Микола Хвильовий – досвітні симфонії



І

Аз єсмь робітник…
Моя буденна блуза –
Що погляди сині коханки
… вмить помутніли від шторму
… в поглядах синіх коханки
Стогнуть пороги
… в поглядах синіх коханки
В муках рожеві дороги.

Стрілець – той знає смак,
Коли запахне перший вистріл.
А ти, весна,
Ти затрояндила в повітрі млистім?

А то здивовано тополі
Зашелестять і…
Змовкнуть.
А там, вгорі,
Неясно зашумує.
І от белькочуть над головою журавлі…
Ой, журавлі!.

А то з повітрям ніс веде переговори,
І баско

б’ється в грунт моя жага,
Бо з кобилиці ллється сонце.
Я бачив ніжки під кущем
… бунтарка-кров: експрес на волі
Прохав і плазував –
Іще! іще!
А обрій розплескав солодкий стогін.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Ах, я не зрівняю пахощі своєї блузи –
Ані з поглядом синім коханки,
Ані з смаком першого пострілу,
Ані з мукою в тих журавлях.

Моя блуза пахне –
Вугіллям
… до гавані летіла хвиля
– віялом – а там розбилась
І потонула над морем.
Коли це було?
– Ат!
То пахне моя блуза –
Вугіллям.

Моя буденна блуза – і погляди сині коханки,
Що вмить

помутніли від шторму
… В поглядах синіх коханки
Стогнуть пороги
… в поглядах синіх коханки
В муках рожеві дороги.

II

Зачорніло на путі,
А на серці синій сон.
Там на плесах за горами,
За горами на узліссі
Задрімала осінь.

… А ми –
До брами йшли
З посьолку
… чи християне у катакомби?
… Середньовіччя сниться…

А там –
Вже підіймався вгору гомін
І вже гуде, гуде і розсипається залізо
– до неба ліземо в задумі.

В списах… чи, може, над списами?.
Круки заснули… стережуть,
А далі простір, фіолети,
А далі, далі – трап
І во? ди – во? ди розплескались –
Блакитного цебра.

III

Сонце! Засмійся у мій кошик!
Полоскочи моє блискуче долото,
Як я замріяну далеку далину.
Полоскочи і їх (а з ними й я!),
Оті поеми героїчні,
Що викликають до чола віки-епохи…

Сонце! Я такий же романтик, як і ти,
І до мойого серця
Завжди нового
Свіжого, свіжого, наче липовий цвіт
Босоніжки-феї! – золото ліризму
Під жаги зітхання
З криком!
З криком!
Упадуть!

Сонце! Ох, ти, сонце моє!.
А все ж таки і ти захмарилось.
– думаєш?
… Замислилося сонце…
Крізь повінь хмар, в глибині вод
Замислилося сонце.

… Розтаборилась тінь…
… Яка глибінь! Яка глибінь,
Коли замислюється сонце!.

IV

Аякс… Аякс…
Син чоловічий у стихії,
В гармонізації природи.
Син чоловічий йде!
За кроком крок –
Іде!

І сниться йому море,
І сниться йому шторм.
А він такий похмурий…
Але він все поборе!
Але він все поборе!
Аякс… Аякс…
Під дзвони криці
І мислі-птиці
– понеслися.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
… А із землі – піднявся гул…
Куди цей гук? Куди цей гул
Великого із велетенських князя?

Я зачарований стояв –
Симфонія досвітня почалася.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Написати твір роздум пісня душа народу.
Ви зараз читаєте: Микола Хвильовий – досвітні симфонії