Микола Вінграновський – Повернення Хікмета

Тремти, Туреччино! Він вирушив до тебе.
Свою труну розбивши опівночі,
Навпомацки в зеленім темновинні
Він вирушив до тебе, бо поети
І в смерті кличуть землю батьківщини.

Він вирушив до тебе під дубами,
Під корневищами страждань своїх планетних,
Під корневищами політик і країн,
Під корневищем людства – до вітчизни.

Попід дніпром, біля чола Тараса,
До моря Чорного, а потім і під морем
На ліктях, на колінах твій поет
Повзе до тебе, чуєш, батьківщино?!

… Прости мене, що я твою ганьбу
Підняв наголос, що не спала ти.
Що не оспівував тебе, ридавши ридма,
А бив тебе у зуби за покірність,
За сліпоту, за гумовий хребет
Перед фашистськими ногами і штиблетами.
Прости мене за тюрмища твої,
Що дух в мені гноїли й гвалтували,
Прости мене за мене, батьківщино.
Прощаєш, так?
Будь проклята тоді!

Тоді я сам – Туреччина. Я – ти!
Я та Туреччина, ім’я якій Свобода.
Тремтіть, Туреччини! Поети – не кроти.
Поета очі – це вітчизни очі.

1965


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Поль верлен жытевый шлях.
Ви зараз читаєте: Микола Вінграновський – Повернення Хікмета
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.