Микола Вінграновський – Почапали каченята
Почапали каченята
Та по чаполоті,
Каченята-чапенята:
Сухо нам у роті.
В білих льолях сплять лілеї,
Чапленя на чатах.
Ці лілеї – дрімолеї,
А ми – каченята!
Свого дядька ми приспали,
І тата, і маму,
Діда-качура поклали
Спати в красноталу.
А самі, хоч далеченько,
Чап
По чаполоті
До води, до водиченьки –
Сухо ж нам у роті!
1970
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Вінграновський Микола – Мак (Збірка) 1973 рік, видавництво “Веселка” ВЕЛИЧАЛЬНА КОЛИСКОВА Ще імені твого не знають солов’ї, Ще імені твого не чули квіти, І літо, і сніги, і літечка твої Тобі не поспішають прилетіти. В білій льолі люлі, Спатоньки-спатулі,- Тато-мама, тато-мама Колисали… Колисало небо Білу хмару, Колисало море Хвилю кару… Ще ніженька твоя не знає далини, Щасливий мак цвіте біля […]...
- Микола Вінграновський – Спогад про війну Сумні без батька двоє діток цих. На пагорбах, на вицвілім стернищі Одне пасе козу, друге пасе корову, А мати із сапою день при дні На буряках на школу, і одежу, Та на харчі вже грішми заробляє Й поволі старіє щовечора сама… Вони ж собі обоєнько удвох Тихенько граються та сваряться тихенько… Я вже забув, як […]...
- Микола Вінграновський – Приспало просо просеня Приспало просо просеня, Й попростувало просо, Де в ямці спало зайченя І в сні дивилось косо. Йому сказало просо: спи, Заплющ косеньке око. Залізли коники в снопи, І хмара спить високо. Заснув у хащі сірий вовк І лапою укрився. Твій сірий вовк в воді намок І спати завовчився. Заснуло поле і горби, І на дорозі […]...
- Микола Вінграновський – Ця казка на білих лапах Ця казка на білих лапах Іде уночі по дорозі, І місяць тече по хатах, І в казки на віях сльози. Іде вона й тихо плаче: Андрійка ніде не баче. Чи ліг вже Андрійко спати, І де ж ця Андрійкова хата! З верблюдних пустель голодних, З тюленячих вод холодних Йдучи, наша казка стомилась, Невже ж це […]...
- Микола Вінграновський – Сама собою річка ця тече Сама собою річка ця тече, Маленька річечка, вузенька, як долоня. Ця річечка дніпра тихенька синя доня, Маленька донечка без імені іще. Вона тече в городі в нас під кленом, І наша хата пахне їй борщем. Цвіте над нею небо здоровенне Солодкими хмаринами з дощем. Ця річечка тече для клена і для мене, Її й тоді […]...
- Микола Вінграновський – В кукурудзинні з-за лиману В кукурудзинні з-за лиману, Де тихі дині в жовтих снах, Де зайченята плачуть маму І голубим сміється птах, В невільнім вив’яленім літі, Де в переліті вже крило, Де сохнуть далі перемліті І за селом сидить село, – Мене окликнув хтось!.. Був голос Жіночий – вогкий і тремкий. Я оглянувсь – ніде нікого: Ні губ, ні […]...
- Микола Вінграновський – Вже ночі під листопадом ночують Вже ночі під листопадом ночують, Примерзла опустилася латать, І щуки воду слухають – не чують, І снігурі поміж сніжинами летять. Сміється заєць з морквою за вухом, Зеленим носом ловить сніженя… І пахне шишка біля себе сухо, І степ лежить від мене – до коня… Тим часом ніколи: вісімдесятим ліком, Двадцятим віком почнемось – нема!.. Учоренько […]...
- Микола Вінграновський – Скіфська колискова Колесо котить себе. В голосі колеса сухо. Степ даленіє в рябе, Дихає спеченим духом. Дим засина з колоском, Сплять жеребці і кобили, Спить у траві молоко. Дихає баба з могили. Гиля, моє скіфеня, Гиля на вичинку шкіри. Гиля в сідло на коня – Меч свої зуби ошкірив. Бринзою пахне роса, В меду злипаються очі. Бог […]...
- Микола Вінграновський – Ми з нею проснулися з голубами Ми з нею проснулися з голубами. Пляшка води, що не випили ввечері ми, Замерзла вночі на балконі. 1964...
- Микола Вінграновський – Голубі сестри людей I На Псло, на Ворсклу, на Сулу, На юні води непочаті Ліг золотий осінній сум, Поліг багрець у тихім святі На Псло, на Ворсклу, на Сулу. Притихли далі охололі, І висвист птичого крила Затих над хвилею і в полі, І небо падає поволі В холодній краплі із весла. Я хочу розказати вам Про наші ріки […]...
- Микола Вінграновський – 1945-й кілометр – БАМ Тут я запишу письмо своє БАМу на проголодь часу. Розум державний в очах: сорок п’ятого року, дев’яте. Чоботи й мар, комарі реактивні і світло велике. – Не обійду вас усіх, – каже Земля ще не менша. Знизу оббиті озера хмарами білими – літо-зимота. Трудно на ногу стає наш сталевий оцей міліметр, І важко вітрам – […]...
- Микола Вінграновський – Ти схожа Ти схожа. дві краплі води Упало з весла золотого. Ти схожа, як дві біди Ні з того, ні з сього. І огірок, що на столі Лежить у грудні перед нами, І небо, що лежить над нами У гололідному гіллі, Й готель, де ти прибув і вибув, Рука на пальовій стіні, – Це все, немов далекий […]...
- Микола Вінграновський – Козак Петро Мамарига ВІНГРАНОВСЬКИЙ МИКОЛА КОЗАК ПЕТРО МАМАРИГА Казка Козак Петро Мамарига летів на своєму коні, а татари обсідали Петра з усіх чотирьох сторін. Козак Петро Мамарига побачив перед собою степове озеро. – Гиворе! – сказав Петро своєму коню. – Удвох нам невтекти. Тікай сам. Як-не-як, а самому тобі буде легше. А я заховаюсь в озері. Петро вирізав […]...
- Микола Вінграновський – В Орську Не ти сидів тут, богом битий, Не ти орав слізьми Орю, Тут цар сидів, очима бликав, Царі отут ноздря в ноздрю. Сиділи, шевкали з Раїма, Ловили бліх – піски й блохва… Прийшла з неволі Україна Й тебе на волю повела. На вольну волю вільну всюди, Й тебе побачивши отак, Сказали землі, води, люди: – Віднині […]...
- Микола Вінграновський – Не починайся Не починайся. Ні з очей, Ні з губ мені не починайся. В Холодній Балці сон тече – Не снись. Не звись. Не називайся. Труїти душу кожен раз Я вже не можу – будь я прокляті Пищать дощі, і води топлять І душу, і терпіння, й час… Степліло подихом легким, Степліло в прикрощах минулих Тепло заснулої […]...
- Микола Вінграновський – до нас прийшов лелека До нас прийшов лелека З косою на плечі, Води напився з глека Та й сів на спориші. І так сидів лелека, І думав те, що знав: Пропало десь далеко Все, що косити мав, Пропало десь далеко. Не видно вдень-вночі… І плакав наш лелека З косою на плечі. 1963...
- Микола Вінграновський – Літній ранок Джмелі спросоння – буц! – лобами! Попадали, ревуть в траві. І задзвонили над джмелями Дзвінки-дзвіночки лісові. Повільне сонце на тумані До проса випливло з води, Де на пташинім щебетанні Тинявся малиновий дим. Лиш сонях спав, хоча й не мусив, І ось за те, аби він знав, Важкий ячмінь медовим вусом Бджолу за лапку лоскотав. У […]...
- Микола Вінграновський – Вас так ніхто не любить Вас так ніхто не любить. Я один. Я вас люблю, як проклятий. до смерті. Земля на небі, вечір, щастя, дим, Роки і рік, сніги, водою стерті, Вони мені одне лиш: ви і ви… Димлять століття, води і народи… Моя ви пам’ять степу-ковили, Зорі червоний голос і свободи. Дивіться, гляньте: мій – то голос ваш: Як […]...
- Микола Вінграновський – Щаслива пісня На тепле поле Дивився дощик, І хата в білім сні, Дорога при мені – Все при мені. І тінь крила, І золото весла, І квіти ті, Яким нема числа… У тепле небо Дивились води, І пісня у вікні – Давно воно мені, Все при мені. Щасливий я – В мене ім’я твоє, І я люблю […]...
- Микола Вінграновський – Щока та тінь, та тінні очі Щока та тінь, та тінні очі, І ми самі на самоті… І дощ цілує опівночі Кульбаби очі золоті. Десь кінь ірже – його не чути, Десь хтось іде – його не знать. Тебе любити – не збагнути, Прощанням щастя доганять… Не все те є, що мало бути, Бо й щось до нас було-збуло. Але в […]...
- Микола Вінграновський – Боюсь поворухнутись Боюсь поворухнутись… тишина… Я ще не знав такої легкості й свободи: Чи то весни колиска запашна Мене гойднула в чисті небозводи, Чи, може, хто з благословенним словом До мене в душу стиха нахиливсь… Не знаю, хто… не бачу… озовись! У мене все на відповідь готово! Нема нікого… тиха тишина… Гойдається колиска запашна, Течуть небес зелені […]...
- Микола Вінграновський – Заходить сонце. Сніг іде Заходить сонце. Сніг іде, І серце на ніч місце мостить, І на ніч сон йому іде Через мости та через мости. Лягають спати горобці Із горобчихами та дітьми, Вухами вкутались зайці, Нема і їм де сну подіти. Дрімає вітру срібна дуда, І дика груша в сні дичить. Лиш не ляга моя приблуда, Лиманом з поля […]...
- Микола Вінграновський – Півпуда бринзи і корзина перцю Півпуда бринзи і корзина перцю, І сірий дощик скаче в казані… Як доведеться, то вже й доведеться З тобою й. помирати тут мені. Напечемо солодкої цибулі, Із підчеревини нашкваримо шкварок… Під тихий крок зорі, під води призаснулі На цей пісок і ми вкладем свій крок. Ми станемо тут жити та любити, Під темним летом темних […]...
- Микола Вінграновський – Поїду з Києва Поїду з Києва. Важке, підтале серце На води і на зорі понесу – Поїдьмо з Києва! Потрохи пронесеться, Заміниться на тульку й ковбасу, На кофти імпортні і на лиман ранковий, На голос мій – він висвіжіє там!.. Поїдьмо з Києва, бо кожен рік – раптовий, Поїдемо і станемо на стані Я так люблю тебе, що […]...
- Микола Вінграновський – Величальна народові На ясні зорі і на чисті води Ми кажемо, ми скажемо ізнов: У просторі віків, любові і свободи Народ – Віки, Свобода і Любов. На ясну зорю і на чисту воду В благословенний Леніновий час – Цілуєм руку своєму народу, Цю ніжну руку – вона любить нас. Де дім і даль, осінні дальні птиці, Де […]...
- Микола Вінграновський – Ні жінки, ні хати тієї нема Ні жінки, ні хати тієї нема, Старі лиш валяються капці, Та вітер зі степу несе у лиман Осіннє насіння акацій. Та згорблена стежка в глухій кропиві Показує небо по зорях, Самі доглядаються груші криві, Промерзлі калюжі прозорять. Порипує думу присохлу свою Потріскана корба кринична, Та зиркає в двір з дерези-повію Сім’я молоденька лисича. Із ферми […]...
- Микола Вінграновський – Квітень На крилах журавлів весна вже сушить весла, Загомоніли про життя діди, І на стежин пахучі перевесла З снопів тополь тече зелений дим. І падає в ставки ночами п’яне небо, – Де гуси білі сплять чутливим сном. У снах своїх, мабуть, самі від себе Дівчата пролітають над селом. Летять вони неласкані, незаймані, В розгоні мрій, не […]...
- Микола Вінграновський – Котик, котик Котик, котик, Золотий животик, А хвостик залізний – Не ходи нам пізно! Не буди ще з ночі Нам медвяні очі, Медом, соне, ти Очі нам масти. Будемо ми спати, А мати співати. І ти, наш коточку, Задрімай в куточку. 1968...
- Микола Вінграновський – дума про Британку Юрію Яновському На срібнім ковилі, на сизім полині, На півдні України при лимані, В гнідих степах на степовім коні Та гнівна воля стала у Британі. І вільно зацвіло її крило При білій хаті в жовтих таракуцах, І вільно зацвіло її чоло На солонцях і випечених кручах. Та вже чорний день на ту волю йде, На […]...
- Микола Вінграновський – Синій сон у небесному морі Синій сон у небесному морі, Сплять часи, і віки, і літа. Я лечу у сіянні прозорім, Труться зорі німі об літак. Спить жадання якесь таємниче На всесвітнім святковім чолі, Тиша тишу по імені кличе, Пахне пилом і потом Землі. Пахне сіном з Чумацького Возу, Що мені сивиною сія, І тремтить, як стебло верболозу, Зачарована мрія […]...
- Микола Вінграновський – На синю синь води лягла від хмари тінь На синю синь води лягла від хмари тінь, Посумувала хмара за собою. До вечора іде, холонучи, теплінь І тулиться до каменя щокою. Складались два крила, вже поночі, під лист, Туман тулився при долоні вогко. Щось далечі було… терново світ наливсь… Земля і Місяць вдвох дивились око в око… Стопа в стопу ступав за родом рід. […]...
- Микола Вінграновський – Води із очерету хлюпавиця Води із очерету хлюпавиця, І місяця над очеретом ріг, Дніпро, і сад, і сонна блискавиця, Та неба сонь, та синя сонь доріг… Я не поквапився. Я знаю ціну крові. Ні, я не тон, хто власні греблі рве. Я їх споруджую для віри і любові, Хоча з боліт бугай біду мені реве. Я не про те… […]...
- Микола Вінграновський – довженко I Благословенні води літ, Літа десни благословенні І часу вічного політ В однім осяянім іменні. Благословенна срібна твердь Землі і неба, дня і ночі, І золоті вогневі очі, Де обнялись життя і смерть. Священна чаша доброти В руках всеспільності й любові І світ, об’єднаний у слові Краси, і правди, і мети. Благословенна світлотінь Судьби в […]...
- Микола Вінграновський – Триптих 1 Тут все говорить із прадавніх пір, Тут вічність диха тихо серед гір. Це не легенда лине давниною І не мара злітає із пітьми… Човни століть пливуть переді мною, Вантажені народами-дітьми. І ти, Гуцульщино, смереко сиволиста, Своїм човном пливеш в мої світи… Я прошу тебе, земле моя чиста, Крізь моє серце тихо пропливти. 2 Гуцульщино! […]...
- Микола Вінграновський – Станси 1 Люблю я думать. Я люблю Очима тишу цілувати, Коли, як в тихому гаю, В душі урочисто і свято. І грона кращих почуттів, Налитих мужністю й стражданням, Нести в твій дім і сподіванням Поїти серце в забутті. 2 Степліло літечко… степліли Веселі дні веселих літ – І світ піймав мене… Зраділий, Я обізвався серцем в […]...
- Микола Вінграновський – Не чіпай наші сиві минулі тривоги! Не чіпай наші сиві минулі тривоги! Ми далеко тепер від інтриг і халеп! Мені сяють – твій ніс, твої плечі і ноги, І ворушиться вгрітий мозолистий степ. Пахне звечора небо осінніми птицями, І повітря стоїть, як зелена ропа. Пахне степ чумаками, волами, мазницями, І вони вже самі виростають в степах! Це не сниться мені!.. Татарва […]...
- Микола Вінграновський – Встав я, – ранній птах I Встав я, – ранній птах, – Зелене диво лебедило, – Ходило літо, вітер пах М’яким зеленим дивом. Встав я, – ранній сніг, – Сміялись коні невисоко, – Дивився радо ніжний світ М’яким коневим оком. Встав я, – сніго-птах, – Ходило біле холодило, – Тремтіло в річки по боках Тонке зелене диво. Дивно на піску […]...
- Микола Вінграновський – демон Гай-гай, моя фантазіє печальна, – Моя невірна любко чарівна!.. Лиш відпусти тебе від серця до вікна, Як ти летиш свобідна й безпричальна… Гай-гай, моя фантазіє печальна!.. Всміхнись мені, коханочко моя! Змалюй мені картини не трагічні, Пошли мені квартали опівнічні, Коли я вперше демоном буяв. І шепотів собі його молитви, І плакав з радості в передчутті […]...
- Первінка (скорочено) – Вінграновський Микола Ішов останній рік війни. У напівзгорілій хаті жила селянська родина: жінка Марія та її троє дітей. Найстарший з них – Миколка – мав усього років з дванадцять. Голодно було в їхній оселі, проте Марія ті гроші, що присилав з фронту її чоловік Максим Миколайович, не витрачала, сподіваючись купити корову. Назбирала вже двісті тисяч, але наприкінці […]...
- Микола Вінграновський – Вінок на березі юності 1 Твій берег я пройшов, моя ріка!.. Вже згадки дихають в обличчя, наче коні… Вони біжать, ночами-днями повні. Мені легка хода їх і важка… Далекі образи спішать мені в безсонні: Клубочаться, хвилюються, кричать… Гіркі… солодкі… чорні і червоні… Як привиди мальовані ячать! Вітаю вас! Ви – творча моя глина, І я руками серця і думок […]...
Твір на тему вибір життєвого шляху.