Микола Хвильовий – Зелена туга
І
Напередодні злив
Сумніву голубого
На кучері весни
Я голову
Кладу.
Хто не погас на зоряну дорогу,
А каравели дум
В пустелю не веде?
Ах, пам’ятаю я
– повстання на Вкраїні,
Заграви, дзвін пожеж
– на барикади,- крик,
Тривожні ночі, степ,
Такий, як ночі, синій,
І армії на Крим.
Та все це промайнуло,
І поклик
Не сурмить.
І чую я, як десь скиглить минуле:
– Амінь!
І чую я… а серце стогне в тузі,
Ах, що цей, що цей сум?
Це спогадів мара…
Я бачив, як лосунь
Підстрелений
Весною умирає…
Я знаю його біль!
Напередодні злив
Сумніву голубого
Я б з місяцем пішов
В заулки сірих хмар,
Де на мільйони гін
Заблакитнів горохом
І снить Волосожар.
Але та путь далека…
І завжди я в журбі
Похмурий на путях,
А навкруги мене –
Кублиться-б’ється мряка
І шмаття від життя.
Але та путь далека…
І темна-темна ніч,
І спогад, як лелека
В забутому маєткові
Самотній заблукавсь.
II
Секунди, дні і роки,
А з ними і віки
У вічі вічності глибокі
Задивились.
Скоро прийде квітень.
Зелений кінь
В імлі
І золоті коштовні вила
Положе сонце на стіжки.
Що ж я?
Я тихий, як озерна заводь.
І на журби моєї танки
Скоро буря не підведе руки…
… Із персі свій огонь
– о люба, о коханко!
У мозок
Кинь!
ІІІ
На Сумській
Запаштетився
Гул.
На Московській
Регіт.
А край міста
Стогін,
І я, колишній регент,
Стою без дороги.
І знаю я тепер,
– о Валер’яне, о Михайле! –
Чого зажурні ви
Напередодні квітня –
Дороги зацвіли
І в туманах зів’яли,
Як стоси листя восени
Досвітні.
І не присняться мені
Оті пахучі ночі,
Криваві і святі,
Орлині, як орли.
А може… може, так –
Розірвана на клоччя
Майбутнього мета?
І бачу я –
Конають і вагранки
На степових полотнах гін.
… Із персі свій огонь
– о люба, о коханко! –
У мозок
Кинь!
IV
Моя люба любовнице!
Підійми моєї творчості дух,
Положи у мої груди сонце
Заголи свої перса на мить!
Слухай –
Шумує!
Слухай –
Гримить!
Повінь прорвала греблю
Біля млина.
Цілуй скаженіше!
На божевілля!
(На божевілля!)…
… За шелюгою
В заснулий вечір
Пливе весна.
За нею вітер,
За нею гуси –
Увесь вирій.
Коханко люба!
У тьмяній тузі
Умру!
Моя люба любовнице!
Підійми моєї творчості дух,
Положи у мої груди сонце,
Заголи свої перса на мить!
V
Контрреволюція!
Контрреволюція!
Контрреволюція!
. . . . . . . . . . . . . .
Товаришу! Товаришу крицевий!
Це ж я крізь мур важкий
Вселюдської скорботи
В ставах прийдешнього
Очима поринув.
Не кожний соколить,
Не кожний в нетрях броде,
А я у нетрі йду
За золотом життя.
Куди звернувся я?
Дощі! дощі
І мряка!
Куди дивлюся я?
– Запорошило.
– Ніч!
Крізь хуртовини
Рев,
Далекий дзвін на сполох,
Дзвонар рятує десь,
А дзвони замело.
Куди звернувся я?
Дощі! дощі!
І мряка!
І хмарний (цей) заспів
Самотньо закує:
В “Шляхах мистецтва” він
(о любий мій Коряче!)
– як в серце моє “неп”.
. . . . . . . . . . . .
Контрреволюція!
Контрреволюція!
Контрреволюція!
. . . . . . . . . . . .
Ах, Володимире –
Мій друже слобожанський –
І ти, непевних дум –
“Володька в галіфе”!
В жовтневих снах я був
Під шепіт моєї казки
(- новій Вкраїні ти –
Червіньковий Орфей!).
І снилось мені так:
Парує з луків кров’ю,
А луки – не степи,
Не пчілка на устах,
І чуємо (не ми!):
Шумує хмелем гомін
І кличе до повстань.
Волошки і пішли
(так дикі кози) – в місто,
А місто –
З піхви мечі!
Вже й цербер на шляху.
А далі – в далях дим!.
Гармати!. Комуністи!.
І над землею –
Гул!
І ще приснився сон
В дружківці (там заводи):
Ходив я на дінець
В перепелиний день.
А потім вечір був –
Співав мені про межі,
А сонце за лісами
Сизіло на шляху…
І от в житах запахло,
Запахло бур’янами,
А може, й чебрецем –
Не знаю! не скажу!
А потім по кварталах
Посунулись комахи…
Комахи? – Я не знаю!
А по ярках – огні.
Запахло бур’янами…
Широкий степ – на гони…
Над вітром вечір – гони…
А по ярках – огні.
Шахтарські? Я не знаю!
Заводи? Я не знаю!
… І раптом я прокинувсь:
Димів квітневий ранок,
А на душі – журба.
VI
Секунди, дні і роки,
А з ними і віки
У вічі вічності глибокі
Задивились.
І от по вулиці міській
Проходжу знову я.
На бані ратуші
Сковзається проміння
І нюхає кремезний брук,
Гаражні пахощі моторів.
Затротуарилось повітря…
На Благовіщенський базар
Поспішно кошики прямують,
На розі газетярі
“Селправду” й “Вісті” продають.
І скринька з цигарками
Заплуталась між ніг.
А ввечері на “Тоску”,
Щоб знову було тоскно…
А може, й на Московську, 20,
Кубло поетів.
А уночі додому…
Коли іду додому
… чи ліхтарів зітхання…
Та тільки, мабуть, люди
З голодної губернії…
А може, і під’їзди
В розпуці завивають…
І холодніє час.
. . . . . . . . . . .
І сняться мені
Вокзали, ешелони,
Загони і шляхи –
Червінькові шляхи.
Кіннота в бур’янах,
І чебрецеві гони,
І оксамити трав
Задумливих могил.
О земле втрачена явися тема,ідея,жанр, герої.