Микола Вінграновський – Сміятись вам, мовчати вами

Related posts:

1. Микола Вінграновський – На лист, на сніг, на квіт, на тіні На лист, на сніг, на квіт, на тіні, У шелест і нешелестінь Стелить в душевному тремтінні Солодку, юну вашу тінь. І в світанковім сумовинні Прощально пестить шию, ніс І сонні соняшники сині В солонім сонці сонних кіс. І знать одне: любити доти, Доки не згасне долі рань, Не згаснуть серця перші кроки І перші болі […]...
2. Микола Вінграновський – Щока та тінь, та тінні очі Щока та тінь, та тінні очі, І ми самі на самоті… І дощ цілує опівночі Кульбаби очі золоті. Десь кінь ірже – його не чути, Десь хтось іде – його не знать. Тебе любити – не збагнути, Прощанням щастя доганять… Не все те є, що мало бути, Бо й щось до нас було-збуло. Але в […]...
3. Микола Вінграновський – Сонет Зоря над містом піднімає весла. Зоря чекає, доки тиша скресне, Доки присплять дівчата свої весни, Доти зоря над містом не шелесне. Зоря над містом зібрана і чемна, Зоря над містом точна і знаменна, Зоря над містом хлібом пахне темним – Найкраще в світі пахне хліб печений. Така зоря в своїм промінні чесна, Така зоря із […]...
4. Микола Вінграновський – І липи темна тінь І липи темна тінь, горіха тінь прозора… В мені озвалося сріблясто-голубим, Коли учора, вчора-ізвечора На сизім вогнищі дрімав між нами дим, І шепітливі руки говорили До рук моїх в солонім забутті, І говорило поле, і могили, І я казав собі у темноті: Не назову тебе. Хоч знаю, Що прийде час і назову. І від дунаю […]...
5. Микола Вінграновський – Синій сон у небесному морі Синій сон у небесному морі, Сплять часи, і віки, і літа. Я лечу у сіянні прозорім, Труться зорі німі об літак. Спить жадання якесь таємниче На всесвітнім святковім чолі, Тиша тишу по імені кличе, Пахне пилом і потом Землі. Пахне сіном з Чумацького Возу, Що мені сивиною сія, І тремтить, як стебло верболозу, Зачарована мрія […]...
6. Микола Вінграновський – Але було вже пізно мальвам Але було вже пізно мальвам, І літові, і ластівкам, Лиш далечінь синьоблагальна Когось благала: не пускай!.. Але – прощалось. Вітром-листом Чи по тобі, чи по мені. Пустилось берега все чисто – Одна розлука на коні. Давно своїм вирлатим оком Нас приглядав вирлатий час, І маємо: оце глибоко, А це ось мілко поміж нас… Я знаю: […]...
7. Микола Вінграновський – Людина і ніч Усе роздягнено, і все напоготові. Ніч повертає голову: пора! Гармата – бух! І горобці – ура! Розквітли океани малинові. Півлюдства дивиться півлюдству в темні очі. Ще мить, ще мить! І ще єдина мить! Любов чи смерть? Свобода а чи гніт! І вічне вже владарювання ночі? Усе роздягнено, і зближуються кроки… Серця, держави, квіти, літаки, І […]...
8. Микола Вінграновський – Мій Києве Мій Києве, гайда до неї. Гайда, мій Києве-листопад – В багряно-сизому інеї, У сизо-збурену небопадь Здійми мені хоча б якесь Літатенятонько нещасне. Мій Києве, надія гасне. У тремі серця я увесь. Забуті, стишені жінки! Як я вас знаю і не знаю… Вже стільки літ я забуваю Одних очей два їжаки. Що варте ще одне страждання […]...
9. Микола Вінграновський – Наш Василь Пам’яті Василя Симоненка Наш Василь іде по найдовшій у світі дорозі З розплющеними 28-літніми очима Наш Василь іде по останній у світі дорозі З зупиненим серцем з опущеними руками В яких учора іще Говорило перо Поета-мужа В темно-коричневому костюмі В білій сорочці защібленій матір’ю під підборіддям В черевиках зашнурованих дружиною З кручі дніпра З 28-ми […]...
10. Микола Вінграновський – Василю Земляку Чи то було мені, чи снилося мені – Синіли груші, груші чи смереки, – Як чорнобривий шлях у срібному вікні Проліг мені із коником сивеньким. Я вийшов і пішов. Я йшов один, як перст, І коник мій зі мною сивів поруч. Був день праворуч, ніч була ліворуч, І чорнобривий шлях лежав між ними з верст. […]...
11. Микола Вінграновський – Сеньйорито акаціє Сеньйорито акаціє, добрий вечір. Я забув, що забув був вас, Але осінь зійшла по плечі, Осінь, ви і осінній час, Коли стало любити важче, І солодше любити знов… Сеньйорито, колюче щастя, Хто воно за таке любов? Вже б, здавалося, відболіло, Прогоріло у тім вогні, Ступцювало і душу й тіло, Вже б, здалося, нащо мені? У […]...
12. Микола Вінграновський – Вінок на березі юності 1 Твій берег я пройшов, моя ріка!.. Вже згадки дихають в обличчя, наче коні… Вони біжать, ночами-днями повні. Мені легка хода їх і важка… Далекі образи спішать мені в безсонні: Клубочаться, хвилюються, кричать… Гіркі… солодкі… чорні і червоні… Як привиди мальовані ячать! Вітаю вас! Ви – творча моя глина, І я руками серця і думок […]...
13. Микола Вінграновський – Повернення до Львова I Десь далеко-далеко, що лиш слово домове, Десь глибоко-глибоко в стародавньому дні, Обізвався твій голос, моє місто-любове, Твоє ніжне крило пролітає в мені. В цьому нашому світі, у плинкім нощеденні, В цьому нашому світі, де доля терпка, Моє місто-любове, нам з тобою священні І світанок данила, і вечір Франка. Доки сняться нам сни, доки сняться […]...
14. Микола Вінграновський – Спогад про війну Сумні без батька двоє діток цих. На пагорбах, на вицвілім стернищі Одне пасе козу, друге пасе корову, А мати із сапою день при дні На буряках на школу, і одежу, Та на харчі вже грішми заробляє Й поволі старіє щовечора сама… Вони ж собі обоєнько удвох Тихенько граються та сваряться тихенько… Я вже забув, як […]...
15. Микола Вінграновський – Пророк З Пушкіна Духовним присмерком жахливим Гнітився я, йдучи один. І з Серафимом шестикрилим Зустрівся в плинності годин. Ступили крок, ступили другий, І наші погляди сплелись. І я упав. Жалі і туги До нього з серця потяглись. На глум, на сором, на огуддя, Ввіп’явшись в груддя кам’яне, Я рік йому: “Брехав я людям, Тож покарай тепер […]...
16. Микола Вінграновський – Ви чуєте? … Ви чуєте? Ви чуєте – він спить! Я жду вас, товариство, як епоху! Не дай вам бог його в мені збудить… Не кваптеся, беріть мене потроху. Спочатку губи, руки і чоло, А потім очі, ноги і легені, Здається, зайвого у мене не було – Оце і все, що в мене… будьте певні! Несіть мене! […]...
17. Микола Вінграновський – двадцятий прелюд Привіт тобі, ріко моєї долі!.. Ні, я себе не можу уявить Без тебе, дніпре, як і без тополі, Що в серці моїм змалку тополить. І навіть в цю запівнічну годину, Коли б, здавалося, переді мною світ, Переді мною всесвіт і політ Думок і почуттів у верховину, – Я раптом надивляю Україну… Хвилину тому був я […]...
18. Микола Вінграновський – Ти плачеш. Плач Ти плачеш. Плач. Сльозам немає влади. Нема закону, перешкод нема. Ти плачеш. Плач. Втішати я не ладен. Душа моя холодна і німа. Дорогоцінні дні я біля тебе знищив, За спалені роки нічого не просив я. Навколо тебе в їхнім попелищі Росте покора і росте безсилля. Я думаю: у цім твоєму світі Небудь-коли в ім’я смачного […]...
19. Микола Вінграновський – Зупинилась тиша тиха і незбудна Зупинилась тиша тиха і незбудна, Зупинився в небі вечоровий дим. Не спинись лиш ти, любове моя трудна, Трудним світом білим падай, але йди. Йди, моя любове, заки сил і змоги Незрадливим словом, що б там не було, По шляху надії під мечем тривоги Трудним серцем світу, серцем і чолом. Є ще в світі душі і […]...
20. Микола Вінграновський – Півпуда бринзи і корзина перцю Півпуда бринзи і корзина перцю, І сірий дощик скаче в казані… Як доведеться, то вже й доведеться З тобою й. помирати тут мені. Напечемо солодкої цибулі, Із підчеревини нашкваримо шкварок… Під тихий крок зорі, під води призаснулі На цей пісок і ми вкладем свій крок. Ми станемо тут жити та любити, Під темним летом темних […]...
21. Микола Вінграновський – Кінотриптих 1 Ти зла, як дика груша при дорозі, Ти відьма мого серця. Я – тиран, А ти мільйон тиранів. І невдовзі Приглянувсь я: за планом виник план. Твій крупний план – неспинена і рвійна Хурделиця краси, аж пломінь по кістках. Середній план твій – радість мого мрійва. Загальний план твій – діти на руках… 2 […]...
22. Микола Вінграновський – Лошиця з дикими і гордими ногами Лошиця з дикими і гордими ногами, Із ніздрями рожевими на сонці І матово-темнавими вночі, Лошиця із мінливими очима – То чорними, то синіми, то мідними – Під мідним пасмом звітреної гриви, Лошиця із сріблястим животом, Який я обніматиму не скоро, А обніму – забуду світ і сон! Лошиця з табуна цивілізації. Яку я вилучив і […]...
23. Микола Вінграновський – Скажи мені, дніпре Скажи мені, дніпре, в якому стражданні, Із серця якого народжений ти? Скажи мені, дніпре, в якім сподіванні, З якої упав на степи висоти? Чи, може, скорившись клекочучій силі, На землю упав лютувать, і стогнать, І чорним вітрам дарувати хвилі, Щоб клопоту з ними й зажури не мать? Чи, може, упав ти на груди століттям У […]...
24. Микола Вінграновський – Станси 1 Люблю я думать. Я люблю Очима тишу цілувати, Коли, як в тихому гаю, В душі урочисто і свято. І грона кращих почуттів, Налитих мужністю й стражданням, Нести в твій дім і сподіванням Поїти серце в забутті. 2 Степліло літечко… степліли Веселі дні веселих літ – І світ піймав мене… Зраділий, Я обізвався серцем в […]...
25. Микола Вінграновський – Вас так ніхто не любить Вас так ніхто не любить. Я один. Я вас люблю, як проклятий. до смерті. Земля на небі, вечір, щастя, дим, Роки і рік, сніги, водою стерті, Вони мені одне лиш: ви і ви… Димлять століття, води і народи… Моя ви пам’ять степу-ковили, Зорі червоний голос і свободи. Дивіться, гляньте: мій – то голос ваш: Як […]...
26. Микола Вінграновський – дерева Коли ви, як зелені волейболісти, Перекидаєте місяць вночі одне одному над собою, Над містами і над країнами, – Я думаю, що ви збожеволіли, І мені стає радісно, що ви не люди. Коли ви снідаєте землею і хмарами Ось уже скоро двадцять століть, Я думаю, щО ви будете їсти, Якщо раптом почнеться воднева війна? І мені […]...
27. Микола Вінграновський – Перша колискова Спи, моя дитино золота, Спи, моя тривого кароока. В теплих снах ідуть в поля жита, І зоря над ними йде висока. Спи, моя гіллячко голуба, Тихо в моїм серці і щасливо. За вікном хлюпочеться плавба Твоїх літ і долі гомінливої. Спи, моя дитинко, на порі. Тіні сплять і сонна яворина… Та як небо в нашому […]...
28. Микола Вінграновський – Не руш мене. Я сам самую Не руш мене. Я сам самую. Собі у руки сам дивлюсь. А душу більше не лікую. Хай погиба. Я не боюсь. Переживу. Перечорнію. Перекигичу. Пропаду. Зате – нічого. Все. Німію. Байдужість в голови кладу. Одне я хочу: старій швидше, Зів’яльсь очима і лицем, Хай самота тебе допише Нестерпно сірим олівцем. Погасни. Змеркни. Зрабся. Збийся. Збалакайся. […]...
29. Микола Вінграновський – Блакитно на душі Блакитно на душі… забув, коли мовчав… Вже гасли пальці, билася дорога, А тут тобі і нате: молочай При березі, в камінні, на порогах… Кричало серце літака за ним! А там, внизу, вода свій берег мила, І весни починалися із зим, І ти неподалеченьку ходила. Де не повернешся – кругом у світі ти… Душі світання, сутінку […]...
30. Микола Вінграновський – Коло тебенько я – дивись! Коло тебенько я – дивись! Ходять хмари нехмарним небом, По воді сон зорі повивсь Біля тебенько, коло тебе. Зірно каже собі про дощ, Про краплину малу на ньому, Про чорнобил і нехворощ, І дорогу – назад додому. Бо додому воно завжди: Полину і сльозі – додому. Сніг іде. Голубінь з ожин. І морозик цвіте по-свому. […]...
31. Микола Вінграновський – Озирнулись маки Озирнулись маки: що таке? Вітер крикнув макам: утікайте! Голови червоні пригинайте І тікайте, бо воно таке! Потолоче, витолоче, вимне, Гляньте: від кульбаби тільки пух! Плигне, стане, чорним оком блимне, Розженеться та об грушу – бух! Шпаченя злетіло на гілляку, Кличе тата, та немає слів. По стіні на хаті з переляку Чорний кіт по вуса побілів!.. […]...
32. Микола Вінграновський – Лошиця нюхає туман Лошиця нюхає туман, З туману пахне їй туманом І видно: з-за туману тьмяно Зіходить місяць-молодан. Перепочинює ріка, Холодне злизує каміння, І тупотить з-під лошака Невидиме туманне кіння, Стримить ляковищем в траві, Ірже квитком аерофлоту, І людство – мертві і живі – Осідлує свою кінноту, І пересріблюється стан, Перепоблискують народи, І темно-пурпурово сходить З-за серця місяць-молодан! […]...
33. Микола Вінграновський – Хліб Присвячую Корольову З-поза чого, з далекого незгоддя, – Заснув у глині шумерійський серп, – Дорогою століть в очах мого народу Іде на вітрі чорноплечий степ. Дванадцятого квітня мій ровесник Був хлібом посланий у чорне й золоте: Не старіють на світі наші весни, І наші очі сніг не замете. Бо хліб – давно. Ми завжди в […]...
34. Микола Вінграновський – За птахом піниться вода За птахом піниться вода. В малому полі мак червоний Пречисту хмару вигляда І макоцвітний погляд ронить. Ти чуєш: плачуть по мені. Ти чуєш: плачуть за тобою. У множині і в однині Тобою плачуть, плачуть мною. А досить! брати – брали з нас Терпінням, тілом – чим хотіли! Ми не любили їх. Любили Ми одне одного […]...
35. Микола Вінграновський – Пісня про життя Заспіваю твоє ім’я, Твоє тихе ім’я вишневе, Де між хмарами обійма Свою ніжну дорогу небо. Де горить під зорею мак І говорить гроза з грозою, Переманює – перейма Хвиля хвилю попід горою. Заспіваю твою любов У великій твоїй дорозі, В тій дорозі, де й я ішов В кароокій рясній тривозі, Де цілує росу роса, Де […]...
36. Микола Вінграновський – Темніє вечір, вівці і горби Темніє вечір, вівці і горби, Погуцали під гору дві смереки, Боками світять хмари і гриби, І світить Шлях, що із Варяг у Греки… Поворухнися, дощику, і стань! Полоскочи метелику за вухом, А там піди, як схочеш, на Обухів, Обухова не схочеш – на Саврань! І ти, темнава птице, не лети Із мого серця в летище […]...
37. Микола Вінграновський – Юлії Іполитівні Солнцевій Мене осяяння сповняє перед Вами Від Ваших дум і серця висоти. Я образ Ваш небесними словами В своїй душі навіки засвітив. Всі Ваші дні, як птахів перелеття, Лягли за велетнем в суворості доріг. Тягар трудів, тягар його безсмертя, Як щастя знак, на Ваші плечі ліг. Хвала і честь Вам, героїчна жінко! В стражданні Ви пішли […]...
38. Микола Вінграновський – де ти, мій коню Де ти, мій коню з дніпра-дунаю? Зацокоти мені, коню-птах! Може, я долю свою заспіваю Десь попід Каневом у житах. Літаки минаючи й вокзали, Над землею диблячись увись, По дорозі серця ми скакали, Теплий пил тривог моїх куривсь… І глибоким гордовитим ржанням Крізь державні далі над дніпром Ти в’їржаа у світ моє кохання І закляк на […]...
39. Микола Вінграновський – Жоржина Впали бомби на видноколі, Червоніла капусти грядка… Між курганами в чорнім полі Помирала дружина дядька. Бігли армії, мчали роти, Помирали дуби в гаю… Дядько ніс на вогні Європи Нерозстріляну юнь свою. На стежині зосталась дружина, А він далі на захід побіг… Оглянувся – стоїть жоржина На розгіллі нічних доріг. Почорніли живі надії… Плакав в Яссах, […]...
40. Микола Вінграновський – Щуче Озер осінніх сонні небеса, І щучі дні, наструнені на спінінг, І помідорів на росі наспілих Краса притомлена, примружена краса. Удар! Удар! – і колом-кумельгом З хвоста на голову, із голови на хвилю Летить, і котиться, і в’ється батогом В манері рок-ен-ролівського стилю Щучисько юне… Б’ється по дубах, Латаття ляскає, куга кипить у муках, Хвостом – […]...