Микола Вінграновський – Спогад про війну



Сумні без батька двоє діток цих.
На пагорбах, на вицвілім стернищі
Одне пасе козу, друге пасе корову,
А мати із сапою день при дні
На буряках на школу, і одежу,
Та на харчі вже грішми заробляє
Й поволі старіє щовечора сама…
Вони ж собі обоєнько удвох
Тихенько граються та сваряться тихенько…
Я вже забув, як звати їхню маму.
Якщо ж і не забув – то що із того? –
І цинкове відро на лишайчастій лаві,
Та їх обох, темнавих в темноті,
Одне до одного притулених в дрімоті.
Їх не забув я. Не забув сапи,
Що їх обсапує для школи, та одежі,
Та для харчів, та й більше ні для чого…
Я вже забув, як звати їхню маму…

Її ім’ям мій освітився світ.

1974


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Оповідання на тему подія з життя.
Ви зараз читаєте: Микола Вінграновський – Спогад про війну