. Ще мить, ще мить! І ще єдина мить! Любов чи смерть? Свобода а чи гніт! І вічне вже владарювання ночі? Усе роздягнено, і зближуються кроки… Серця, держави, квіти, літаки, І […]...
- Микола Вінграновський – Згорають очі слів Згорають очі слів, згорають слів повіки. Та є слова, що рвуть байдужий рот. Це наше слово. Жить йому повіки. Народ всевічний. Слово – наш народ. 1964...
- Микола Вінграновський – Прилетіли коні Павлові Загребельному Прилетіли коні – ударили в скроні. Прилетіли в серпні – ударили в серце. Ударили в долю, захмеліли з болю, Захмеліли з болю, наїржались вволю. Отакі-то коні – сльози на долоні. 1964...
- Микола Вінграновський – Літній ранок Джмелі спросоння – буц! – лобами! Попадали, ревуть в траві. І задзвонили над джмелями Дзвінки-дзвіночки лісові. Повільне сонце на тумані До проса випливло з води, Де на пташинім щебетанні Тинявся малиновий дим. Лиш сонях спав, хоча й не мусив, І ось за те, аби він знав, Важкий ячмінь медовим вусом Бджолу за лапку лоскотав. У […]...
- Микола Вінграновський – Що хулою протята хвала? Що хулою протята хвала? Що хвалою протята зневидь? В темно-синю глибінь села Матіола розкинула невід. Хлюпотить на обличчях слів Лоскотливий цнотливий легіт… Тягнуть вишні до берега снів Матіоли невидимий невід. Попідтинню лопух лопотить, Наче світ мій водневий знелюдів. Ледь тріпочуться сині хати В матіольному синьому неводі. 1964...
- Микола Вінграновський – дитиноньку мені носить Дитиноньку мені носить, Тихо плаче в ночі. Білий ранок рушник носить, Витирає очі. Витирає і не каже, Що сказати має. Де присяде, де приляже, Очі витирає. Ходять ночі без словечка, І дні не говорять. Виллялися з відеречка Із водою й зорі. Срібні кроки осокору Стихли біля тину. Рости, рости, сину, вгору, Виростай, мій сину. 1964...
- Твір на тему: Бірманські конвалії в бабусиному саду Моя бабуся живе неподалік Харкова в мальовничому приміському селищі. Тут біля кожної оселі – квітник. У саду моєї бабусі милують людське око червоні тюльпани і блідо-рожеві півонії, ніжні троянди і п’янкий жасмин, темно-синій бузок і жовтогаряча красоля. Є тут і м’ята, любисток, нагідки та чорнобривці. Ще й барвінок зеленіє в квітнику. … Під старою грушею […]...
- Микола Вінграновський – Вже сказано ні в одлетілому літі Вже сказано “ні” в одлетілому літі, Хоч вчора-звечора було іще “так”, Червоно та біло у жовтому житі Зацвів та опався знервований мак. Ідеш чи стоїш, але слово за слово, Ідеш чи стоїш – за літами літа. Не встиг оглянутись, як слово солоно На сон твій, на крок, на літа обліта. 1965...
- Микола Вінграновський – Рябко, і дощ, і з вітром цвіт Рябко, і дощ, і з вітром цвіт, І мамалига, й небо з богом, І пізній розум з ранніх літ, І ранні рани за порогом. Усе, усе, усе – для битви! В часи страждань, болінь, жалю Я повен першої молитви: Свободи тінь в душі ловлю. Червоний місяць аж горить, З діброви хмара виступає, І світ на […]...
- Микола Вінграновський – Стоять сухі кукурудзи Стоять сухі кукурудзи, Й сухе волоття суше просо. Лелека, мов старий грузин, По жовтім полю ходить босо. Лисиця їла – і нема. Лиш облизнулась в жовтій тиші. А з хмаренятками у звишші Хмарина-мама йде сумна… Дружина спить, і на столі Лежать панчохи і в’язання. І в шибці чорт стоїть до рання. Зоря і чорт на […]...
- Семенко Михайль – Сніг у саду Місяці жду. Мені без нього лячно. Сніг забіліє в самотнім саду – Серце заб’єсь доброзичливо і вдячно. Пусто і тоскно ніччю в селі. Я тут чужий і настроєний ворожо. Дивлюсь з порога на далекий ліс І хочеться бути замість дуная сторожем. І хто повірить – що я народився тут! Скільки вдень на селі галасів. Який […]...
- Микола Вінграновський – Ти плачеш. Плач Ти плачеш. Плач. Сльозам немає влади. Нема закону, перешкод нема. Ти плачеш. Плач. Втішати я не ладен. Душа моя холодна і німа. Дорогоцінні дні я біля тебе знищив, За спалені роки нічого не просив я. Навколо тебе в їхнім попелищі Росте покора і росте безсилля. Я думаю: у цім твоєму світі Небудь-коли в ім’я смачного […]...
- Микола Вінграновський – То дощ, то сніг, то знову дощ То дощ, то сніг, то знову дощ, І листя лопотіло, Побуровіла нехворощ, Вода на зиму сіла. Піввітру пахло ще теплом, Йогенька ж половина Ішла вже з білим рюкзаком, Тонка зігнулась спина. Якийсь дідок-перестрибок, Не на коні, не в човні, З’явивсь з-під хмари і листок Здмухнув собі зі скроні. І враз на землю він побіг, З-під […]...
- Микола Вінграновський – Так треба Так треба. Повернень – доволі! Не треба. даремно. Недолі потреба? Напевно, недолі… Недолі, напевне, потреба? Недолі? Даремно! Не треба! доволі Повернень! Так треба. 1964...
- Микола Вінграновський – Щока та тінь, та тінні очі Щока та тінь, та тінні очі, І ми самі на самоті… І дощ цілує опівночі Кульбаби очі золоті. Десь кінь ірже – його не чути, Десь хтось іде – його не знать. Тебе любити – не збагнути, Прощанням щастя доганять… Не все те є, що мало бути, Бо й щось до нас було-збуло. Але в […]...
- Микола Вінграновський – У срібне царство цвіркунів У срібне царство цвіркунів Од вітру голубого Упав інжир і розімлів, І не сказав нічого. Його понюхала оса Своїм жовтеньким носом. Його надибала роса І всілась над ним росо. Цар цвіркунів Цвіркун-Співець Інжира як побачив, То так зрадів – хай тобі грець! – Що аж зайшовся плачем. За Цвіркуном – у плач оса Осиною сльозою, […]...
- Микола Вінграновський – Цю жінку я люблю. Така моя печаль Цю жінку я люблю. Така моя печаль. Така моя тривога і турбота. У страсі скінчив ніч і в страсі день почав. Від страху і до страху ця любота. Аби ще в жнива – то було б іще… Але ж ні жнив, до жнив, до них далеко… Цю жінку я люблю, і цю любов-лелеку Не радістю […]...
- Микола Вінграновський – Цієї ночі птах кричав Цієї ночі птах кричав У небо відлетіле. Цієї ночі сніг упав – На чорне впало біле. Цієї ночі уночі Ми тихо говорили… Різдвяні пахли калачі, Шибки в мороз горіли. З далеких берегів і лоз В цю снігопадь лапату Приніс від зайця дід Мороз І дещо нам у хату. Один лиш птах кричав-болів За морем, за […]...
Поема касандра скьорочено.