Михайло Григорів – На рівні світань
Мов покинуті
Числа –
Уламки
Обірваних вод
І пташка звідусюди
Січень-червень 1997
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Михайло Григорів – Історія пасік І розкопано каміння І навперейми Лиш хрускотіння Бруньок Зелене Січень-червень 1997...
- Михайло Григорів – Віч-на-віч І здогад снігу поясноє І глина доглядає у дереві І квітень ненадовго Січень-червень 1997...
- Михайло Григорів – Словник Порожніє замах води Даленіє пересторога часу Мов сіль Перечислених Руж Ятриться Зморшка саду Січень-червень 1997...
- Михайло Григорів – Відбитки за відбитком Принишкле полум’я Мов залишки Безмежжя Потойбіч співу Лежить Перерване віконце У звалищах Вітрил Січень-червень 1997...
- Михайло Григорів – У висоту дерев Зелені сховища письмен Зелена зваба пам’яті Зелені обшири Відсутности Зелені риби смерку Січень-червень 1997...
- Михайло Григорів – Весляр І далі (за димом) Хтось спалює дим – Безберегі краї заколоту Землі Нічиєї 1997...
- Михайло Григорів – Вигнання без меж Прозорі шатра Відслонюють Непоквапливу повняву Зауважень Води Незримі плем’я Підростаючих Ран – Прорив Безперебіжний...
- Михайло Григорів – Суверенне зілля Невідворотність Припливних берегів Прикопує І Найвищі послання Самоцвітних одмін Слова...
- Михайло Григорів – Безміри проминання Верхів’я весел Тільки В облозі Самих весел Скорочують письмена Безоглядного Моря...
- Михайло Григорів – Сліди без слідів Течуть острови без порогу Уздовж блукань Пращі Пустель Уздовж ранків Незаселені Ранки...
- Павло Мовчан – Рівні погуки зозулі Голос зозулі, мов двері на вітрі, В темному лісі протяжно скрипить… Хто на порозі стоїть тогосвітнім І прочиняє: хить та хить-хить?.. Зайде і вийде. Вийде і стане, Тишу протяжну за ручку шарпне… Клич нерішучий стає дерев’яним, Рветься мовчання туге, голосне… І сповиття розриває шовкове Демон незримий сухими крильми; Голос зозулі – це поштовхи крові, Спалахи […]...
- Твір на тему: Усі різні – усі рівні (стаття в газету на морально-етичну тему) Який загадковий світ у своїй грандіозній картині – поєднання людських всесвітів. Кожен із нас відрізняється один від одного зовнішністю, темпераментом, кольором шкіри, здібностями і найголовніше – своїм внутрішнім світом. Я такий же, як і всі, і я ні на кого не схожий. Я один – єдиний такий. Мій внутрішній світ неповторний, яким би він не […]...
- Співанка про місяці – Підгірянка Марійка Ой місяць січень кличе мороза, Морозить лиця, щипає носа. А місяць лютий вітрами дує, На водах з льоду мости будує. Березень-місяць мости поломить, Весняну пісню річка задзвонить. Квітами квітень всіх привітає, Усі садочки порозквітає. Гей, травень прийде у дні чудові, Простелить всюди трави шовкові. А місяць червень луги покосить, Червоним соком ягідки зросить. А місяць […]...
- Стельмах Михайло – Літо-літечко (Збірка) 1972 рік, видавництво “Веселка” ЛІТО-ЛІТЕЧКО Стоять веселі соняхи у цвіті, На їхніх віях досвіт будить бджоли – Це степом, наче мати, ходить літо, І колос нам віщує добру долю. Ой літечко-літо – Пшениця-яриця, Та дзвін медоцвіту, Та схилене жито. У житі, як в хаті, живе перепілка, У неї дрібненьких діток аж вісьмірко, Та гарно маленьким […]...
- Тарас Шевченко – На незабудь Штернбергові Поїдеш далеко, Побачиш багато; Задивишся, зажуришся,- Згадай мене, брате! [Травень-червень 1840, С.-Петербург]...
- Надія Ковалюк – Ця ніч застала нас зненацька Ця ніч застала нас зненацька І самоті поклала край. Немов летіла дивна пташка, Відкривши нам дорогу в рай. І ми відчули, як буває, Коли рідняться душі враз. Немає “ти”, і “я” немає. Сьогодні ніч створила “нас”. Ми навіть мріяти не сміли У повсякденності розмов, Що полонить нам душу й тіло Та пташка – на ім”я […]...
- Павло Мовчан – Не ятри зором часу Ці квіти літні – рани життя Не доторкайся пучками і очі відведи Не ятри ураз болючих зором А кольором квіток зір не роздряпуй Не треба й білого а безіменного Такого як прихилення неньчиного лона До всього тебе чи Наддніпрянщини До струмування вод… Кінь тулить Губи в течію і храпами роздмухує Себе і козака сумного що […]...
- Михайло Плосковітов – У свята Коли вночі у дім, квартиру, хату Прийде Різдво, ялинка і вогні – Згадай, хоч на хвилинку, про солдата, Який в окопі мерзне на війні. Який своє Різдво зустріне в полі Під кулі свист і вітру коляду… Хай спогад твій йому тамує болі, Хай щира згадка піднімає дух, Бо в цьогорічнім році щастя й туга Змішались […]...
- Михайло Павлів – до тебе Я іду до тебе, мила, Хоч ти цього і не знаєш, Але вірю – своїм серцем Нашу зустріч відчуваєш. Вийдеш ти з своєї хати, Лиш поглянеш на дорогу І подумаєш про себе, – Наче хтось іде знайомий. А впізнаєш, не повіриш, Скажеш, – це не може бути, Він не мав прийти сьогодні Й на стежину […]...
- Юрій-Осип Федькович – Товариш ТОВАРИШ То вечір був тихий: понад гороньками Зірниця вечірня снияла, А місяць уповен блудив зороньками, У гаю десь пташка співала. Ми були на варті у брамі Артемі, Я сперся на білім поручу І там задумався о землі родимій. Заплакав на долю сву смутчу. А він потихоньку до мене зближився, Глянувши ми в очі, питався Й […]...
- Виклик – Старицький Михайло Ніч яка, господи! Місячна, зоряна: Ясно, хоч голки збирай… Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиночку в гай! Сядем укупі ми тут під калиною – І над панами я пан… Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею Стелеться полем туман; Гай чарівний, ніби променем всипаний, Чи загадався, чи спить? Он на стрункій та високій осичині Листя […]...
- Борвій – Старицький Михайло Чорне хмарище встає повагом, Заступає світ, стеле темряву; Розпанахалось, завихрилося, Мов страховище з пекла зрушене, Сгорта навкруг землю крилами, Оперезане скрізь гадюками Сизо-білими, волохатими, Що сплітаються, розплітаються І звисають вниз грізним кетягом… Душно, млосяно, і задуха та Мов гнітить усе важким каменем: Ані способу вільно дихати, В голові гуде, думи сковані, В серці млявому – […]...
- До України – Старицький Михайло Моя Україно! Як я тебе любив! Твої луги, твої степи розлогі, Дніпра ревучого славетнії пороги І хвилі золоті твоїх шовкових нив. Як я любив в садочках вишняку Твої білесенькі, немов хустини, хати, Поважну річ старих дідів чубатих І регіт дітвори в жартливому танку. Як я любив в ніч теплу, весняну Чуть пугача з діброви тихий […]...
- Мак цвіте – Стельмах Михайло Степами турки і татари На конях мчать, мов чорні хмари, І згаром дихає земля – Навкруг пожари, як петля, Й петлю розкручує ординець: Він одшукав живий гостинець – Дівча біжить босоніж в бір. Її він схопить у ясир, В прокислу зашморгне сирицю Й продасть у Кафі з торговиці. І сльози дівчини, й життя Проп’є без […]...
- До молоді – Старицький Михайло На вас, завзятці-юнаки, Борці за щастя України, Кладу найкращії думки, Мої сподіванки єдині. В вас молода ще грає кров, У вас в думках немає бруду, Палає в серці ще любов До обездоленого люду.. Не занехайте ж ви її, Не розгубіть по світі всує, Нехай вона ваш дух гартує У чесній, славній боротьбі! Бо стоголовий людський […]...
- Рідня – Стельмах Михайло Обминувши луг, що вкрився міддю, Слід до хати губиться в бору. В хаті пахне парене обіддя, Сік густий покрив кору. На корі зі мною стельмах сивий, Поруч шпиці віялом лягли. Ми майструєм, щоб шляхи щасливі Під колесами гули. У роботі дні пливуть чудові, І надвечір я іду щодня В гомінкі бори соснові, Де живе моя […]...
- Михайло Плосковітов – Вишнею За літом коротким все глибше синішають далі, Над маковим цвітом затихли сюїти джмелів, Оздоблені в золото, перші свої медалі На груди широкі ясен статечний одів. І топчуться дні на обвітрених спекою мітлах, В підкачаних аж до колінець дитячих штанцях, Так дивно – за літо – удруге вишня розквітла, І мов нареченій світлість їй так до […]...
- Поету – Старицький Михайло Як ніч насувається туча І млою небо окрива, Гуркоче грім, а буря злюча Дуби з коріннями вирива, Здіймає, гонить хвилі гори На почорнілім, лютім морі; Реве, і стогне, і рида, І човна бідного гойда Понад безоднею хисткою… Пловець, погинеш в боротьбі! Куди й боротися тобі З тією силою сліпою? – Не одного борця вона Уже […]...
- Михайло Плосковітов – Ти, осене Ти, осене, зітхаєш у кутку Вікна мого, на теплім підвіконні. Поворожи на мідному листку, Чи – ось тобі мої важкі долоні. Поворожи, а в очі не дивись, Який там блиск… одна чужа самотність. Хіба що залетить в кватирку лист – Ото й усі мої незвані гості. Розкинь для мене жовтими таро Із тих берізок, що […]...
- Небо – Петренко Михайло Дивлюсь я на небо та й думку гадаю: Чому я не сокіл, чому не літаю, Чому мені, боже, ти криллів не дав? Я б землю покинув і в небо злітав! Далеко за хмари, подальше од світу, Шукать собі долі, на горе привіту, І ласки у зірок, у сонця просить, У світі їх яснім все горе […]...
- Дяченко Михайло – Крути Їх – юних сміливців, лиш жменька була – Із серцем зі сталі і духом з граніту. О, велич летіла у вічність з їх лав І чин їх навіки став юності міфом. Мчав зойк слабодухів, за ними у путь: – Куди вам? Ви ж діти!.. Загинете дармо… – О, ні! Бо ще завтра за нами підуть […]...
- Михайло Кишкань – Найсвітлішому почуттю Слухай, приходь до мене опівдні. Я буду там, де ми вперше разом Рилися словом в своєму спідньому, Ставили в фас образи. Знаю, не кликав. Пробач, що кличу Криком забутого на зупинці Крайнім трамваєм. Удар в обличчя, Хочеш, заїдь по пиці. Стрибай до мене у павутиння, Сноване тим, хто не вмів кохати. Тільки щоб ти, а […]...
- Стельмах Михайло – У нас гуси не сердиті (Збірка) \ 1983 рік, видавництво “Веселка” ЦАПОК Взимку лагодив цапок Віз, і борону, й плужок. В квітні виорав цапок Огородець і ланок. Та й засіяв лан цапок Для цапихи і діток. А цапиха І дітки Садять цапу огірки. У НАС ГУСИ НЕ СЕРдИТІ Невеличка наша річка – Я її перепливаю, А на березі сестричка “Гиля, гусоньки”,- […]...
- Поміж березами дівча іде – Стельмах Михайло Рожевий схід. Галуззя молоде Пісні виспівує привітні. Поміж березами дівча іде У хусточці блакитній. Рукою гладить пасмо золоте, Іде, співаючи, в долину… І, може, більше дівчину ніде Ніколи не зустріну. Стою під кленом біля джерела – У серце йдуть пісні привітні. А дівчина, як молодість, пішла У хусточці блакитній....
- Михайло Качанський – Вона каже мені Вона каже мені, Знаєш, скільки віршів і кому б не було написано, Скільки поетів не впізнавали б тебе серед люду, Все одно лише я вмію так загадково і стишено Переконувати що ти будеш, знаючи наперед, що тебе не буде. Все одно тільки мені знати після чого у тебе з’являються свіжі рими, Скільки людей тебе зрадило […]...
- Литвинець Михайло – Зацвіли ромашки (Збірка) 1959 рік, видавництво “Веселка” ПРОЛІСОК Ще сніг в ярах біліє, Вночі мороз легкий, Та вітер теплий віє І оживля садки. І жайворонок в висі Уранці задзвенів. І пролісок у лісі З-під листя засинів. Такий тремтливий, наче Не пролісок з-під пня, А вигляда дитяче Блакитне оченя. МАЙСТРИ В нашій хаті стук і дзенькіт: Тато цвяхи дав, […]...
- Слабошпицький Михайло – Передмова (Микола Руденко – знаний і незнаний) Два десятиліття відсутності в літературному процесі республіки, власне, цілковитого літературного небуття (його книжки було вилучено з бібліотек, твори не друкувалися, ім’я не згадувалося), – строк справді великий. За цей час виросло багато читачів, які ніколи навіть не чули про Миколу Руденка. І вони тільки відкривають його для себе, мабуть, дуже дивуючись несподіваним зигзагам цієї долі, […]...
- Тільки хвилі, і небо блакитне… – Стельмах Михайло Тільки хвилі, і небо блакитне, І водою діброва бреде, Перед мною дороги привітні, Перед мною життя молоде. Я пливу у роздолля чудові, А навколо хлюпоче весна, Вигинаються хвилі, мов брови, І на гребні шипить сивина. Все таке чарівне, таємниче, Повне соку, життя і снаги, І у мандри весна мене кличе, Опустивши в глибінь береш....
- Михайло Семенко Реферат Михайло Семенко (31 грудня 1892 – 23 жовтня 1937) Творець і незмінний лідер українського футуризму від його початку (1913) до поліційного знищення Москвою (1934). Народився 31 грудня 1892 року в селі Кибинці Миргородського повіту на Полтавщині. Вчився в реальній школі і три роки в Петербурзькому психоневрологічному інституті. Перша світова війна перебила освіту; 1914 він […]...
- Дмитро Загул – “Я лиха не знаю, не знаю недолі… “ Я лиха не знаю, не знаю недолі! Утіха у мене сестрою! Гуляю, співаю, як пташка на волі, А смуток – далеко за мною… Най плачуть каліки, сліпці слабосилі! Най плачуть п’яниці при чарці! Най плачуть тоті, кому цвіти не милі! Най плачуть похилені старці! Не нам, молодим, по кутках сумувати! Нам доля всміхається з раю! […]...
Твір на тему як я робив шпаківню.