Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Михайло Батіг – представник літературної ниви з Тлумач чини
Михайло Батіг – представник літературної ниви з Тлумач чини
Реферат:
Михайло Батіг – представник літературної ниви з Тлумаччини.
План
1. Михайло Батіг – представник літературної ниви з Тлумаччини.
2. Інтимна лірика Михайла Батога.
3. Філософські мотиви в творчості літератора Тлумаччини.
Михайло Батіг – автор літературного альманаху “Волошки на долоні”. Він у своєму житті зумів багато чого досягти. Але найбільший його здобуток – самоутвердження у творчості, це більш ніж переконливо засвідчують і анотації до його доробок. Саме видання “Волошки на долоні” наче підсумок
У контексті сучасної української літератури поетична творчість Михайла Батога ще належно не осмислена критикою. Зрештою, вона від цього нічого не втрачає. А, може, й навіть виграє. Бо дає читачеві можливість повсякчас самотужки, а не за критичними орієнтирами “розтлумачувати” суть творчого стилю поета. Він, скажу прямо, за опануванням тем через рефлекції та асоціації дещо ускладнений для швидкого сприйняття. Але читач розважливий,
… Слова злітали
з безплідних дерев
Інеєм
За комір фуфайки
Іуда ішов по снігу
селом
босоніж спотикався
об зачинені двері сердець…
Загалом, на мою думку, поезія Михайла Батога має магічну силу стихії (незайманої води чи вихору (дідька) у спекотну днину), яка зашарпує у калейдоскоп свято-гріховного буття і шикує… шикує під міру прощення чи кари.
Народився в 1965 році в селі Кармазиновка, що на Луганщині. Зростав у селі Олеша. Закінчив Кам’янець-Подільський педінститут.
Поезія Михайла Батога вимагає інтелектуальних зусиль від читача. Розкутість форми, асоціативність мислення, з акцентом на розгорнуту метафору, вирізняє його вірші з-поміж інших.
Друкувався в багатьох журналах і газетах України. Переможець Міжнародного конкурсу молодих українських літераторів “Гранослов” (м. Київ, 1995 р.), лауреат літературної премії ім. м. Чернявського (м. Луганськ, 2000 р.).
Член Національних спілок журналістів і письменників України.
Працює кореспондентом тлумацької газети “Злагода”.
СПІВ СИНЬОГО ПТАХА
Дзеркало мого обличчя
у ньому
ще тліють риси
мого обличчя
але мене
вже нема
це буває тоді
коли вже нічого
не зосталось від сьогодні
коли в кишенях
вітер
коли випито до дна
останній келих
я підходжу ближче
і бачу
як
мої очі
моє волосся
мої думки
стають чужими
укотре
старе потріскане дзеркало
насміхається з мене
а тому
не варто шукати
у ньому
моїх очей
мого волосся
моїх думок
не варто дивуватись
що в ньому
стоїть хтось чужий
з моїми очима
з моїм волоссям
з моїми думками
це буває тоді
коли старе
потріскане дзеркало
не бажає лукавити.
Коли приходить ніч
без стуку
вона входить
у мій дім
моя кров
розпечена лава
замерзає кригою
поперек горла
мій крик
захлинається тихо
у власнім шаленстві
до мене
приходить ніч
твого великого міста
вона приносить мені
не молитву
а древні гріхи князів
не ікони
а ідолів
умитих гарячим вином
ніч
плаче на моїм плечі
криком цнотливих полонянок
котрих за обідом
гвалтують
захмелілі старі
печеніги
ніч
кривавить мовчанням
рабів
великої нації
епох
золотої орди
і третього риму
щоночі
без стуку
ніч
входить в мій дім
сідає мені на коліна
обпалює
своїми тайнами
мій захмелілий спокій
ніч
цілує мене
твоїми устами
шепоче
твоїми словами
щоб уранці
померти в мені
твоїми надіями.
мені радили
покинь цю жінку
вона принесе тобі
біду
вони не знали
ця жінка – єдина
з-поміж усіх
котра
хоч щось
принесе мені.
усю ніч
я малював її портрет
з голубом на долонях
з трояндою на колінах
ранком
голуб злітав з її долонь
троянда падала з її колін
день
перемальовував її портрет.
Єдина втіха
обабіч
непідробним смутком
ржавіли дерева
і куталось
в пухкий шальок ночі
моє останнє бажання
в якому
я намагався
описати їй
спів синього птаха
але марно
вона мовила
що віднині
не переносить звуки флейти
і різні
дитячі вигадки
на кшталт синього птаха
а просто
хоче заміж
за цілком нормальну людину
яка здатна
не лише кохати тіло
але обгорнути
у вишуканий стиль
вона мала рацію
настільки
що я засумнівався
у доречності
наших з нею світанків
єдине втішало мене:
її сукня
ліловим відтінком
нагадувала синього птаха
у хвилини щастя.
Рибина
Мої пальці
дихають
у ритм
твого чекання
відшукуючи
опуклу витонченість
живота
на п’ятому місяці
вагітності
Занурюючи
мої пальці
у пругкість
цитринової шкіри
ти кажеш:
я – море
в якому плаває
лише одна рибина
Простирадла
крадуть тепло
твого тіла
Вікна
нахабно регочуть
з твоєї ніяковості
Стіни
ладні розчавити тебе
панелями
Мені жахно
від довершеної ідилії
мертвості
А тому
я беру у долоні
твою вагітність
і ховаю від світу
(а під цитриновою
шкірою моря
б’ється
беззахисна рибина).
У порожній кімнаті
Руки
що народжуються
з твого голосу
Крила
що виростають
з твого бажання
Ультрамарин
що спалахує
у твоєму погляді
У твоєму голосі
народжуються руки
(але нікому мене приголубите)
У твоєму бажанні
виростають крила
(але нікому мене вознести)
У твоєму погляді
спалахує ультрамарин
(але нікому мене зрозуміти)
холодні руки
твого голосу
байдужі крила
твого бажання
згаслий ультрамарин
твого погляду
наприкінці дня
в порожній кімнаті
Дорога втрат
вона сиділа
в розкладному кріслі
читала Євангеліє від Йоана
розклавши
оберемок
пройдених доріг
став переконувати
що
найщасливіша моя дорога
та
котра привела до неї
відклавши
Євангеліє від Йоана
вона бачила
лише одну
мою пройдену дорогу:
ту
на якій я
найбільше втратив.
Твої листи
чужими
вагітними жінками
приходять
до мене
твої листи
твоїм листам
завжди затісно
в далекому світі
чужим
вагітним жінкам
завше
незатишно
в моїх снах
чужі
вагітні жінки
з моїх снів
ніколи
не читають
твоїх листів
з далекого світу
чому ж тоді
ти ніяковієш?
Поки горить свічка
жінка
яка на Святвечір
приходить на цвинтар
запалює свічку
залишає в тарілці кутю
ревно молиться
жінка
яка на Святвечір
приходить на цвинтар
колись
лежатиме в цій землі
але над її
могилою
не горітиме свічка
не замерзатиме кутя
не молитиметься ніхто
жінка
яка повертається
з цвинтаря
на Святвечір
думає
про єдину дитину
убиту в утробі.
Молитва на користь чужинцям
Із фантасмагоричного
1.
ми не знали Бога
ми молились
нашим проводирям
а тому
спершу
віддали чужинцям
своїх дружин
потім
віддали
своїх синів
а після
ми віддали
свою мову
2.
знову і знову
засукавши рукави
по лікті
із вогненною зброєю
на грудях
і диявольською посмішкою
на обличчях
вони топтали
землю наших предків
та ми не здавались
авжеж
ми не були антеями
але наша земля
давала нам сили
не бути рабами
3.
через дев’ять
місяців
вони повернули
наших дружин
через дев’ять
років
вони повернули
наших синів
через дев’ять
століть
вони повернули
нашу мову
але ми більше
не захищались
не гноїли
тілами чужинців
наші степи
не зрошували
власною кров’ю
гори
у нас було все
окрім рідної землі
4.
дев’ятсот дев’яносто дев’ять
світлових років тому
наші проводирі
сказали
щоб ми спершу
віддали чужинцям
своїх дружин
потім
своїх синів
а після
свою мову
5.
ми не знали
Бога
ми молились
нашим проводирям.
Іуда ішов по снігу
Вітер
рвав повіки очей
Хрестами
вростали у землю
хати
Дим лягав навзнаки
повією
щоб після
знятись до неба
І стати
святим духом
Іуда ішов по снігу
селом
Чорне вороння
камінням
падало вниз
“Ой чи є, чи нема
пан-господар дома?..”
Слова злітали
з безплідних дерев
Інеєм
за комір фуфайки
Іуда ішов по снігу
селом
босоніж спотикався
об зачинені двері сердець
Конвоїри
кидаючи жереб
ділили одяг Того
Хто мав прийти вчора
Іуда ішов по снігу
країною
п’яних пророків.
Розмова на дідовій млаці
Триптих
Груша
розказували
що на Спаса
як водиться
ще ніхто в роті
з рідних й крихти
не мав
(бабка освячувала
в церкві садовину)
я ж сидів малорічний
від дня зачаття
гріховного
як саме кохання батьків
під старою грушею
і гордо цмокав палець
знехтувавши давно
щедрими маминими грудьми
але раптом
дерево
хитре й лукаве
кинуло неподалік
свій плід
спокусивши мене малого
і змусило вперше
зіп’ястись на ноги
збоку
скрикнувши
сплеснула руками тітка
у вишиванці
неначе хотіла піднятись увись
я – йшов
розказували
це було на Спаса
ще ніхто в роті
з рідні і крихти
не мав
дід на порозі стайні
тер очі
в яких догорало літо
як догорає краса жінки
випита роками
Дід
власне
він ще ходив сам
стукався
костуром в землю
немов у дубові двері
коли вернувся
з німецького невілля
копиць вже не клав
не пас корову навіть
на мотузі
слабими грудьми
хапав повітря
мов рибина
виловлена нагло з води
його доїдала астма
але дід
ще любив запах сіна
переораної
плугом скиби землі
і все синє
від неба – до ожин
у моїх долонях
ночами
шептав “Отче наш”
та “Вірую”
І плакав тихо І страшно
через біль у тілі
й душі
надіявся що бодай
хоч з онуків
виросте щось путнє
знав достеменно
що помре
першим від бабки
переживе середущого сина
і цього року
на смуток мені
не зможе
копати копанку
Копанка
щороку
вона міліла
кришила свої ламкі береги
вкладала
грудками землі дно
мов бабка Параска
писанками
великодній кошик
щовесни
ми ішли з дідом
у самісінькій кут млаки
де він
знову
копав копанку
щодня
літом
в її прохолодній воді
я умивав
плоди груші
своє обличчя
і бабусині сни
сни
про те
як виросту
і копатиму людям
криниці
Я приходжу на дідову млаку, що пам’ятає
Стару грушу і копанку з холодною водою, щоб поговорити…
Сага про сільську жінку
вона встає
коли Бог ще спить
розчісує волосся
доїть корову
будить захмелілого чоловіка
поснідавши
президент
згадує про те
з ким зустрічався вчора
що обіцяв народу
кого нагородив
помолившись
вона думає
що зварити їсти сьогодні
у що вдягнути дітей
коли заплатять
чоловікові на роботі
сільська жінка
не співає пісень
просто так
хіба захмелівши
на весіллі
на проводах
на хрестинах
президент
приймає високопоставлені
делегації
обіцяє виплатити
пенсії і зарплати
летить персональним літаком
на відпочинок
вона
народжує дітей
ходить щовесни за плугом
носить на базар сметану
Просто так
Сільська жінка
Не співає пісень
Хіба що
Захмелівши
на весіллі
на проводах
на хрестинах
президент
підписує нові закони
вояджер
прямує у глиб всесвіту
Дніпро
несе свої води в море
вона
білить хату
вбирає наречену
обмиває небіжчика
аж тоді
коли Бог вже спить
сільська жінка
співає пісню.
Потяг, загублений їм часі
І.
“Агдам”
на столі
купейного столика
вгорі
лампочкою Ілліча
сонце
у шибці вікна
в конвульсіях муха
“А я з сестрою всю-ю ні-і-чку сто-ю…
маленькі руки
на Йордана
шукають пазуху матері
щоб зігрітись
і зігріти
сльози жінки
загубленої в снігах Сибіру
крихти хліба
на просмерділій
цинком статті
в газеті “Правда”
правда –
це “Агдам”
краплями крові
на губах
п’ятнадцятирічної повії
“Не-е та-а ро-о-змова-а,
не ті-ї сло-о-ва… ”
пальці
вдавлюють гудзики
в тіло
стомленого баяна
і болять пам’яттю
про святу воду
Йордан
і дорогу в країну вічних снігів
вино
на столі
купейного столика
вгорі
згаса сонце
лампочкою Ілліча
у шибці вікна
мертва муха
завтра – Перше грудня*
але спершу
повія
окраєць хліба
і пляшка “Агдаму”.
II.
Він
вкривається
тінню від лампи
його думи
летять спочивати
на зорю альдебаран
його зморене тіло
хоронить
правічна лава
його очі
наповнені
зоряним пилом
і порохом
рідного поля
він
вкривається тінню
від лампи
химерний вогонь
обгорілого часу
язиком
злизує
зоряний пил
але не порох
в який він
перетвориться завтра
він дихає
зоряним пилом
незайманих досі галактик
він кашляє
сірим порохом
власного поля
його думи
це тиф
зброярні
та авіаційні бомби
що падають
на голови остарбайтерів
двадцятий вік
потоптав його душу
мов траву-мураву
табун диких коней
він
вкривається
тінню від лампи
йому зостались
суха
дерев’яна постіль
і крихти землі
замість сліз
в ледь теплих очах
його думи
щовечора
летять
на холодну зорю
щоб поплакати.
III.
вона померла
чужим людям
залишила хату
онуку
(останньому)
почорніле срібло
узявши з собою
хвороби
вона померла
учора
післязавтра
її поховають
у родинному склепі
в якому лежить
чорна
дівоча коса доньки
те
що зосталось від неї
після заслання
авжеж
тета Марія
стомилась
тягнучи з собою
дев’ятий десяток літ
висохла
мов бадилля
пізньої осені
усміхалась
мені стражденно
з труни
так
вона стомилась
від болю
від старості
від снів
я не піду
за її труною
а стоятиму
на подвір’ї церкви
як тоді
у Великодню неділю
коли п’ятирічним
розірвав на її шиї
дороге намисто
вона померла
оплакана дощами
між чужими людьми
її поховають
у фамільному склепі
серед своїх
доньки
сина
старшого внука
чоловіка
усіх їх
вона
схоронила
пережила
переплакала
я стою
на підніжці потяга
знаючи:
вона померла
бо хотіла
звільнити від болю світ.
На світанку
звідусіль
вони прийдуть
до мене
покладуть
у долоні
клаптик неба
заплачуть за мною
росами
скошених трав
зігріють
мою закляклу душу
теплом відмріяних жінок
на світанку
під мовчання
окільцьованих птахів
прийдете
щоб відспівати мене
але не кладіть мені
у долоні
неба
(в моїх очах
спочиватимуть зорі)
не плачте за мною
росами
скошених трав
(за мене відплакала
мати)
не голубте
мою закляклу душу
теплом
відмріяних жінок
(земля
зігріє мене вічністю)
На світанку
під мовчання
окільцьованих птахів
відспівайте мене:
я хочу
щоб ви згадали
якими бувають ранки.
Використана література:
Альманах літераторів Тлумач чини “Волошки на долоні”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Павло Тичина – Хтось гладив ниви, все гладив ниви Хтось гладив ниви, все гладив ниви, Ходив у гніві і сіяв співи: О, дайте грому, о, дайте зливи! – Нехай не сохнуть злотисті гриви. Хтось гладив ниви, так ніжно гладив… Плили хмарини, немов перлини… Їх вид рожевий – уста дитини! Набігли тіні – і… ждуть долини. Пробігли тіні – сумні хвилини: Плили хмарини чужі, далекі… […]...
- Степан Руданський – взірець важкої літературної і життєвої долі СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ – ВЗІРЕЦЬ ВАЖКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ І ЖИТТЄВОЇ ДОЛІ Творчість Степана Руданського в історії української літератури посідає важливе місце. Увійшовши в літературу в середині п’ятдесятих років, у тяжку добу духовного безгоміння, яке настало після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства, арешту й заслання Шевченка, Руданський прокладав у ній нові стежки. Його поезія була оригінальним явищем в українській літературі […]...
- Євген Рафалович – представник нового покоління української інтелігенції Іван Якович Франко, відомий поет та прозаїк, написав соціально-психологічну повість “Перехресні стежки”. У ній автор змалював життя селян на зламі XIX-XX століть. Серед того безправ’я та “гнилого супокою” з’являється нова людина, що є зовсім іншою. Він з іншої формації, його погляди на життя, спосіб жити не відповідають тому життю, яке ведуть пани цього містечка. Євген […]...
- Подорож до літературної казки У тридев’ятому царстві, тридесятому королівстві сидів на троні Іван-царевич. Усе в його царстві було добре. Ніяких ворогів. Ніяких бід. Народ живе щасливо. Але чогось не вистачає царевичу. Покликав він свого радника та наказав йому підготуватися до подорожі в нові краї. В які саме краї – він не знав. Обкрутився три рази Іван – царевич на […]...
- Кларнетизм – світоглядно-естетична концепція Павла Тичини Кларнетизм – світоглядно-естетична концепція Павла Тичини, унікально виражена за допомогою багатьох поетичних засобів: звукових (асонанс, алітерація, звуконаслідування, анафора й епіфора), зорових (епітет, метафора, індивідуально-авторські слова), формальних (розміщення строф і рядків у них) тощо. Термін, запропонований Ю. Лавріненком та В. Баркою для позначення стильової якості синтетичної лірики раннього П. Тичини й походить від назви його збірки […]...
- Ярема Галайда як представник повсталого народу в поемі “Гайдамаки” (2 варіант) Що є критерієм вірогідності історичної літератури? Може, точний добір фактів і дат? Або справжні, славнозвісні персонажі? Чи, може, побут та колорит епохи? Поема “Гайдамаки” будується Шевченком на історично обгрунтованому матеріалі, з одного боку, і на народній пам’яті – з іншого. Пісні й думи про гайдамаків не обов’язково містять певні дати та реалії, але сповнені того, […]...
- Ярема – типовий представник повсталого народу (за поемою Тараса Шевченко “Гайдамаки”) Ярема – типовий представник повсталого народу (за поемою Тараса Шевченко “Гайдамаки”) Над поемою “Гайдамаки” Т. Шевченко працював з 1839 до 1841 року у вільний час від занять в Академії мистецтв. Поема вийшла друком 1842 року власним коштом автора. Ця поема стала подією не лише в українській, а й в усій європейській літературі. Головне джерело поеми […]...
- Ярема Галайда як представник повсталого народу в поемі “Гайдамаки” (1 варіант) Тарас Шевченко народився і виріс у тій місцевості, де найактивніше діяли учасники гайдамацького руху, де прокотилася хвиля Коліївщини. У дитинстві малий Тарас не раз слухав спогади про Коліївщину свого рідного діда Івана, який підлітком був свідком, а може, й учасником повстання. Він став живим уособленням народного месника і оповідача в історичній поемі Тараса Шевченка “Гайдамаки”. […]...
- Михайль Семенко – яскравий представник футуризму в українській літературі Я покажу вам безліч світів – Оригінальних і капризних. Михайль Семенко. “Запрошення” Футуризм, що зародився на початку XX століття в Італії, знайшов своїх послідовників і в українській літературі (Михайль Семенко, Гео Шкурупій, Микола Бажан). Лідером футуристів можна вважати Михайля Семенка, який теоретично обгрунтував ідейно-естетичні основи новонародженого українського футуризму. Заявивши про спалення свого “Кобзаря”, Семенко ніби […]...
- Володька Лобода – типовий представник своєї епохи (за романом Олеся Гончара “Собор”) Володька Лобода – типовий представник своєї епохи (за романом Олеся Гончара “Собор”) І. Тематика “багатостраждального” роману. (Олесь Гончар присвятив цей роман збереженню духовної спадщини і культури, історичних святинь і української мови. Автор мріє про духовність особистості й суспільства, виступає проти обмеженості чиновників.) ІІ. Складне і загадкове явище в літературі. (Складним і загадковим називають літературознавці образ […]...
- Жульєн Сорель – представник покоління 20-х років XIX століття Жульєн Сорель – представник покоління 20-х років XІX століття Мы все глядим в Наполеоны.. О. Пушкін Якщо чесно, то це неправда, що Жульєн – представник покоління 20-х років XІX століття. Він далеко поза цим часом. Навіть наша дійсність дає тисячі прикладів того, що сорелі не перевелися, вони, звісна річ, змінилися за ці 200 років, але […]...
- Печорін як представник “зайвих людей” (За романом М. Ю. Лермонтова “Герой нашого часу”) Герой нашего времени… зто портрет, составленньй из пороков всего нашего поколения в полном их развитии. М. Ю. Лермонтов У романі М. Ю. Лермонтова “Герой нашого часу” вирішується злободенна проблема: чому люди розумні й енергійні не знаходять застосування своїм незвичайним здібностям і в’януть без боротьби на самому початку життєвого шляху? На це питання М. Ю. Лермонтов […]...
- Вільям Шекспір – як визначний представник англійського Відродження Реферат на тему: Вільям Шекспір – як визначний представник англійського Відродження План 1. Епоха Відродження – яскрава і неповторна доба ХVI століття в Англії. 2. Життєвий шлях Вільяма Шекспіра: 3. Безсмертя творів Шекспіра. Шекспір – найвидатніший англійський поет і драматург ХVI століття. Епоха, в якій жив і творив письменник, називається епохою Відродження, або Ренесансом. Це […]...
- Леся Українка – “далі, все далі! он латані ниви… “ Далі, все далі! он латані ниви, Наче плахти, навкруги розляглись; Потім укрили все хмари ті сиві Душного диму, з очей скрився ліс, Гори веселі й зелені долини Згинули раптом, як любії сни; Ще за годину, і ще за хвилину Будуть далеко, далеко вони!.. Щастя колишнього хвилі злотисті Час так швидкий пожира, мов огонь, – Гинуть […]...
- Михайло Качанський – Вона каже мені Вона каже мені, Знаєш, скільки віршів і кому б не було написано, Скільки поетів не впізнавали б тебе серед люду, Все одно лише я вмію так загадково і стишено Переконувати що ти будеш, знаючи наперед, що тебе не буде. Все одно тільки мені знати після чого у тебе з’являються свіжі рими, Скільки людей тебе зрадило […]...
- Михайлик – семиліток сьогодні (за твором Антіна Лотоцького “Михайло – семиліток”) Михайло – семиліток – казковий герой, мужній, відважний. Але мене вражає інше: мені важко уявити сьогодні дитину, яка б у сім років мала таку величезну любов до рідного краю. Та все ж таки я вірю в те, що вони існують – сучасні михайлики… Бо що для цього треба мати? Найперше – велику віру в себе, […]...
- Гуси-лебеді летять (більш повна версія) скорочено – Стельмах Михайло Розділ перший Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Я дивлюся на них, і так мені хочеться, щоб вони повернулися. Птахи ніби послухалися мене й повернулися. А може, це був новий ключ. Дідусь говорить, що лебеді приносять на крилах весну, а сонце своїми ключами відмикає землю. Я уявив собі, що буде, коли сонце, як це часто […]...
- Михайло Коцюбинський – великий майстер художнього слова Михайло Коцюбинський – великий майстер художнього слова М. Коцюбинський боровся проти хуторянської обмеженості творів українських письменників і хотів бачити українську літературу рівною серед європейських літератур. І як справжній майстер, письменник зробив багато для того, щоб його прагнення здійснились. І він був великим Майстром. Передусім майстром жанру. Згадаймо його живі, хвилюючі оповідання для дітей (“Маленький грішник”, […]...
- Михайло Коцюбинський – З глибини Михайло Коцюбинський З ГЛИБИНИ ХМАРИ Коли я дивлюсь на хмари, ті діти землі і сонця, що, знявшись високо, все вище і вище, мандрують блакитним шляхом, – мені здається, що бачу душу поета. Я впізнаю її. Он пливе, чиста і біла, спрагла неземних розкошів, прозора і легка, з золотим усміхом на рожевих устах, тремтяча бажанням пісні. […]...
- Михайло Коцюбинський – Цвіт яблуні Михайло Коцюбинський ЦВІТ ЯБЛУНІ Етюд Я щільно причинив двері од свого кабінету. Я не можу… я рішуче не можу чути того здушеного, з присвистом віддиху, що, здається, сповняв собою весь дім. Там, у жінчиній спальні, вмирає моя дитина. Я ходжу по свому кабінету, ходжу вже третю безсонну ніч, чуткий, як настроєна арфа, що гучить струнами […]...
- Михайло Петренко – Небо НЕБО Дивлюсь я на небо та й думку гадаю: Чому я не сокіл, чому не літаю, Чому мені, Боже, ти крилець не дав? Я б землю покинув і в небо злітав. Далеко за хмари, подальше од світу, Шукать собі долі, на горе привіту І ласки у зірок, у сонця просить, У світлі їх яснім все […]...
- Михайло Кишкань – Найсвітлішому почуттю Слухай, приходь до мене опівдні. Я буду там, де ми вперше разом Рилися словом в своєму спідньому, Ставили в фас образи. Знаю, не кликав. Пробач, що кличу Криком забутого на зупинці Крайнім трамваєм. Удар в обличчя, Хочеш, заїдь по пиці. Стрибай до мене у павутиння, Сноване тим, хто не вмів кохати. Тільки щоб ти, а […]...
- Небо – Петренко Михайло Дивлюсь я на небо та й думку гадаю: Чому я не сокіл, чому не літаю, Чому мені, боже, ти криллів не дав? Я б землю покинув і в небо злітав! Далеко за хмари, подальше од світу, Шукать собі долі, на горе привіту, І ласки у зірок, у сонця просить, У світі їх яснім все горе […]...
- Дорогою ціною (дуже стисло/скорочено) – Коцюбинський Михайло Події відбуваються в той період, коли козацтво було знищене, а селянство українських земель було закріпачене. Волелюбні козаки не хотіли коритися, деякі з них втекли в турецькі землі й заснували там нову Січ. Час від часу туди тікали від невиданих утисків селяни. Зібрався тікати й Остап, якого пан за непокірність хотів віддати у москалі. Прощається хлопець […]...
- Михайло Коцюбинський – Дорогою ціною (Скорочений переказ, дуже стисло) Михайло Коцюбинський Дорогою ціною (Скорочений переказ, дуже стисло) Події відбуваються в той період, коли козацтво було знищене, а селянство українських земель було закріпачене. Волелюбні козаки не хотіли коритися, деякі з них втекли в турецькі землі й заснували там нову Січ. Час від часу туди тікали від невиданих утисків селяни. Зібрався тікати й Остап, якого пан […]...
- Михайло Коцюбинський – Нюренберзьке яйце МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ НЮРЕНБЕРЗЬКЕ ЯЙЦЕ Нарис Мабуть, всі ви, діточки, бачили годинник; можете дізнатись, глянувши на нього чи то вдень, чи вночі, котра година, можете почислити кожду хвилинку. А було колись так, що люди не знали, як рахувати час. Розрізняли лише весну, літо, осінь та зиму, а добу ділили на день та ніч. В літній ясний […]...
- Михайло Михайлович Коцюбинський РЕФЕРАТ На тему: Михайло Михайлович Коцюбинський Наприкінці ХІХ століття в українську літературу прийшла ціла плеяда письменників новелістів, провідне місце серед яких належить М. М Коцюбинському. Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р. в місті Вінниці у сім’ї дрібного урядовця. “Я ріс – згадував М. Коцюбинський. – під впливом матері, до якої завжди був ближчим, […]...
- Леся Українка – “Шлю до тебе малий сей листочок… “ Шлю до тебе малий сей листочок, Може, ним я тобі пригадаю, Сею тріскою з нашого гаю, Наш далекий волинський куточок. Озовися, мій друже, до мене, Твого слова не чула я з літа, Бо я прагну від тебе привіта, Як дощу деревце те зелене. Єсть у мене ще просьба і друга; Сюю просьбу я шлю твоїй […]...
- Михайло Петренко – Дивлюсь я на небо та думку гадаю Дивлюсь я на небо та й думку гадаю: Чому я не сокіл, чому не літаю, Чому мені, Боже, ти крилець не дав? Я б землю покинув і в небо злітав. Далеко за хмари, подальше од світу, Шукать собі долі, на горе привіту І ласки у зірок, у сонця просить, У світлі їх яснім все горе […]...
- Михайло Петренко – Цитьте, вітри! Цитьте, буйні! Цитьте, вітри! Цитьте, буйні! В лузі не гудіте! Моє горе лягло спати, Так не побудіте. Ох, заснуло воно в серці, Як в норі гадюка; Наче легше мені стало, Наче менше мука. Цитьте, вітри! Цитьте буйні! Горя не будіте! Дайте мені, молодому, Хоч на час спочити! Бо те горе нескінченне, Боже, надоїло; Чую, серденько від його […]...
- Михайло Плосковітов – Ти, осене Ти, осене, зітхаєш у кутку Вікна мого, на теплім підвіконні. Поворожи на мідному листку, Чи – ось тобі мої важкі долоні. Поворожи, а в очі не дивись, Який там блиск… одна чужа самотність. Хіба що залетить в кватирку лист – Ото й усі мої незвані гості. Розкинь для мене жовтими таро Із тих берізок, що […]...
- Алла Жабокрик – Коли ти прийдеш – я забуду всіх Коли ти прийдеш – я забуду всіх І стомлено схилюсь до твого тіла. Ти мій єдиний і останній гріх, Прийди скоріш допоки я не стліла. Прийди до мене океаном з хвиль, Таким небесним і таким нежданим. Знайди в мені посеред шторму штиль. Усе знайди, що інші не шукали… Відчуй мене. Просякни мною весь! (Я лиш […]...
- Коцюбинський Михайло – Чого ж вони зраділи? (Збірка) ПРО дВОХ ЦАПКІВ З одного берега йде до річки білий цапок, а з другого берега надходить чорний цапок. І той хоче через річку перебратися, і другий. А через річку кладка. Така вузенька, що тільки один може перейти, а двом тісно. Не схотів білий цапок зачекати, поки перейде через кладку чорний, а чорний собі не схотів […]...
- Небо (скорочено) – Петренко Михайло В минуту жизни трудную, Теснится ль в сердце грусть. (М. Ю. Лєрмонтов) Дивлюся на небо та й думку гадаю. Чому я не сокіл, чому не літаю. Чому мені, Боже, ти крилець не дав? Я б землю покинув і в небо злітав! Далеко, за хмари, подальше од світу, Шукать собі долі, на горе привіту, І ласки […]...
- Михайло Грушевський. Коротка біографія Реферат На тему: “Михайло Грушевський. Коротка біографія” Михайло Грушевський походить з давньої, знаної ще з XVII ст., духовної родини на Чигиринщині. Рід мав козацькі корені та первісне прізвище Груша. Михайло народився 17 (29) вересня 1866 року у Холмі (нині Польща), де його батько, Сергій Федорович Грушевський після закінчення Київської духовної академії працював вчителем словесності. Виріс […]...
- Михайло Петрович Драгоманов Михайло Петрович Драгоманов народився 30 вересня 1841 р. в м. Гадячі на Полтавщині в родині дрібномаєтних дворян. Особистість Михайла формувалася серед простого люду, який оточував його змалечку. Батько був чесною і справедливою людиною, добре ставився до селян. Як і дядько Яків, колишній декабрист, учив він хлопця набувати знань, щоб віддати себе праці для добра рідного […]...
- Михайло Драй-Хмара. Життєвий і творчий шлях Реферат на тему: МИХАЙЛО ДРАЙ-ХМАРА Життєвий і творчий шлях 1889 – 1939 Поет і перекладач, учений і педагог, Михайло Драй-Хмара народився 28 вересня 1889 р. в с. Малі Канівці на Черкащині в родині козацького походження. Рано залишився без матері, теплі спогади про неї зігріватимуть його душу і виллються пізніше в зворушливі поетичні рядки. Батько подбав […]...
- Ялинка (скорочено) – Коцюбинський Михайло Був святий вечір. У хаті в Якима готувалися до свята. Лише сам Яким сидів невеселий. Старший син Василько розмірковував: чи це через те, що нездужає, чи через нестачу грошей, щоб викупити від шевця мамині чоботи. Раптом у хату зайшов чоловік. Він шукав для пана ялинку. Батько подумав та й домовився продати ту, що росла під […]...
- Добро і зло в оповіданні А. Лотоцького “Михайло-семиліток” Про минуле нашого народу, про героїчну боротьбу проти Іноземних загарбників, про незвичайну силу і мужність руських воїнів, князів дізнаємося ми з історії України, літописів, творів на історичну тематику. Про напад печенігів на Київ розповідається в оповіданні А. Лотоцького “Михайло-семиліток”. Михайлик – син князя Володимира, Молоденький ше був князенко, а вже вмів добре стріляти з лука, […]...
- Бойчук Михайло і Нарбут Георгій РЕФЕРАТ На тему: “Бойчук Михайло І Нарбут Георгій” Україна завжди славилася талановитими людьми. Серед них і Бойчук Михайло та Нарбут Георгій. Митці з великої літери, які потерпали в період радянської люті і були замовчані несправедливо. Прийшов час розповісти усім про славетних дітей України. МИХАЙЛО БОЙЧУК Михайло Львович Бойчук народився в селi Романiвцi на галицькому Подiллi […]...
Симоненко ти знаєш аналіз.